Українське письменство - Микола Зеров
С. 779, 782—784.
(обратно) 294Пор. у А. П. Шамрая: «Походячи сам з цієї суспільної групи, Стороженко міг, звичайно, використати семейні традиції і спогади». — О. Стороженко. Твори. — ДВУ. — Т. III. — С. 14.
(обратно) 295Стороженко О. Твори. Редакція А. П. Шамрая. — Т. IV. — С. 293.
(обратно) 296«…Рассказывает умно и замысловато, с малороссийским юмором». А. В. Никитенко. Записки и дневник. — СПб., 1905. — Т. II. — С. 261—262.
(обратно) 297Современник. — 1863. — № 8. Отд. Русская литература. — С. 121.
(обратно) 298Лист до В. І. Білого, № 5 // К. стар. — 1900. — III.
(обратно) 299Стороженко не помилявся щодо холодного ставлення основ’ян до його творчості. Пор. у Куліша в листі до О. Барвінського з дня 9/21.V.1869 (Образки, ч. І. — С. 182—183): «Скільки він (Стороженко) не домагавсь, щоб я напечатав про його твори, ніколи я, — розповідає Куліш, — не обізвавсь ні словом, бо мусив би гірку правду сказати, а тим і останню охоту в нього до українщини відбити. Жорстока (а се все одно, що й правдива) критика — спасенна річ тільки про тих, котрі мають ще снагу йти вгору… Стороженко вже сивий дід, старий гриб. Нехай забавляється між іншим і українщиною, бо в його справжньої роботи нема в літературі, від того й не розуміє, що до таланту треба великої штудировини». Як порівняти цей Кулішів присуд до рецензії «Современника», то в думках великої відміни не буде, тільки що у вислові українські автори трохи архаїчніші. Висновок такий: «Природного дару (а його не відкидав і рецензент „Современника“) дуже багато, та обернув його Стороженко на речі марні, а не на спасенну працю».
(обратно) 300Стороженко О. Твори. — Т. III. — С. 13—14.
(обратно) 301К. стар. — 1883. — Мрт., III. — С. 528—555.
(обратно) 302Про Квітчиного Гаркушу див. статтю М. Горбаня: «Квітчин Гаркуша». — Квітка-Основ’яненко. Збірник. В-во «Укр. робітник», 1929. — С. 205—214.
(обратно) 303Див.: Поимка Гаркуши в Ромне // К. стар. — 1886. — X. — С. 404—407; А. Т(вердохлебов). Еще о Гаркуше // К. стар. — 1886. — XI. — С. 569—571. Про одруження Гаркуші див.: К. стар. — 1895. — IV. — С. 18—19. Останніми часами на підставі документів розповів про те Д. Гроховецький // Україна. — 1929. — III—IV. — С. 47—59.
(обратно) 304Лист III. 18/30.V.1869. — Барвінський. Образки. — T. І. — С. 196—197.
(обратно) 305Стороженко О. Твори. — Т. I. — С. 44—45.
(обратно) 306Лебединцев Ф. Арх. Мелхіседек Значко-Яворський. Див. Арх. Ю. З. Р., ч. І, том II, 1864. — С. XVII—CCXIII. Питання про участь Мелхіседека в гайдамацькому повстанні торкалися різні автори: Костомаров (Последние годы Речи Посполитой, стор. 80—81), А. Я. Єфименко (Очерки истории Правобережной Украины. Из истории борьбы мало-русского народа с поляками // Южная Русь, т. I. — С. 138; т. II. — С. 98—99), М. С. Грушевський. Думка останнього про причетність Мелхіседекову до організації повстання викликала замітку Вл. П-ка в К. стар., 1905, І, 4—7 (друга паґінація): Был ли игумен Мелхиседек Значко-Яворский организатором украинского восстания 1768 г. Автор закінчує свою статтю словами, що про ролю Мелхіседекову в подіях Коліївщини «лучше говорить гипотетически, а не категорически».
(обратно) 307Петров Н. И. Очерки истории украинской литературы. — К., 1884. — С. 225.
(обратно)