Українська література » Інше » Метаморфози - Публій Овідій Назон

Метаморфози - Публій Овідій Назон

Читаємо онлайн Метаморфози - Публій Овідій Назон
плем'я безбожне страждає, зазнавши вигнання,

233 Смерті або чогось іншого, що між вигнанням і смертю.

234 Що ж би це бути могло? Лиш одне: перевтілення кара».

235 Поки вагалася, в що б обернути їх, якось на роги

236 Глянула — й думка прийшла їй: рогатими будуть віднині.

237 Й тут же зробилися з них вайлуваті битливі корови.

238 Не визнавали, однак, Пропетіди й тоді, що Венера —

239 Це божество. За образу таку вони з волі богині

240 Першими тіло й принаду свою почали продавати.

241 Що таке сором — забули вони й не рум'янились навіть,

242 Так що й у камінь твердий перевтілити їх було легко.

243 Бачачи бруд, у якому вони свої дні марнували,

244 Й хиби, що ними так щедро жінок наділила природа,

245 Пігмаліон одинцем собі жив і не думав шукати,

246 Хто б із ним ложе ділив, — без дружини обходився довго.

247 З кості слонової білу, мов сніг, той умілець тим часом

248 Вирізьбив постать такої краси, що подібної жінки

249 Світ не народжував ще — й у різьбу свою сам закохався.

250 В неї живе, як у діви, обличчя; ось-ось — ти сказав би —

251 Рухатись буде вона, щоби тільки набралась відваги.

252 Так під мистецтвом не раз приховатися може мистецтво!

253 З дива не сходить різьбяр: запалав до різьби, мов до тіла.

254 Часто рукою свій твір випробовує: хоче дізнатись,

255 Тіло чи кість перед ним; що не кість — присягнутись готовий!

256 Часто, цілуючи, й сам мовби чує її поцілунки,

257 Шепче їй щось, обнімає; здається йому, що під пальцем —

258 Тіло пружне, тож боїться на ньому синець залишити.

259 Чи, пригортаючись, пестить її, чи приємні дівчатам

260 Їй подарунки несе: черепашки, камінчики круглі,

261 Різні пташини дрібні, рясноцвітні веселкові квіти,

262 Ніжні лілеї, барвисті м'ячі й Геліад бурштинові

263 Сльози, що впали з дерев. До лиця їй вбрання добирає,

264 Перснями — пальці, намистом ясним прикрашає їй шию,

265 В вухах сережки блищать, мерехтять самоцвіти на грудях —

266 Личить усе. Та не менше вродлива й тоді, коли гола.

267 На покривало сідонської барви її приміщає —

268 Ось, мовляв, подруга ложа мого; під нахилену шию

269 З пуху подушку кладе, мовби та відчувать могла справді.

270 Свято Венери, на Кіпрі всьому найславніше, настало.

271 В жертву для неї призначені золоторогі телиці

272 Падали, тільки-но бризнула кров з білосніжної шиї.

273 Ладан куривсь. Перед вівтарем, жертву обіцяну склавши,

274 Боязко Пігмаліон прошептав: «Якщо все в ваших силах,—

275 Дайте дружину, боги (не сказав: «Із слонової кості»).

276 Хай до тієї,— додав, — що я вирізьбив, буде подібна».

277 Що мав на думці різьбяр, — золота здогадалась Венера,

278 Адже на святі була; виявляючи ласку богині,

279 Тричі вогонь спалахнув, язиками лизнувши повітря.

280 Щойно додому прийшов, — нахилившись над ложем, цілує

281 Діву, різця свого твір. Але що це? Чи теплою стала?

282 Ще раз устами торкнувсь, до грудей дотулився рукою —

283 Кість розм'якає слонова: втрачаючи твердість природну,

284 Вже подається під пальцями. Так от гіметський на сонці

285 Лагідним робиться віск і під пальцем великим потрібних

286 Форм набуває — в роботі стає для роботи придатним.

287 Пігмаліон остовпів; чи радіть, чи лякатись — не знає.

288 Ще раз і ще раз творіння свого доторкнувся з любов'ю —

289 Тіло було! Він одчув, як під пальцем забилися жили.

290 Тільки тоді міг Венері засвідчити всю свою вдячність

291 Пафський щасливий герой. І до вуст непідроблених, справжніх

292 Тільки тоді він припав. Поцілунки палкі відчуває

293 Діва й рум'яниться; світлі свої піднімає до світла

294 Очі — й небо ясне водночас, і коханого бачить.

295 Благословляє цей шлюб, що його й влаштувала, — Венера.

296 Дев'ять разів заокруглювавсь місяць, єднаючи роги,—

297 Й Пафа вона повила, від якого названо й острів.

298 Потім від неї Кінір народивсь, і міг би щасливцем

299 Бути він серед людей, якби доля дітей не послала.

300 Про страхітливе співаю тепер. Відійдіть якнайдалі,

301 Дочки й батьки! А якщо вам приємною видасться пісня,

302 Не довіряйте в цій пісні мені, у цей злочин не вірте.

303 Хто з вас повірить-таки, хай повірить і в кару за злочин.

304 Та, якщо сталось таке, й не пішла проти цього природа,—

305 Рад я за наш ісмарійський народ, за цю сторону світу,

306 Рад за цей край, що далеко лежить од земель, де зродився

307 Цей ще не чуваний гріх. Нехай будуть амомом багаті,

308 Славні корицею й костом, нехай із дерев там спливає

309 Ладан; хай інші чудові рослини виводить Панхайя,—

310 Вивела мірру, проте! Й вона дорого їй обійшлася!

311 Навіть Ерот запевняв, що не він тобі, Мірро, стрілою

312 Серце прошив: до такого гріха його жар непричетний.

313 В тебе стігійський вогонь і отруту Ехідни вдихнула

314 З трьох божевільних одна: хоч ненависть до батька — це злочин,

315 Більший злочин, однак, — це кохання твоє. Звідусюди

316 Вибрані прагнуть тебе женихи. Всього Сходу юнацтво

317 Рветься до ложа весільного. Між усіма ними, Мірро,

318 Вибери мужа собі.

Відгуки про книгу Метаморфози - Публій Овідій Назон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: