Semper tiro - Франко І. Я.

Якби ти знав!

Якби ти знав, які глибокі чинить рани

Одно сердите, згірднеє слівце,

Як чисті душі кривить, і поганить,

І троїть на весь вік,- якби ти знав оце!

Ти б злість свою, неначе пса гризького,

У найтемніший кут душі загнав,

Потіх не маючи та співчуття палкого,

Ти б хоч докором не ранив нікого,-

Якби ти знав!

Якби ти знав, як много горя криється

У масках радості, байдужості і тьми,

Як много лиць, за дня веселих, миється

До подушки горючими слізьми!

Ти б зір свій наострив любов’ю

І в морі сліз незримих поринав,

Їх гіркість власною змивав би кров’ю

І зрозумів весь жах в людському безголов’ї.

Якби ти знав!

Якби ти знав! Та се знання предавнє,

Відчути треба, серцем зрозуміть.

Що темне для ума, для серця ясне й явне…

І іншим би тобі вказався світ.

Ти б серцем ріс. Між бур життя й тривоги

Була б несхитна, ясна путь твоя.

Як той, що в бурю йшов по гривах хвиль розлогих,

Так ти б мовляв до всіх плачучих, скорбних, вбогих:

Не бійтеся! Се я!»

Ну, а що, як справді правда,

Що панотчик в церкві править,

Що мене по смерті ангел

Перед божий суд поставить?

І засяде бог на троні

В блисках бур і гуках грому,

І всі штири кінці світу

Враз поклоняться старому.

Заревуть небесні труби,

Потрясуться всі основи,

І мертве́ все стрепенеться,

Дожидаючи обнови,

І що від нащада світу

Мало дух живий у собі,

Підійметься, не пропа́де

Ні ато́м життя у гробі…

І потягне все на суд той,

Мов безмежні, сиві хмари,

І ущерть сповни́ться міра

Плати добрим, злому кари…

І відкриються всі тайни -

Найновіші й найдавніші,-

Перед явністю такою

Затремтять найправедніші…

І не тільки кожде діло,

Але навіть кожде слово,

Кождий помисл, кожда похіть

Оживуть тоді нано́во,

І дістануть рух і голос,

І, мов військо незліченне,

Попливуть на суд - свідчи́ти

Проти мене чи за мене?..

Що ж, на судову розправу

З апаратом, так безмежним,

Стану я, слабий і грішний,

Певно, з трепетом належним.

І скажу: «На суд твій, боже,

Я стаю, земне создання,

І кладу перед тобою

Весь свій біль і все страждання,

Всіх ілюзій злудні блиски,

Всіх утіх марну приємність.

Всі надії, всі упадки

І всю гордість, всю нікчемність.

Розум весь, і всю сліпоту,

І всі єресі, й всю схизму,

І жало те невмируще

Критицизму й скептицизму.

Боронитися не буду,

Бо ти сам все ліпше знаєш,

Та яким мене создав ти,

То таким мене і маєш».

«Замовчи! - гукне з-за хмари

Голос божий дужче грому.-

Все, що є, чому є й пощо,

Видно скрізь мені самому.

Пафос твій смішний для мене,

Дотеп твій не мід, а оцет;

А сю приказку латинську

Знаєш: Sus Minervam docet? 9

Чим ти був, яким був, пощо

Всі твої утіхи й болі,

Всі твої гріхи й дурниці,

Все було з моєї волі,

Все добро і зло, що в світі

Сіяв ти і досі сієш,-

Все те був мій план, якого

Ти ні в зуб не розумієш.

А що ти сповнив задачу,

Що була тобі надана,

То прийми тепер заплату:

Входь у радість свого пана».

Тут панотчики й владики,

Що клячатимуть довкола,

Позриваються на ноги

І насуплять грізно чола.

І враз крикнуть: «Боже, отче!

Чи ж подоба, чи ж потреба,

Щоб сей грішник, сей єретик,

Атеїст ішов до неба?

Де ми сіяли пшеницю,

Сипав він кукіль невіри;

Де щепили ми покору,

Там він гордощі без міри;

Де ми груди надривали,

Щоб добути скрухи лепту,

Його сміх, його наруги

Виводили нас з концепту.

Він ніколи не піддався

Ні намові, ні погрозі;

Він був вовк у твоїм стаді,

Був головня в твоїм стозі.

Він троїв дитячі душі

Явно, славно і нагально!

Брать його до неба, боже,

Се, їй-богу, нелояльно.

Ми ж твою сповняли волю,

Що стоїть в письмі святому,

Ми з твойого заповіту

Не вронили ні атому,

А сей жевжик тут нас буде

Ще стягати із котурнів!..

Ні, його зрівнявши з нами,

Ти нас маєш всіх за дурнів.

Ми на се не згідні, ми, що

Скрізь стежки твої простуєм!

Твоїм іменем ми проти

Твого суду протестуєм!»

Пан біг довготерпеливий

Вислуха всю ту тираду,

І всміхнеться добродушно,

І таку їм дасть пораду:

«Цитьте, діти! Тут не сеймик,

Щоб ревли ви і кричали!

Ви ж у небі, де немає

Ані болю, ні печали,

Опозицій та обструкцій

Тут робить вам непрактично;

В своїм небі я ряджуся,

Вибачайте, деспотично.

Тут я поїзду кондуктор,

В якій хочу кого класі

Посаджу, а пасажирам

Іншим всім до того засі.

В моїм небі місця много,

Всяких треба тут професій,

І багато пасажирів

Їде в мойому експресі.

Для овечок препокірних,

Для коров молокодайних,

Для пташок усіх співучих

І для всіх заслуг звичайних,

Для волів, що весь вік пріли,

Скиби краючи й загони,

І для всякої худоби

Єсть окремі тут вагони.

Там їм плата по заслузі,

Море радощів готових,

Але мусить же й зо мною

Їхать хтось у особових.