Метаморфози - Публій Овідій Назон
688 Стала, — чи, може, їй тільки здалось. Над чолом у богині —
689 Місяць рогами срібливсь, колосковий вінок золотився.
690 І діадема цвіла. Там були ще: Анубіс гавкучий,
691 Апіс плямистий, свята Бубастіда і той, хто довкола
692 Втишує всі голоси й закликає до мовчанки пальцем.
693 Сестри були там і той, кого й досі шукають, — Осіріс,
694 І чужоземна змія, на снодійну отруту багата.
695 Начебто вже й не вві сні — наяву Телетуса почула
696 Голос богині: «О ти, найвірніша з моїх шанувальниць!
697 Думи тривожні розвій і в оману введи чоловіка.
698 Тільки-но звільнить Люціна тебе, — повивай без вагання,
699 Що б не родилось, і знай: я сприяю, прихильна богиня,
700 Всім, хто благає мене; що невдячній ти шану складала,—
701 Не доведеться тобі жалкувати». Й покинула спальню.
702 Радісно з ложа крітянка встає і знімає до неба
703 Чистії руки свої і благає, щоб сон став явою.
704 Біль її раптом пойняв — і тягар тоді випав із лона
705 Сам по собі: народилась дочка, й не довідався батько:
706 Доню — запевнивши всіх, що то син, — віддала вона няні,
707 Щоб годувала, одній тільки їй усю правду розкривши.
708 Дідове ймення, дотримавши слова, дає йому батько:
709 Іфісом дід називавсь. Задоволена мати: це ймення
710 Для чоловіка й для жінки годиться — підозри не буде.
711 Так у невинній неправді обман приховавсь початковий.
712 Все на дитині хлопчаче було, не підводило й личко:
713 Як для хлопчини, так і для дівчинки — рівно хороше.
714 Десять тим часом пролинуло літ, потім — три, й уподобав
715 Батько щасливий для Іфіса, сина, біляву Іанту.
716 Серед фестійських дівчат вирізняв її чистої вроди
717 Рідкісний дар; від діктейця Телеста вона народилась.
718 Віком і вродою рівні були. Початкову освіту —
719 Раннього віку знання — здобували в наставників тих же.
720 Тут і проникла в їх душі любов. І однакову рану
721 Двоє відчули нараз, сподівання ж у них були різні!
722 Шлюбу жаданого жде, смолоскипи вже бачить весільні,
723 Вірить, що піде за ту, котру хлопцем вважає Іанта.
724 Іфіс кохає й собі, але ж як їй втішатись коханням?
725 Жар не вщухає, однак, — і вже дівчина дівчини прагне.
726 Сльози насилу тамуючи, — «Що маю діяти, — каже,—
727 Що це за дивна, нікому не знана жага мої груди
728 Палить вогнем? Якщо раз мене вишні боги врятували —
729 Хай порятують тепер. А якщо завзялися згубити,—
730 Будь-яким лихом, аби лиш природним, хай мене вразять!
731 Бо ж ні корови не прагнуть корів, ні кобил — кобилиці,
732 Любить овечок баран, оленицю шука собі олень.
733 Звичай такий і в птахів; між тварин не траплялось такого,
734 Щоб до самиці хоч раз не самець пригорнувсь, а самиця.
735 Краще б мене й не було! Чи то справді одні тільки чуда
736 Кріт наш виховує? Сонця дочка тут бика полюбила,—
737 Все-таки, жінка — самця. Моя пристрасть, по правді сказати,
738 Ще божевільніша; та — хоч надію плекала зазнати
739 Втіхи і, вдавшись до хитрощів, образ корови прийнявши,
740 Все ж прихилила бика. Я ж не маю кого й підманути!
741 Тож хай вигадливість цілого світу спливеться до мене,
742 Знову на крилах, що склеєні воском, Дедал хай зів'ється,—
743 Що б тут зарадив? Умілець він славний, та хлопцем із діви
744 Й він не зробив би мене, не зумів би змінити й Іанти.
745 Тільки до чого все це? Чи не краще б мені, схаменувшись,
746 Якось до тями прийти й затопити жагу божевільну?
747 Зваж на природу свою і не вводь себе більше в оману,
748 Міру в бажаннях шануй і люби, що жінкам усім любо!
749 Тільки надія і живить любов, і її викликає,
750 В тебе ж — надії нема: від жаданих обіймів ні сторож,
751 Ні чоловіка ревнивого пильність, ні батька суворість
752 Не віддаляють тебе. Твоїй ласці й сама-вона рада —
753 Та недосяжна-таки! Не доможешся щастя, хоч цілий
754 Світ сколихни, — хоч би люди й боги потрудились для тебе.
755 Втім, ні в одному бажанні наразі не маю відмови:
756 Все мені щедрі всевишні, що тільки могли, дарували:
757 Прагне того і вона, і мій батько, і свекор майбутній,
758 Тільки природа, на жаль, з них усіх наймогутніша, — проти.
759 На перешкоді — вона. Недалеко вже мить довгождана:
760 Шлюбний займається день, щоб мені дарувати Іанту,
761 Та не з'єднаємось ми: серед хвиль одчуватиму спрагу.
762 Що вас сюди привело, Гіменею, весільна Юноно,
763 Де молодого нема, де виходимо заміж — обидві?»
764 Змовкла на тому вона. Та не менше від неї Іанта
765 Збуджена: просить, щоб ти, Гіменею, скоріше прилинув.
766 А Телетуса тремтить; то хвороба, мовляв, на заваді,—
767 Як тут весілля справлять? — то знамення якесь лиховісне
768 Бачить раз по раз вона, але й вигадки не безконечні:
769 Врешті, хоча й відсувався не раз, та настав-таки термін
770 Факелів шлюбних: лишавсь тільки день, і тоді Телетуса,
771 Стьожки, що скроні вінчали, з дочки позривавши і з себе,
772 Простоволоса
