Літературно-критичні виступи. Спогади. Автобіографія - Черемшина Марко

Подається за автографом.

СВОЯ НАУКА

Вперше надруковано в «Ілюстрованому народному календарі на звичайний рік 1923», Станіслав - Коломия, 1922, с. 103.

В ІЛ (ф. XII, № 92) зберігається незакінчений чорновий автограф - 1 арк. великого формату, списаний олівцем, без дати, текст до слів: «більший сором мали».

Подається за першодруком.

МУЖИК-АСТРОНОМ

Вперше надруковано в «Календарі «Громада» на рік 1924», Львів, 1923, с. 114.

В ІЛ (ф. XII, № 128) зберігається чорновий автограф - 1 арк. великого формату, без дати і підпису.

Подається за першодруком.

ПРОМОВА, ВИГОЛОШЕНА В СНЯТИНІ 14 ЛЮТОГО 1926 Р. В ЗАЛІ МІЩАНСЬКОЇ ЧИТАЛЬНІ РАВЛЮКОВІ ВАСИЛЕВІ

Вперше надруковано в журн. «Радянська література», 1940, кн. 3, с. 158-159, з приміткою від редакції: «Виписала з протоколу № 521/27 товариства «Просвіта» Наталя Семанюкович. Промова була продиктована автором протоколянтові».

Подається за першодруком.

ФРАГМЕНТИ МОЇХ СПОМИНІВ ПРО ІВАНА ФРАНКА

Вперше надруковано в ЛНВ, 1926, кн. 7-8, с. 235-238.

В ІЛ (ф. XIІ) зберігається чорновий автограф (№ 65) - 8 арк. великого формату, без дати, списаних чорним чорнилом, і перший примірник авторської машинописної копії (№ 66) - 6 арк. великого формату, без дати.

Подається за першодруком.

У першодруку зроблено деякі мовні правки: перед прізвищем К. Баденього опущено слово «Шляхтича», товпу змінено на юрбу, кофейні на кав’ярні, а іменно на а саме, і прочим на і іншим, желав би на бажав, так, як Міцкевич на як Міцкевич.

АВТОБІОГРАФІЯ

Вперше надруковано в ЛНВ, 1927, кн. 7-8, с. 193-205, під назвою «Моя біографія» із застереженням «Передрук заборонений» і з такою приміткою редакції: «За ласкавою згодою високоповажної дружини покійного друкуємо сей посмертний твір, гарний, блискучий і простий, як все, що вийшло з-під пера М. Черемшини». Одночасно автобіографія друкувалася в журналі «Життя й революція», 1927, №,6, с. 350-355. Увійшла вона і до першої посмертної збірки письменника «Верховина», 1929, с. 185-197.

Автобіографію письменник написав на прохання українського радянського літературознавця Андрія Васильовича Музички (1880-1966), який у 1925 р. почав працювати над книжкою про творчість Марка Черемшини. В листі з Одеси від 1 січня 1926 р. він просив письменника «подати ласкаво бодай найголовніші дати Вашої біографії» (ІЛ, XII, № 105). У цьому ж листі А. Музичка ставить Маркові Черемшині цілий ряд запитань. Відповіддю на лист і була розгорнута «Автобіографія», яка і до сьогодні є найголовнішим джерелом вивчення життєвого шляху співця Гуцульщини. Дані цієї «Автобіографії» були широко використані А. Музичкою у його книжці «Марко Черемшина (Іван Семанюк)», що вийшла у 1928 р. Про те, що «Автобіографія» є розгорнутим листом А. Музичці, свідчить і прикінцевий абзац тексту: «Наприкінці зраджу Вам, що ще ніхто не жадав від мене такої обширної автобіографії та що Ви, ставлячи мені стільки багато питань, робите з мене важну парсуну, із-за чого я ще готов згоноріти, як тото котє у гуцульській співанці: «Сидить коте...» У жодне з видань ці слова-звертання до адресата не вводилися, текст «Автобіографії» передруковувався за першодруками - ЛНВ і «Життя й революція». Із просторих цитат «Автобіографії», наведених у книжці А. Музички, стало очевидним, що тексти першопублікацій і автографа не ідентичні.

Невідомо, яку копію передала для публікації в ЛНВ Н. В. Семанюк,- в архіві ЛНВ вона не збереглася. Ця копія мала бути ідентичною з копією, яку одержала і редакція журналу «Життя й революція». Але хто її готував, за яким джерелом, чи робилися тут доповнення і скорочення - встановити зараз важко.

В ІЛ (ф. XII, № 148) зберігається чистовцй автограф «Автобіографії» - 15 арк. великого формату, переписаних фіолетовим чорнилом, без дати. Тут же лист до А. Музички від 22 січня 1926 р. З листа видно, що «Автобіографію» Марко Черемшина написав у середині січня 1926 р.- 14 січня одержав лист-замовлення, а 22 цього місяця вже відіслав готовий текст. Безперечно, що сам автор не призначав «Автобіографію» для друку. Певно, що, переписавши її начисто, Марко Черемшина залишив для себе чорновик, але в архіві письменника він не зберігся. Копію для публікації в ЛНВ передала дружина письменника вже після смерті автора. Тому за основний текст «Автобіографії» Марка Черемшини треба брати чистовий автограф, виготовлений на замовлення А. Музички. Він має назву «Автобіографія», а не «Моя біографія», відсутня присвята «Моїй дружині Наталії». Текст першодруку скорочено: не згадуються імена деяких вчителів майбутнього письменника, товаришів з часів навчання у гімназії та університеті, праця серед віденських робітників, а також робітників у Делятині, про соціаліста Нарольського тощо. Інше, як уже згадувалося, й закінчення. Звертає на себе увагу й така істотна відмінність між автографом і першодруком. У чистовому автографі: «Коли так гляну назад себе, то не можу замовчати, що багато я батьків бачив, але щоб котрий батько так глибоко і безмежно любив свою дитину, як мої дєдя мене любили, цего я не бачив». У першодруку цей текст перероблено: «Коли так гляну назад себе, то не можу замовчати, що багато ясного, промінного вносила мені в життя моя дружина...» В автографі відсутнє також речення: «Жінкам не вірю, а свою жінку люблю понад усе».

В ІЛ (ф. XII, № 9) зберігається рукопис автобіографії, написаної Марком Черемшиною у 1901 р. на замовлення всеукраїнської антології «Вік», у 3-му томі якої вміщено два його оповідання. Вперше ця автобіографія повністю опублікована у виданні 1960 р., с. 425-426. Подаємо текст цієї автобіографії:

«Родився я в році 1874 на карпатському поконечу в галицькому селі Кобаках над Черемошем. Моя стариня мужики. Мій дьидя Юрій Семанюк вже за свого парубоцтва даскалував по черзі майже у кожному селі нашої галицької і буковинської Гуцульщини.

Дитиною взяв мене мій дід по нені Дмитро Олексюк за годованця, і мої найкращі спомини з хлоп’ячих літ - се життя у діда, старосвітського, бувалого гуцула, звісного з-за гостинності на