Домбі і син - Чарльз Діккенс
- Місіс Домбі, безперечно, буде зворушена вашою увагою, Турботе,- поблажливо каже містер Домбі.
- А коли їй судилося цього ранку стати місіс Домбі,- майор ставить на стіл чашку з кавою й дивиться на годинника,- то нам пора!
Містер Домбі, майор Бегсток і містер Турбот їдуть у колясі до церкви. Сторож, містер Саундз, вже давно не сидить, а стоїть на сходах і чекає на них з триріжним капелюхом у руці; місіс Міф, щохвилі присідаючи, пропонує їм місця у ризниці. Містер Домбі воліє почекати в церкві. Коли він підводить очі до органу, міс Токс на хорах ховається за грубезну ногу херувима зі щоками, як у юного бога вітрів. Капітан Катл, навпаки, встає і вимахує своїм гачком на знак привітання та моральної підтримки. Містер Тутс, прикривши рукою рота, повідомляє Курча, що джентльмен у рудуватих панталонах - батько його коханої, а Курча хрипко шепоче йому у вухо, що такого крохмаленого типа ще не видів, але що з допомогою науки його можна й перегнути навпіл - одним ударом у камізельку.
Містер Саундз і місіс Міф впритул розглядають містера Домбі, коли тут розлягається шум коліс, і містер Саундз виходить, а місіс Міф, перехопивши погляд містера Домбі, коли він відривається від того нахаби нагорі, що так фамільярно вимахує рукою, швиденько присідає і сповіщає йому, що це, мабуть, приїхала його «добродійка». Потім коло дверей здіймається штовханина і гамір, і до церкви гоноровим кроком вступає добродійка.
На обличчі у неї - ані сліду пережитих уночі страждань, нічогісінько у ній не лишилося від жінки, яка простояла ніч на колінах, поклавши розпаленілу голову на подушку сплячої дівчинки. Дівчинка ця, така миловида та ласкава,- тут-таки, поруч неї,- разючий контраст до неї самої, що з погордою, з викликом застигла на порозі, зібрана, виструнчена незбагненна, сліпуча й велична у зеніті своєї краси, здатної, однак, відразу притлумити захват, який сама ж породила.
Пауза, під час якої сторож містер Саундз тихенько ушивається до ризниці по священика й нотаря. Місіс Ск’ютон звертається до містера Домбі у ще більш значущий та схвильований спосіб, ніж звичайно, разом із тим підсовуючись ближче до Едіт.
- Любий мій Домбі,- каже матінка,- боюсь, що мені доведеться відпустити Флоренс додому, як вона того хоче. Після такої втрати, як сьогодні, дорогий Домбі, мені, я чую, все буде немиле, навіть її товариство.
- То чи не краще, щоб вона була з вами? - питається молодий.
- Не думаю, любий Домбі. Ні, не думаю. Краще я побуду сама. До того ж по вашім поверненні моя кохана Едіт стане її природним і повсякчасним охоронцем, і мені, мабуть, не варто зазіхати на її права. Вона ще приревнує. Чи не так, голубко Едіт?
З цими словами ніжна матінка стискає руку дочці: чи не за тим, щоб привернути її увагу?
- Ні, серйозно, любий Домбі,- резюмує вона.- Я розлучуся з нашою чарівною дівчинкою, щоб не смутити її. Ми вже це полагодили. Вона розуміє все, любий Домбі. Едіт, серденько, вона розуміє все.
Добра мати знову стискує доччину руку. Містер Домбі більше не висуває жодних заперечень, бо з’являються священик та нотар, і містер Саундз та місіс Міф у належнім порядку розташовують усіх коло вівтаря.
- Хто віддає цю жінку за цього чоловіка?
Віддає кузен Фінікс. Задля цього він приїхав аж з Баден-Бадена. «Хай йому біс! - думає кузен Фінікс, добра душа,- якщо ми вже приймаємо до родини багатія з Сіті, то будьмо уважні до нього. Зробім для нього щось».
- Я віддаю цю жінку за цього чоловіка,- виголошує внаслідок таких міркувань кузен Фінікс. І кузен Фінікс, з наміром ступити просто, ступає через свою вередливу ногу трохи правіше і попервах віддає цьому чоловікові не ту жінку, а одну з дружок нареченої - доволі високопоставлену і далеку родичку, на яких десять років молодшу від місіс Ск’ютон; але тут місіс Міф, устромивши свій висмоктаний капелюшок, ловко розвертає кузена Фінікса, мов на коліщатах, і скеровує просто на «добродійку», яку кузен Фінікс і віддає кінець кінцем за цього чоловіка.
- Чи можуть вони заприсягтися перед небом?
О, можуть! Містер Домбі присягається. А що Едіт? Вона теж присягається.
Отже, віднині, у долі і в недолі, у багатстві і в злиднях, у здоров’ї і в болещах присягаються вони любити одне одного і піклуватись одне про одного до кінця живоття, і проголошуються подружжям.
Упевнено, твердою рукою підписує Едіт своє ім’я у книзі, коли вони переходять до ризниці.
- Небагато буває тут жінок, що підписуються як ця добродійка,- каже місіс Міф, присідаючи так низько, що висмоктаний капелюшок мало не падає їй з голови.
Містер Саундз думає, що це справді першорядний підпис, вартий підписувачки, але, звичайно, не висловлює своїх думок уголос.
Підписується і Флоренс, але похвал не дістає, бо руки їй тремтять. По тому підписується решта свідків. Кузен Фінікс ставить свій підпис останнім, але вміщує своє благородне ім’я не на належній сторінці, і виходить, ніби він того дня тільки народився.
Майор украй галантно здоровить молоду і поширює цей різновид військової тактики на всіх дам, дарма що місіс Ск’ютон опирається цілуванню і лунко верещить під святим склепінням. Приклад майора наслідує кузен Фінікс і навіть містер Домбі. Нарешті до Едіт підступає і містер Турбот, вилискуючи своїми білими зубами так, ніби наготувався вкусити молоду, а не спити мед з її уст.
Її горді щоки спалахують рум’янцем, а очі вогнем, що може правити за застережний знак; але не править, бо він здоровить її так само, як інші, і бажає їй усякого щастя.
- Якщо будь-які побажання,- стиха додає він,- не є зайвими при такому шлюбі.
- Спасибі, сер,- дякує вона,
