Українське письменство - Микола Зеров

Брюховецький В. Цит. видання. — С. 264.

Брюховецький В. Цит. видання. — С. 252.

Граф С. С. Уваров — у 1833—1849 рр. російський міністр народної освіти, автор формули «самодержавие, православие, народность». «Уваров большой подлец, — записав про нього в щоденнику О. С. Пушкін 1835 р. — Он кричит о моей книге, как о возмутительном сочинении».

Цит. за: Зеров М. Твори в двох томах. — К.: Дніпро, 1990. — Т. 2. — С. 140.

Докладніше про це у змістовній книжці — посібнику О. В. Гальчук «Микола Зеров і античність» (К.: Слов’янський університет, 2000. — С. 37—38).

Кочур Г. П. Данте в украинской литературе. — У кн.: Дантовские чтения. 1971. — М.: Наука, 1971. — С. 195. Текст первісного варіанту сонета — «В царстві прообразів» — див. у вид.: Білокінь С. Закоханий у вроду слів. — С. 24.

Гаспаров М. Л. Греческая и римская литература I в. до н. э. — У кн.: История всемирной литературы. — М.: Наука, 1983. — Т. 1. — С. 457.

Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. Антологія 1917—1933. — К.: Просвіта, 2001. — С. 114.

Білас І. Комуністична партія, НКГБ, Максим Рильський і Служба безпеки ОУН // Літературна Україна. — 1994. — 24 берез.

Див. слідчу справу М. Драй-Хмари у кн.: Драй-Хмара М. Літературно-наукова спадщина. — К.: Наукова думка, 2002. — С. 530—537. Єдиним, але принципово важливим недоліком цього ґрунтовного видання є вміщення в ньому слідчої справи М. Драй-Хмари під рубрикою «Літературно-наукова спадщина». Та хіба ж криваві фантазії-фальсифікати енкаведистів — це літературно-наукова спадщина письменника? Механіка появи «свідчень» була приблизно така. На допиті звинувачений наводив реальні факти: такого-то року я познайомився з таким-то колеґою, зустрічався з ним, пив з ним чай, обговорював літературні твори. Слідчий оформлював це так: я, контрреволюціонер-націоналіст такий-то, познайомився тоді-то з терористом таким-то з метою створити збройну групу, щоб повбивати вождів таких-то, адже ми наймити і аґенти таких-то зарубіжних розвідок. Після цього слідчий усіма засобами вибивав зі звинуваченого підпис під цим «протоколом». І відтак ці фальсифікати включаються до видання творів того ж М. Драй-Хмари! Щоправда, в примітках сказано про «сумнівну достовірність фактів», але хіба це взагалі тексти Драй-Хмари та інших ув’язнених? Їхня достовірність не сумнівна, а просто поза обговоренням. До речі, під багатьма «документами» слідчої справи, як-от під двома «заявами» та одним протоколом допиту Миколи Зерова (с. 498—499, 510—514, 541—542), як і під «зізнаннями» П. Филиповича і М. Драй-Хмари, ніяких підписів взагалі немає. Можливо, це означає, що в цьому випадку слідчим не вдалося вибити підписи зі звинувачених? Але якби підписи й були, що це по суті міняло б?

Білокінь С. Масовий терор… — С. 348.

Деякі з цих прізвищ виринають при ознайомленні з конкретними матеріалами: наприклад, С. Брук допитував Юрія Коцюбинського, А. Хатеневер затвердив звинувальний висновок Якову Савченку. Доля більшості цих енкаведистів зрештою склалася так само, як і їхніх жертв: майже всі вони були розстріляні або загинули в концтаборах після приходу їм на зміну беріївської «команди». Як тут не згадати сказаного першорядним російським поетом і перекладачем, одеситом за походженням Семеном Липкіним:

(Липкин С. Лунный свет. Стихотворения и поэмы— М.: Современник, 1991. — С. 198).

Білокінь С. Масовий терор… — С. 236—247.

Див. про це: Ган Я. Під гучні оплески присутніх // Пролетарська правда. — 1933. — 10 груд.