Анабазис. Похід 10000 еллінів - Ксенофонт

подарував йому срібного келиха і килим вартістю у 10 мін. /28/ Один афінець, Гнесіпп, встав і сказав, що існує стародавній звичай, згідно з яким заможні обдаровують царя як вияв поваги до нього, а злидарів обдаровує цар. «І я, — сказав він, — лише таким шляхом міг подарувати тобі що-небудь і скласти тобі шану». /29/ А Ксенофонт не знав, як йому вчинити, до того ж він як найшановніший гість сидів на найближчому до Севфа дифросі[270]. Тим часом Геракліт звелів виночерпові піднести Ксенофонтові рога. Той, будучи вже трохи напідпитку, встав, бадьоро взяв ріг і сказав: /30/ «Севфе, я віддаю тобі самого себе і ось цих моїх товаришів як вірних друзів, причому жоден з них не йде до тебе всупереч бажанню, а всі вони ще більше, аніж я, жадають дружби з тобою. /31/ Зараз вони перебувають тут, більше нічого від тебе не вимагають і згодні з готовністю поборотися за тебе і зазнати небезпек задля тебе. З ними, якщо це буде до вподоби богам, ти відвоюєш багатющі і великі землі, що їх ти залишив, хоча вони належали твоєму батькові, і матимеш чоловіків і прекрасних жінок, і тобі не доведеться добувати це грабунком, але ці люди самі піднесуть їх тобі як подарунки». /32/ Севф встав, випив разом із Ксенофонтом і разом з ним перехилив ріг[271]. Після цього увійшли флейтисти, які грали на флейтах, подібних до рога, і сурмачі із сурмами з невичиненої бичачої шкіри, і все це у такт, як у грі на мегадіді[272]. /33/ Тут сам Севф піднявся, кинув бойовий клич і почав скакати з неабиякою легкістю, немов він рятувався від занесеного над ним списа. З’явилися також фігляри.

/34/ Коли сонце стало схилятися до заходу, елліни встали і заявили, що пора розставити варту на ніч і віддати пароль. Вони попросили Севфа розпорядитися, щоб жоден фракієць не підходив уночі до еллінського табору. «Адже фракійці, — казали вони, — наші вороги, а ви, наші друзі, теж фракійці». /35/ Коли вони вийшли, то встав і Севф, вже без жодних ознак сп’яніння. Вийшовши з приміщення і покликавши вбік лише стратегів, він сказав: «Елліни, вороги ще й навіть не підозрюють про нашу спілку. Якщо ми підемо на них раніше, ніж вони вдадуться до захисту чи до вчинення опору, то ми, безсумнівно, захопимо як їх самих, так і їхнє майно». /36/ Стратеги погодилися з цим і попросили його вести військо. Він сказав: «Отже, будьте готові і чекайте на мене, а в потрібний час я прийду, візьму пелтастів і вас і разом з кіннотою поведу вас попереду». /37/ А Ксенофонт зауважив: «Подумай, одначе, чи не краще буде дотримуватися еллінського звичаю, бо ж ми вирушаємо у похід уночі. Адже вдень у походах попереду йдуть найпридатніші для цього, зважаючи на поверхню місцевості, загони — коли гопліти, коли пелтасти, а коли і кіннота, але вночі, за еллінським звичаєм, попереду йдуть завжди найповільніші загони — гопліти. /38/ Завдяки цьому військо не розпорошується і не губиться. А то буває, що загони, заблукавши, нерідко наштовхуються один на одного і, не розпізнавши своїх товаришів, починають битися між собою». /39/ Тоді Севф відповів: «Я згоден з вами, і я дотримаюсь вашого звичаю. Я дам вам у провідники стариків, найобізнаніших з країною, а сам разом з кіннотою піду за вами у хвості війська. А коли буде потрібно, я швидко проскочу вперед». Пароль визначили «Афіна», з огляду на свояцькі зв’язки. Вирішивши таким чином, вони пішли на відпочинок.

/40/ Близько опівночі з’явився Севф з вершниками в панцирах й озброєними пелтастами. Після передачі провідників попереду йшли гопліти, слідом за ними пелтасти, а кіннота утворювала ар’єргард. /41/ З настанням дня Севф проїхав уперед і похвалив еллінський звичай. За його словами, він сам разом з кіннотою під час нічних походів, навіть з невеликим супроводом, неодноразово відривався від піхоти. «Тепер, — казав він, — як це й належить, ми з настанням дня усі знаходимося вкупі. Але заждіть мене тут і відпочиньте, я дещо розвідаю і повернуся». /42/ Сказавши це, він поскакав через гору по якійсь дорозі. Доїхавши до засніженої вершини, він став шукати, чи немає де слідів людей, які вели вперед або назад. Але, переконавшись у тому, що ніхто не проходив цією дорогою, він швидко повернувся назад і сказав: /43/ «Воїни, усе буде гаразд з ласки богів, бо ми застукаємо їх зненацька. Я разом з кіннотою поскачу вперед, щоб у разі, коли хто трапиться нам на очі, він не зміг утекти і дати знати ворогам. Ідіть за мною, і якщо відстанете, то ідіть по кінських слідах. Перейдемо гори, а тоді прийдемо у людні і багаті села».

/44/ З настанням полудня він вже був на вершині гори і, побачивши внизу села, прискакав до гоплітів і сказав: «Я зараз звелю кінноті швидко спуститися на рівнину, а пелтастів спрямую в села. Ви ж старайтесь не відставати і відбивайте всіх, хто опиратиметься». Почувши це, Ксенофонт зіскочив з коня. Севф запитав його: «Чому ти зіскочив з коня, коли треба квапитися?». «Я розумію, — відповів Ксенофонт, — але ж справа не лише в мені одному. Гопліти ж побіжать швидше й бадьоріше, якщо я поведу їх пішки». /45/ Після цього Севф пішов, а з ним і Тімасій зі своїми 40 еллінськими вершниками. А Ксенофонт звелів усім легкоозброєним солдатам до 30 років виступити з лохів. Сам він побіг разом з ними вперед, а Клеанор повів решту. /46/ Коли вони вже прийшли в села, Севф з приблизно 30 вершниками підскакав до них і сказав: «Ксенофонте, вийшло так, як ти і казав: місцеві жителі в наших руках, проте мої вершники розсіялися врізнобіч, і я боюся, щоб вороги не зібралися разом і не завдали нам якогось клопоту. Тому треба кому-небудь з нас залишитися в селах, бо вони дуже людні». /47/ Ксенофонт відповів: «Тоді я з