Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Лише надпоручник Лукаш був у поганому гуморі. Вже минула година, а Швейк як у воду впав. Потім минуло ще півгодини, і ось з канцелярії вокзальної комендатури вийшла дивна процесія, яка прямувала до штабного вагона.

Попереду виступав Швейк, достойно і урочисто, як перші християни-мученики, коли їх вели на арену. По обидва боки йшли мадярські гонведи з примкнутими багнетами. На лівому фланзі - унтер-офіцер з вокзальної комендатури, а за ними якась жінка в червоній рясній спідниці і дядько з підбитим оком, у високих чоботях, в круглому капелюсі. Він ніс живу переполохану курку, яка несамовито кудкудакала.

Все це поперлося до штабного вагона, але унтер-офіцер по-угорському гаркнув на дядька з куркою і на його жінку, щоб вони залишилися внизу.

Побачивши надпоручника Лукаша, Швейк почав багатозначно підморгувати йому.

Унтер-офіцер хотів говорити з командиром одинадцятої маршової роти. Надпоручник Лукаш узяв у нього протокол із штампом вокзальної комендатури і, збліднувши, прочитав:

- «Командирові одинадцятої маршової роти n-ського маршового батальйону дев’яносто першого піхотного полку для дальшого виконання.

З цим припроваджується піхотинець Йозеф Швейк, згідно з його зізнаннями, ординарець тієї ж маршової роти n-ського маршового батальйону дев’яносто першого піхотного полку, за злочинний грабунок, вчинений у подружжя Іштван, що мешкає в Ішатарчі в районі вокзальної комендатури. Підстави: піхотинець Йозеф Швейк, зловивши в районі вокзальної комендатури курку, яка бігала за хатою подружжя Іштван в Ішатарчі і яка належала подружжю Іштван (в оригіналі було блискуче утворено нове німецьке слово «Istvangatten»). 446 Затриманий власником курки, який хотів відібрати її у нього, вчинив опір, вдаривши власника Іштвана куркою по правому оці. Вищеназваний Швейк був затриманий викликаним патрулем і відправлений до своєї частини, причому курка була повернена власникові.

Підпис чергового офіцера»

Коли надпоручник Лукаш підписував підтвердження про прийняття Швейка, в нього тремтіли коліна.

Швейк стояв близько і бачив, що надпоручник Лукаш забув поставити дату.

- Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте,- промовив Швейк,- сьогодні двадцять четверте. Вчора було двадцять третє травня, учора Італія оголосила нам війну. Я тільки-но був на околиці міста, там ні про що інше й не говорять.

Гонведи з унтером пішли, і внизу залишилося тільки подружжя Іштван, яке весь час намагалося влізти до вагона.

- Коли б ви, пане обер-лейтенанте, мали при собі ще п’ятірку, то ми б могли цю курку купити. Він, злодюга, хоче за неї п’ятнадцять золотих, ураховуючи до цього й десятку за своє підбите око,- розповідав Швейк спокійним тоном.- Але я думаю, пане обер-лейтенанте, що десять золотих за таке ідіотське око трохи забагато. В шинку «У старої пані» токареві Матеєві за двадцять золотих звернули щелепу і вибили шість зубів цеглиною. А тоді гроші мали більшу вартість, ніж тепер. Сам кат Вольшлегер вішає за чотири золотих... Іди сюди,- кивнув Швейк на дядька з підбитим оком і куркою,- а ти, бабо, залишися там.

Дядько ввійшов до вагона.

- Він трохи вміє по-німецькому,- зауважив Швейк.- Тямить, коли лаються, та й сам уміє досить добре по-німецькому вилаяти. Also, zehn Gulden,- звернувся до дядька.- Fünf Gulden Henne, fünf Auge. Öt forint kikiriki, öt forint kukuk, igen? 447 Тут штабний вагон, розумієш, шельмо? Дай сюди курку!

Швейк сунув здивованому дядькові в руку десятку, взяв в нього курку, скрутив їй карк і в одну мить випхав дядька з вагона. Потім потиснув йому по-дружньому руку і сказав:

- Jó, napot, barátom, adieu, 448 чимчикуй до своєї баби, бо зіпхну тебе вниз.

- Ось бачите, пане обер-лейтенанте, все можна залагодити по-доброму,- сказав Швейк надпоручникові Лукашу.- Найкраще, коли такі справи обходяться без скандалу і великих церемоній. Тепер ми з Балоуном зваримо вам таку курячу юшку, що її буде чути аж до Семигорода.

Надпоручник Лукаш не витримав, вибив нещасну курку із Швейкових рук і загорлав на нього:

- Знаєте, Швейку, що чекає солдата, який під час війни грабує мирне населення?

- Чесна смерть від свинцю і пороху,- урочисто відповів Швейк.

- Але ви заслуговуєте на мотузку, Швейку, бо ви перший почали грабувати. Ви негідник! Я просто вже не знаю, як вас назвати. Ви забули про свою присягу. В мене від цього голова обертом іде.

Швейк допитливо глянув на надпоручника Лукаша і швидко відповів:

- Насмілюсь доповісти, я не забув про присягу, яку ми, військові, маємо виконувати. Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, я чесно присягав нашому найяснішому князю і панові Францу-Йосифові Першому, що буду служити йому вірно й слухняно, а також слухатись генералів його величності і взагалі всіх своїх начальників і командирів. Буду їх шанувати і охороняти, їхні розпорядження і накази за всіх умов виконувати; проти всякого ворога, хай би хто він був, і де цього зажадає воля його цісарської й королівської величності - на воді, під водою, на землі, в повітрі, вдень і вночі, в битвах, атаках, у бою і в усяких інших починаннях, одне слово, на кожному місці...- Швейк підняв із підлоги курку і вів далі, виструнчившись та дивлячись надпоручникові Лукашу в очі: - ...кожної хвилини й при всякій нагоді битися відважно і хоробро; своєї армії, батальйонів, знамен і гармат ніколи не кидати, з ворогом ніколи ні про що не домовлятися, завжди поводитись так, як цього вимагають військові закони і як належить поводитися доблесному воякові. Чесно буду жити і з честю вмирати, хай допоможе мені в цьому господь. Амінь! А тієї курки, насмілюсь доповісти, я не крав і нікого не грабував, я шанувався, пам’ятаючи про свою присягу.

- Ти кинеш цю курку чи ні, тварюко? - заверещав надпоручник Лукаш, ударивши Швейка паперами по руці, в якій той тримав небіжку.- Подивися на цей протокол. Бачиш, тут чорним по білому: «Цим припроваджується піхотинець Йозеф Швейк, згідно з його зізнаннями, ординарець тієї ж маршової роти... за злочинний грабунок...» А тепер ти, мародере, гієно нещасна, будеш мені говорити... ні, я все ж таки коли-небудь тебе вб’ю - вб’ю, розумієш? Ну, відповідай, ти, йолопе, бандите, як ти міг так низько впасти?