Катастрофа - Бердник Олесь

Він вчепився тонкими рученятами в рукав л-ла Зі-ура, істерично закричав:

— Так чому ж ти не знаєш, що мати і батько загинули? Наше житло зруйнував смерч. Я тепер один! Один в цілому світі!..

Ва-боа судорожно затіпався в припадку, впав на підлогу. Зі-ур схилився над ним, влив до рота кілька крапель рідини. Сумно дивлячись на змучене личко онука, ждав, доки він отямиться.

Ва-боа повільно розплющив очі. Тьмяним поглядом повів навколо. Зі-ур допоміг йому встати, посадив на ца. Ласкаво поклав руку на схилену голову.

— Я розумію тебе. —тихо промовив історик. — Ти ще дитина. Тобою рухає інстинкт. Я теж скорблю. Смерть близьких людей печалить серце кожного Тайя. Та наступає смерть всієї планети — передчуває моя ду-ша. Що значить в такі часи смерть одиниць?..

Онук схопився за суху руку діда, благально пригорнувся до нього.

— Я чув… ти щось писав… Ти знаєш таємницю! Ти знаєш, хто винен в нещасті… Чому ж мовчиш? Чо-му не скажеш Тайя? Вийди на майдани Луа-Доу, збери Тайя!..

— Я лише історик, дитино моя!

— Я не розумію тебе! Коли загине Та-іна — кому буде потрібна твоя історія?

Зі-ур сумно всміхнувся, похитав головою. Десь в глибині його згаслих очей зажевріла слабенька іскорка. Він ніби вдивлявся в невидиме для інших Тайя грядуще.

— Всесвіт безконечний. Світи народжуються і вмирають. Але ніщо не гине. Міняється форма, тече крізь неї безупинним потоком Аф. А суть не міняється.

— Я не хочу! — вигукнув Ва-боа. — Я хочу жити на Та-іні! Ти не бачиш того, що діється! Тайя прокли-нають своє життя, вмирають! Тайя бажають знати, що таке твориться навколо! Ти знаєш таємницю лиха і мов-чиш! Так я скажу їм! Я полечу до Тайя і розкажу їм все! У всьому винні Тайя-Боги…

Мі-тайя вилетів у отвір.

— Стій, Ва-боа, — у відчаї крикнув Зі-ур. — Зупинися, прошу тебе!

Він схопився з ца, полетів слідом за онуком. Його зустрів ураган. Пилюка набилася в ніздрі, в рот в пори тіла. В Зі-ура запаморочилась голова. Тримаючись руками за металічну загороду, він оглянувся. Недалеко від нього, хапаючись за виступи стін, пробирався назустріч чорним хмарам куряви Ва-боа. Повз нього пролітали, перевертаючись безладно у повітрі, покалічені, закривавлені Тайя. Він щось кричав їм, але Тайя навіть не диви-лися на напівбожевільного Ва-боа.

Могутні повітряні потоки з ревом котилися через майдани Луа-Доу, зривали покрівлі будівель, несли в смертедайних лійках хмари пилу, дрібне каміння, уламки якихось лі-а, трупи Тайя.

Ось з-за рогу з гуркотом і свистом вихопився гігантський вихор. Він блискавично промчав по майдану, вирвав з корінням кілька дерев, підмів десяток Тайя і з жахливою силою впав на Ва-боа. Зі-ур закрив очі. Подих вихору торкнувся його лиця, сипонув різучим потоком дрібного піску по тілу. Гримлячи металевими уламками, він покотився далі.

Зі-ур озирнувся. Ва-боа вже не було видно. Тільки на тому місці, де він стояв, під стіною темніла якась пляма. Історик пробрався туди. То був труп онука, покалічений, посинілий. Вуста були розкриті, очі дивилися в тьмяне небо. Він ніби й після смерті щось хотів сказати Тайя…

Історик взяв онука на руки, рушив назад. З натугою піднявшись до отвору своєї будівлі, він одчинив две-рі, вплив до приміщення. Поклавши труп на підлогу, Зі-ур довго стояв над ним, витираючи на щоках старечі сльози.

Потім звичним рухом історик дістав з л-ла листки ку-кі, вкинув у рот.

Через кілька ща наступило прояснення. Зі-ур поглянув назовні. Страшний ураган здавався йому якимось сном, галюцинацією.

Історик підплив до екрана зв’язку, ввімкнув іл. В приміщенні залунав суворий голос Умта:

— …Вищі Сфери попереджували. Хай гнів бога долі Ні-іси впаде на голову Рі-о, Тайя, який порушив старовинні традиції. Хай велике горе, що спіткало планету Та-іну, буде вічним попередженням грядущим поко-лінням!..

Зі-ур вимкнув іл. Презирливо усміхаючись, підплив до електронного помічника, сів на ца.

СІТ ПОВЕРТАЄТЬСЯ НА ТА-ІНУ

Над супутником Та-іни Тва-дьї пливли прозорі, легкі хмарини. Таких Сіт не бачив на рідній планеті. Зір-ка-матір осявала їх яскравим промінням, і вони переливалися багатьма чудесними барвами. В зеніті пливла на тлі темно-синього неба Та-іна — туманна, похмура, гігантська куля. Вона швидко оберталася, на екваторі видно було хаотичні завихрення повітряних мас. Сіт з острахом дивився на неї, і сумніви терзали його душу. Для чого Вищі Сфери так розкручують планету? Що задумав Рі-о? Ненормальна зміна режиму обертання може зруйнувати систему Та-іни. Ні, на планеті відбувається щось незрозуміле… Сіт, як завжди, нічого не знає. Вищі Сфери нічого не повідомляють. Десять ур тому був останній зв’язок — Умт попередив про виліт членів Вищих Сфер.

За планом Умта таїлось щось недобре. Чому Вищі Сфери бажають залишити Та-іну? Якщо вони впевнені в успіху експерименту Рі-о, то навіщо поспішне переселення?..

До Сіта підплив помічник, одягнений в легкий рі-но. Обличчя його було тривожним.

— Сей Сіт! На будівництві поселення знову баталія! Там чути вибухи!..

— Що це значить?

— Напевне, напад страховищ!..

— Скоріше туди.

Сіт і його помічник кинулися до ангару, де стояло багато легких дра. Зайшовши в одну з них, вони виле-тіли назовні Будівля Керівного Центру всією системою Тва-Дьі швидко віддалялась, зменшувалась. Згори вид-но було широченне коло, створене небесними дисками між заростями синюватих дерев. В тому колі здіймалося над хащами багато будівель для майбутніх переселенців. Основні приміщення були занурені глибоко в грунт. Там, в колосальних підземеллях, розумні лі-а створили штучну атмосферу, розкішні поселення, широкі озера, чудові плантації з рідної Та-іни.

А на екваторі Тва-дьі було створено сітку потужних установок, які готові виштовхнути супутник Та-іни на самостійну орбіту. Сіт охоплював думкою весь гігантський масштаб творчості Тайя, і душа його пишалась величчю Розуму, що сміє втручатися в одвічні закони Природи. Але гіркі роздуми підказували, що не для краси і поступу робиться все те!.. За чудовим здійсненням таїться щось темне і підступне!..

Дра минула центральне поселення і наблизилася до незайманих хащів гігантських дерев. Над ними здій-малися в сине небо сиві випари, над вершинами стояли тумани. В тих хащах жило багато невідомих тварюк, які вже знищили десятки Тайя, ще працювали на спорудженні поселень.

На майданчику, поряд з незайманими хащами, Сіт побачив юрбу переселенців, розкидані в усі боки лі-а. Він спрямував дра туди. Тайя розліталися в усі боки, втікаючи від гігантської потвори, яка, здійнявшись на зад-ні кінцівки, била передніми по небесному диску, що стояв поруч.

— Там же Мі-тайя! — розлючено крикнув Сіт. — Чому її не вб’ють?..

— Магнітні вібрації не беруть! — злякано вигукнув керівник роботи. — Ми пробували. Потвора вбила п’ятьох Тайя!

Сіт підплив до пульта дра, сконцентрував на потвору промінь поля За. Страховище стрепенулось, глухо заревло і, випроставшись на весь колосальний зріст, з гуркотом впало вниз, ламаючи сині стовбури дерев.

Тайя зліталися з усіх боків до дра Сіта, гнівні вигуки залунали над майданом:

— Сіт! Доки ми будемо гинути в хащах Тва-дьї? Що значить наша робота? Чому ти нічого не говориш нам? Ми вже втратили тут багатьох товаришів! Чому мовчать Вищі Сфери? Для кого будуються тут поселен-ня?..

— Друзі! — відповів Сіт. — На Та-іні твориться щось незрозуміле. Вона стала обертатися з небезпечною швидкістю. Ми, напевне, стали знаряддям…

Космонавт не закінчив. Над майданом з’явився ще один апарат. Він зупинився в повітрі над юрбою, і з отвору виглянуло обличчя службовця Керівного Центру. Він крикнув:

— Сей Сіт! Біда!

— Що трапилося?

— З Та-іни передача. Говорить Рі-о. Він звертається до тебе!

— Рі-о! До мене? Звідки? Що таке?

— Я записав передачу. Він передає невпинно. Справа дуже серйозна. Та-іна напередодні загибелі!..

Сіт кинувся до своєї дра, крикнувши на ходу

— Друзі! Розійдіться по сховищах, Ждіть мого слова!..

Він промчав над поселенням, покинув дра біля входу і опинився в приміщенні зв’язку. Його ждало кілька інженерів. Обличчя їхні були похмурі і розгнівані. Сіт дав рукою знак.

— Вмикайте.

В приміщенні полинули тихі слова:

— Викликаю Тва-дьі! Викликаю Сіта!..

Сіт заплющив очі. Душа завмерла. Він зрозумів, що опинився на перехресті історичних шляхів планети. Що несе цей далекий голос Рі-о?

— Викликаю Сіта, — закликав невидимий голос. — Вірю в його чесність, в його турботу за долю Та-іни. На планету насувається катастрофа. Вищі Сфери пішли на злочин. Використавши зрадника Нура, вони ввімк-нули установки на екваторі на повну потужність. Та-іна обертається все швидше. Незабаром наступить критич-ний момент, коли вона почне розвалюватись. Треба рятувати жителів Та-іни. Треба повідомити всіх Тайя на центральних материках. Знищення оть і Будинків Контролю — ось єдиний вихід. Тоді Вищі Сфери стануть без-силими Ми зможемо попередити лихо. Нур створив навколо Керівного Центру просторовий заслон. Він знищив сховище Іг-ри. Я не можу зупинити роботу установок. Я звертаюся до Сіта по допомогу. Лише він може тепер зупинити катастрофу!.. Треба захопити Нура, який втік до Вищих Сфер. Він знає шифр просторового заслону! Я викликаю Сіта! Я викликаю Тва-дьі!..

Голос на мить замовк і знову почав повторювати попереднє. Серце Сіта сильно забилося, душа сповни-лась гнівом. Його вуста задрижали, обличчя потемніло. Він опустив голову, прошепотів палко:

— О ганьба! Як мене обдурено! Я знову став жертвою підлих пті-та з Вищих Сфер! О я сліпий, глухий ва-а! Нема мені прощення! Через мою сліпоту загинули Од і Мар! Через мою сліпоту може загинути планета!..

Один з інженерів наблизився до Сіта, поклав руку на його чоло.

— Сей Сіт! — Його голос був твердим і суворим. — Не картайте себе. Ви не винні. Це страшна битва! Не можна гаяти часу. Щось треба робити!..

Сіт поглянув на нього, вдячно усміхнувся. Єдиним імпульсом волі відновив мужність і твердість духу. Чітко сказав:

— Ти правильно мовив, друже! Треба діяти. Я лечу на Та-іну. Ви продовжуйте роботи. Можливо, на Тва-дьї залишиться наш єдиний притулок. Пам’ятайте це. Ждіть мене. Я повернуся з друзями!..

Через кілька хвилин з широкого майдану поселення піднявся в темну височінь великий небесний диск.