Чорний ангел - Слісаренко Олекса

До того ж гнобитель через свою некультурність не може захистити себе. Що ж дивного в цьому? Не віра в чудо та в якесь царство боже на землі, а шлях наукового доведення, що іншого способу розбити кайдани нема. Тільки комунізм з корінням винищує суперечності, що їх тисячоліттями фабрикувало класове суспільство...

Гайдученко зробив паузу і вів далі:

— У культурних країнах і визискувач культурний: він вигадав тисячі засобів розкласти класову єдність супротивника, деморалізувати його лави... Досить взяти Америку — країну розвиненого капіталізму, щоб переконатись цього... Отож не віра в чудо, а майже математичний розрахунок...

— Математичний розрахунок? — перепитав Карлюга.— А на чому той розрахунок ґрунтується? Пошпортайтесь, і ви знайдете якусь догму. Так само й релігії ґрунтувалися на розумових доказах, виходячи з догми. Маючи догму, можна створити не то що комунізм, а десять комунізмів: інша річ, яка та догма, що на ній ваш комунізм виріс. А догма та дуже нескладна і дуже... наївна... Коротко кажучи, догма та міститься на такому ось силогізмі: історія є класова боротьба, а за класової боротьби не може не бути гнобительства й визиску; пролетарський клас на арену з’явився пізно і тому потрапив у приневолений стан; пролетаріат, перемігши всі інші класи, поведе людство до безкласового суспільства, а коли так, то перемога пролетаріату і, як вислідне з цього, комуністичний рай є в інтересах усіх гноблених. Найголовніше ж — що пролетаріат поведе людство до безкласового суспільства. А з чого це видно? Чому, скажімо, буржуазія, перемігши феодалізм, не повела людство до безкласового суспільства, і чому це пролетарський клас саме поведе? Подумаєш, які альтруїсти! З’явився пролетаріат — і повів!

Карлюга побідно подивився на Гайдученка, але той не виявив особливого замішання від Карлюжиного наскоку.

Артем спокійно підвів голову і мовив, лагідно посміхаючись:

— У тім-то й річ, що пролетаріат мусить вести до безкласового суспільства, бо ніхто так не пригнічений і нікого так не визискують, як пролетаріат. Саме в його інтересах і вести людство до безкласового суспільства, і не тому, що він великий альтруїст, а тому, що це лежить у площині його життєвих інтересів... Це саме ви й випустили з ока, а цього забувати не слід... Виходить, що це не догма, яка постала з чиєїсь примхи, а вислідне класових інтересів пролетаріату...

Карлюга засміявся сухим сміхом, немов пісок на дюнах заворушився від подуву вітру.

— Вислідне, кажете, класових інтересів? А влада в державі — це теж вислідне класових інтересів? А знаєте, що влада така річ, од якої рідко хто відмовляється добровільно? Та й то окремі особи відмовляються, а не класи. І невже ви думаєте, що пролетаріат, дійшовши влади, не захоче в своїх людських слабостях використати її? Чи пролетаріатові не захочеться жити в розкошах? Невже він такий святий, ваш пролетаріат, що всупереч своїм, як ви кажете, "класовим інтересам" стане по-братерському ділити всі добра, що дісталися йому внаслідок захоплення влади? З чого це видно? Хто це довів? Хіба робітник не з такої ж глини зліплений, як і буржуа? І через які такі таємничі причини зникнуть особисті егоїзми у представників робітничого класу?

Гайдученко підвів голову і усміхнувся своєю прозорою посмішкою.

— У тім-то й річ, що пролетаріат не дозволить своїй владі, своєму державному апаратові виродитися в бюрократичну машину, і коли той державний апарат, що його пролетаріат створює для успішнішого переведення суспільства на рейки соціалізму, почне перероджуватися, він зімне його, як поношену рукавичку, і викине на смітник, щоб створити новий апарат пролетарської диктатури. Ви забуваєте найголовніше, що пролетаріат вважає державну владу не як самоціль, а як засіб здійснити завдання пролетарського класу. А особисті егоїзми — то пусте, їх пролетаріат, кінець кінцем, може використати для будівництва, бо кожну силу використати можна. Ми не ідеалісти, що вішають носа побачивши, що окремий член пролетарського класу починає жити інтересами ворожого класу — бур’ян скрізь є, і з ним звичайно, треба боротися, а не лякатись до нестями, у тім-то й перевага марксизму над усіма вашими, наскрізь ідеалістичними побудованнями, що він знає, відкіля походять добрі наміри, і розмовами про альтруїзм нікого не дурить. Пролетаріат іде в світ із своєю правдою, а не правдою різних ліберальних буржуа, що раніш, ніж робити революцію, дивляться в кодекс законів буржуазної держави, чи дозволено це, чи ні? Пролетаріат несе свої закони, і ті закони всі діходять одного — безкласового суспільства, що єдине може створити умови нормального розвитку людства...

Гайдученкові від довгої мови аж кров ударила в скроні. Він витер спітніле чоло й, очікуючи, дивився на опонента.

— Може, це й так, але я не вірю в перемогу комунізму,— казав Карлюга по довгій мовчанці,— як не вірю ні в яку релігію. Я не вірю, бо втратив свою наївність з того часу, як на самоті забстрагував свою думку від шкурних інтересів і піднісся над життям та подивився, що в ньому робиться. А щодо пролетарської держави, то доля її така сама, як і всякої держави.

Гайдученко заперечливо похитав головою, а Карлюга пристрасно запитав:

— Які підстави гадати, що саме не така? Де запорука? Історичні аналогії такої запоруки не дають...

— Ні, не така, а запорука цьому є здоровий глузд робітника, якому немає охоти робити щось на шкоду собі й своєму класу. Він не альтруїст, а значить, і не ідеаліст, доведе діло до позакласового суспільства не добродійством, а захистом своїх, зауважте — своїх, а не чиїхось інших, інтересів, бо позакласове суспільство є гарантія проти визиску й пригноблення насамперед робітника, бо пролетаріат найбільше зазнає і визиску, і пригноблення. Розумієте ви мене? Єдиною, як ви хочете, догмою марксизму й комунізму є визволення працівників із неволі капіталу, а це може статися тільки через знищення класів.

— Заждіть... Це хороші й переконливі слова для людини вірящої... Мені вони нічого не говорять. Християнство-бо було не гірше за комунізм, звичайно, для свого часу, хоч і спиралося на віру в царство небесне, ну... а комунізм спирається на віру... в безкласове суспільство... То однаково! І ось ідеологія, що прагла рівності, братерства й свободи, боролася з багатствами в одних руках, згодом стала прислуговуватись владі, стала льокаєм багатих, хоч і проповідувала жебрацтво, стала благословляти війни, хоч і говорила "не убий", і, врешті, стала за зброю тих, проти кого в основі була побудована. Яка гарантія, що і в комунізм хтось не додасть пояснень на зразок тих, які маємо у катехізисах: "убивати не можна, але на війні, захищаючи батьківщину, не тільки можна убивати, а й треба..."

Здавалося, що Карлюга містифікує Гайдученка, бо в очах його, під чорними густими бровами, грали іскорки сміху, немов він розповідав веселий анекдот і сам стримувався, щоб не сміятись.

— Ви кажете, що марксизм удосконалена наукова система? Вірю — вона досконаліша за Христову віру, вона сучасніша поза всім. Це й хороше, й погано. Погано саме тим, що комунізм, ставши, сказати б, удержавленою ідеологією, стане разом із тим ідеологією реакційною...

І, помітивши, що Гайдученко ще енергійніше закрутив головою, додав:

— Так, так! Реакційною, бо ідеологія, що для підтримки її треба будувати в’язниці, утинати голови, в котрих виникне думка, не схожа на штамповану тавром державної канцелярії, не може бути далі ідеологією революційною!

Вони дійшли до самісіньких дюн і зупинилися. Далі йти було незручно сипким піском, і вони повернули назад. Гайдученко мовчки слухав, даючи Карлюзі виговоритися, а той провадив далі:

— Певно, християни перших віків щиро вірили в царство небесне, виконавши приписи Христової віри. Вони, звичайно, не підозрівали, щоб їхню віру могли використовувати найганебніші гнобителі, що вони, ті гнобителі, саме з їхньої віри будуть викопувати собі виправдання тортур, інквізиції, в’язниць і каторг, і навіть більше від того — Доводитимуть, на підставі тієї віри, що саме їхні інквізиції угодні богові, що саме лупити шкури, палити на вогні і вчить Христова віра. Чи міг би хто вигадати найбільше знущання над релігією часів її зародження? Чи хто б повірив тоді, на зорі християнства, тому дивакові, що почав би пророкувати таке? Звичайно, ні, так само ні, як і ви мені не вірите!..

Карлюга, видимо, схвилювався. На чолі йому зібралися густі зморшки, а брови насунулися на перенісся, і від цього його обличчя стало немов кам’яне, а очі, як два чорних ліхтарі, висвічували з-під завіси брів.

— Ні, добродію, доки існують апарати примусу, апарати державної влади, доки тими апаратами будуть користатися різні плюгавці, ніякі системи не можуть визволити людство з поневолення невеликою купкою можновладці. Тільки знищення держави і жорстокий терор на всіх що намагатимуться скупчувати в своїх руках цінності й знаряддя виробництва, може вивести людство на світлі дороги історії!..

Карлюга знесилився і останні слова через силу видихнув з грудей. Чорні ліхтарі очей йому погасли, а ноги ступали не так твердо і впевнено, як до цього.

Гайдученко помітив зміну в своєму бесідникові і подумав, що цей чоловік, певно, багато пережив і передумав і дійшов до хоробливого розладу з суспільством, що й привело його до пустельництва... Так само, як і раніше, Гайдученко спокійним, миролюбним тоном, почав говорити, а Карлюга плентався поруч, похнюпивши голову на груди, немов знесилений неймовірним напруженням.

— Немає, звичайно, ніякої гарантії, що й комунізм може стати в деяких випадках за знаряддя фанатиків і свідомих шахраїв. Шахраїти можна на всьому, але невже ви думаєте, що коли людину можна обшахраїти на фальшивих перлах, то справжні перли від того втрачають ціну?

Комунізм не може стати знаряддям гноблення й шахрайства, і не комунізм винен, коли його авторитет де використають, та й використовують ваші однодумці анархісти для покриття політично-шахрайських акцій, як тепер петлюрівщина використовує авторитет Радянської влади, кидаючи гасло: "Ми за Радянську владу, але без комуністів". Ви забуваєте за демагогічною фразою одну істотну дрібницю, що комуністи ніколи не були непротивленцями і не будуть...