Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
У Давній Індії жрецтво поділялося на чотири групи, а кожна група належала до однієї з чотирьох вед — «Ріґведи», «Яджурведи», «Самаведи» й «Атхарваведи». Кожна група мала верховного жерця, котрий і собі мав трьох жерців-помічників, які відповідали за певний співочий і музичний елемент ритуалу. Верховний жрець із групи «Самаведи» (веда співу й мелодій) називався удґатрі (або удґатар) — він був провідним співцем гімнів цієї веди. Його помічники — прастотрі (прастотар), пратіхартрі (пратіхартар) і субрахманья, відповідно «величальник», «стримувач» і «прихильний до брахманів». Вони виконували окремі розділи «Самаведи», знали їхню мелодику і очолювали хор жерців, коли ті співали гімни, написані у відповідних метричних розмірах. Хім, або хімкара — початкове звернення верховного жерця-удґатара, прастава — наступний за ним спів прастотара, удґітха — спів, виконуваний удґатаром, пратіхара — спів пратіхартара після удґатара, нідгана — заключний вигук удґатара <265> і його помічників. Цей п’ятирізновидний саман називається панча-бгактіка, а п’ять частин саману ототожнюються з п’ятьма різновидами світів (земля, вогонь, повітряний простір, небо, сонце), дощу (передгрозовий вітер, збирання хмар, випадання дощу, спалахи блискавок і грім, дощ вщухає), вод (збираються хмари, іде дощ, води, що течуть на схід, води, що течуть на захід, океан), пір року (весна, літо, дощовий сезон, осінь, зима), худоби (кози, вівці, корови, коні, людина) й життєвих сил (дихання, мова, око, вухо, розум). Вшановування п’ятирізновидного саману в цих феноменах приносить шанувальнику відповідні блага.
Тож, наприклад, хім для першого різновиду, тобто ґаятрі — це розум, бо розум — перша серед життєвих сил; прастава — мова, бо все починається з мови; удґітха — око, найважливіше з органів чуттів; пратіхара — вухо, бо не сприймає неприємних слів; нідгана — дихання, бо під час сну всі чуття й почуття упокоєні в життєвому диханні. Так і для інших різновидів саману є свої відповідники на рівні частин саману. Та оскільки цього вимагає наша тема, то наведемо ще відповідники для восьмого різновиду самана — реваті. Хім для нього — це кози, бо вони згадані першими серед тварин; прастава — вівці, бо вони супроводжують кіз; удґітха — корови, бо вони найголовніші серед худоби; пратіхара — коні, бо вони возять людей; нідгана — людина, бо саме від людини залежать тварини, вона — вищий ступінь у розвитку тваринного світу. З кожною праставою, удґітхою та пратіхарою пов’язується певне божество й певні природні та космічні феномени. Наприклад, прастава стосується мови, сонця, що зійшло, народження хмари, літа, повітряного простору, овець, шкіри, вітру, трьох світів; удґітха — очей, полум’я, полудня, дощу, дощового сезону, корів, м’яса, сонця і тріади — вогонь, вітер, сонце тощо.
Як бачимо, термін реваті тут стосується саме худоби. Сузір’я Реваті стосується місячного календаря, з чого й висновок, що термін реваті пов’язаний із місячним календарем. І що ведійські арії, які створили цей календар і користувалися ним (користуються і сьогодні), були осілим, землеробським населенням. Батьківщиною цих уявлень слід вважати і територію сучасної України, бо звідси вирушили ведійські арії до Індії, де, за висловом українського індолога Михайла Калиновича, вони «тільки доспівували пісень, складених на своїй прабатьківщині».
Схоже, санскр. rai — «багатство», що має авестійський відповідник, здатне пояснити давній <266> слов’янський термін рай, який існував задовго до християнства і який досі не має задовільного тлумачення. Наше рай — обитель прабатьків, предків, праведних людей; ним також означається неземна країна, де всього в достатку, де є все необхідне для радісного й безтурботного існування. А це насамперед асоціюється з багатством. Вирази наче в раю (пор. з Лесі Українки: Ти розкошуєш, наче в раю, за що тобі сії розкоші!), раювати (Нехай так щасливо вікує, наче раює), райське життя означає передусім «ні в чому не знати нестатків», «бути забезпеченим усім». Поняття раю існувало ще в язичницькі часи — це засвідчують українські обрядові пісні, зокрема, колядки. Саме слово рай — праслов’янське, дохристянське, його не змогли заступити іномовні відповідники. Від слова рай, зазначає митрополит Іларіон, у нас є багато топонімів, Райгородів, а князі Раями називали свої двори (ДВ, 240–241).
Близькість до санскр. rai — «багатство» добре відчутне в українському парному словосполученні яйце-райце з відомої однойменної казки. Яйце-райце в українському фольклорі — чарівне яйце, що містить у собі багатство, насамперед у вигляді худоби. Розбив те яйце-райце. Як узяв же скот вернути із того яйця… верне та й верне (СУМ, 4). А найбільшим скарбом, найбільшим багатством у давні часи якраз і була худоба.
Компонент рай містять і деякі складні українські слова й вирази. Райдуга (Райдуга воду бере на дощ), причому тут слово рай пов’язується з водою і дощем, а поняття про багатство невіддільне від понять вода і дощ («скотій бог» Влес стояв у Києві на березі Почайни, тоді як інші язичницькі боги стояли на Горі, біля двору теремного); райдерево — бузок (Несла в руках розкішну гілку райдерева). Вираз ходити в рай стосується обряду, пов’язаного з народженням дитини. Існував звичай на другий день хрестин обмивати руки породіллі й присутнім при обряді людям. Після чого всі учасники обряду, окрім самої породіллі, йшли в шинок пригощатися коштом повивальниці. Це й було ходіння в рай.
12. Рохманенко
