Анабазис. Похід 10000 еллінів - Ксенофонт

отримували щорічні прибутки з власної країни і з чужих областей, що становили щонайменше 1000 талантів. Ми владували над усіма островами і володіли багатьма містами в Азії і в Європі, в тому числі і над тим самим Візантієм, де ми зараз перебуваємо. І, попри це, ми дійшли до такого стану через війну, кінець якої вам усім відомий. /28/ І що нині нам доведеться пережити, коли лакедемонці мають не лише колишніх союзників, але коли й афінці зі своїми попередніми союзниками вже приєдналися до них, коли Тіссаферн і решта приморських варварів — наших ворогів, а найбільшим ворогом для нас є сам перський цар, бо ж ми прийшли до нього для того, щоб відібрати у нього владу і навіть, коли змога, вбити його? Оскільки всі вони заодно, то хіба знайдеться такий безумець, який сподіватиметься на нашу перемогу? /29/ Заради богів, вгамуймося, щоб нам не загинути з ганьбою як вороги вітчизни, власних друзів і рідних. Адже вони живуть у тих містах, в яких супроти нас ополчаться всі, і з цілковитою слушністю, бо ж ми не захотіли оволодіти жодним варварським містом, навіть здобуваючи перемоги, натомість збираємося спустошити перше еллінське місто, у яке ми прийшли. /30/ Я ладен провалитися крізь землю на глибину 1000 оргій раніше, ніж мої очі побачать з вашого боку такий учинок. І я раджу вам як еллінам добитися справедливості, виявляючи покірність перед тими, хто владує над еллінами. Якщо вам це не вдасться, то хоч ми і зазнаємо кривди, однак не будемо вигнані з Еллади. /31/ А нині, на мою думку, відрядімо послів до Анаксібія і передаймо йому, що ми увійшли в місто не задля насильства, а з надією отримати від нього посильну допомогу, а якщо цього не вдасться, заявимо, що ми відходимо тому, що хочемо виявляти послух, хоча він не зумів нас обдурити».

/32/ Так і було вирішено, і з цим дорученням послали елейця Ієроніма, який мав сказати це, аркадця Еврілоха й ахейця Філесія, і вони відправилися для переговорів.

/33/ Поки солдати ще чекали на відповідь, з’явився ліванець Койратід[260], який мандрував Елладою, хоч і не був вигнанцем: він мріяв стати полководцем і пропонував свої послуги усім містам і народам, які мали в цьому потребу. З’явившись у Візантій з тим же наміром, він сказав, що ладен вести еллінів у так звану фракійську Дельту[261], де вони можуть захопити всіляку і багату здобич. А тим часом, поки вони дійдуть туди, він обіцяв постачати їм вдосталь їжі та питва. /34/ Ці запевнення солдати почули одночасно із відповіддю Анаксібія, який заявляв, що коли солдати виявлять послух, їм не доведеться розкаюватися у скоєному і що він повідомить про це ефорам у Спарті і сам, наскільки змога, піклуватиметься про них. /35/ І вони прийняли Койратіда як стратега і вийшли за межі міста. Койратід обіцяв прийти до війська наступного дня з жертовними тваринами, віщуном, їжею і питвом для солдатів. /36/ А коли вони вийшли з міста, Анаксібій закрив браму й оголосив через оповісника, що кожен солдат, захоплений у місті, буде проданий у рабство. /37/ Наступного дня прийшов Койратід з жертовними тваринами і віщуном, у супроводі 20 чоловік, які несли ячмінь, інші 20 — вино, троє — олію, а один чоловік ніс, скільки мав сили, великий вантаж часнику, і, нарешті, ще один ніс такий же вантаж цибулі. Все це було розкладено для роздачі, і Койратід став здійснювати жертвоприношення. /38/ Тим часом Ксенофонт послав за Клеандром і просив добитися від нього дозволу на вхід у місто і відплиття з Візантія. /39/ Клеандр прийшов і розказав, що ледве випросив дозвіл, бо Анаксібієві геть не до вподоби перебування війська за містом, а Ксенофонта у місті, тим більше що візантійці сваряться між собою і зляться одне на одного. Однак Анаксібій, за словами Клеандра, дозволив Ксенофонтові увійти в місто, якщо лише він згоден відпливти з ним [Анаксібієм]. /40/ Ксенофонт попрощався із солдатами і разом із Клеандром увійшов у місто. Тим часом Койратід у перший день не отримав сприятливих знамень від жертвоприношень і нічого не роздав солдатам. Наступного дня, коли жертовні тварини вже стояли біля вівтаря і Койратід був увінчаний вінком для принесення жертви, прийшли Тімасій-дарданець, Неон з Асіни і Клеанор з Ерхомен і сказали Койратідові, щоб той не чинив узливань, бо він не поведе війська, якщо не видасть провіанту. Відтак Койратід звелів роздати запаси. Та коли з’ясувалося, що провіанту для солдатів у нього не вистачає навіть на один день, то він пішов, забравши із собою жертовних тварин, і відмовився від стратегії.

Розділ 2

/1/ Неон із Асіни, ахейці Фриніск, Філесій і Ксантікл і Тімасій з Дардани залишилися при війську і, пройшовши у фракійські села, розташовані поблизу Візантія, стали там табором. /2/ Між стратегами виникли незгоди, тому що Клеанор і Фриніск хотіли вести військо до Севфа, який запрошував їх до себе, подарувавши одному коня, іншому дівчину. А Неон хотів вести солдат до Херсонеса, сподіваючись отримати командування над усім військом, коли воно опиниться під владою лакедемонців. Тімасій бажав переправитися назад, в Азію, плекаючи намір знову повернутися додому, і солдати прагнули цього ж. /3/ Але час спливав, і багато солдатів, розпродавши зброю у цих місцях, роз’їхалися хто куди міг, інші ж [теж розпродавши зброю в цих місцях] змішалися з населенням міст. /4/ Анаксібій радів звісткам про розпад війська. Він сподівався цим особливо догодити Фарнабазові.

/5/ Та коли Анаксібій відплив з Візантія, він зустрівся в Кізіку з Арістархом, наступником Клеандра, гармоста Візантія, і той нібито передав йому і чин нового наварха