Анабазис. Похід 10000 еллінів - Ксенофонт
/23/ «Та, можливо, ви скажете: тоді треба було взяти у нього щось у заставу, щоб він, попри будь-яке своє бажання, не міг би нас обманути. З цього приводу послухайте те, що я ніколи не сказав би у присутності Севфа, якби не мав вас цілком нерозважливими і надто стосовно мене невдячними. /24/ Згадайте, в яких обставинах ви перебували, коли я допоміг вам, привівши вас до Севфа. Хіба, коли ви підійшли до міста Перінфа, лакедемонець Арістарх не перешкоджав вам увійти в нього, замкнувши браму? Ви розташувалися табором за межами міста просто неба, посеред зими, і ви користувалися базаром, бачачи, що провіанту обмаль, і знаючи, що у вас і коштів для його купівлі мізер. А тим часом необхідність змушувала вас залишатися у Фракії, бо готові до нападу трієри заважали переправі. /25/ Та якби ми залишилися там, то опинилися б у ворожій країні, з численною ворожою кіннотою і пелтастами, /26/ а у нас, щоправда, хоча й було наявне військо гоплітів, за допомогою якого, гуртом напавши на села, ми могли б, мабуть, набрати провіанту в достатній кількості, але ми не були б у змозі захопити рабів і дрібну худобу, бо після свого повернення я вже не застав у вас ані кінноти, ані пелтастів. /27/ Тож зазнаючи такої скрути, хіба ви мали право вважати, що я кепсько подбав про вас, уклавши спілку із Севфом, у котрого була необхідна для вас кіннота і пелтасти, навіть якби я не поклопотався для вас за оплату? /28/ Адже, приєднавшись до нього, ви знаходили у селах хліб у великій кількості, тому що фракійці були змушені щодуху тікати, і на вашу дещицю випадало багато дрібної худоби і рабів. /29/ І, крім того, відтоді як до нас приєдналася кіннота, ми вже більше не бачили ворогів. А доти вони заповзято переслідували нас, заважаючи нам з допомогою кінноти й пелтастів щоразу, коли, розділившись на дрібні загони, ми намагалися роздобути чимбільше провіанту. /30/ І якщо та людина, яка принесла вам стільки добробуту, не зуміла вам звідкілясь дістати кошти для повної оплати, то хіба це така вже край-біда, що ви на цій підставі навіть не хочете відпустити її живою?»
/31/ «А тепер гляньмо, у яких умовах ви йдете звідси? Хіба ви не провели зиму в достатку і не заощадили дещо з отриманого від Севфа? Адже ви жили завдяки здобичі, забраної у ворога і до того ж у вашому середовищі не було ані вбитих, ані пропалих безвісти. /32/ І якщо вами звершені славні діла у боротьбі з варварами Азії, ба, навіть, ви зажили ще більшої слави, подолавши у Європі тих фракійців, з якими ви воювали? Зрештою, кажу ж вам: за те, за що ви на мене обурюєтесь, належало б подякувати богам як за милість».
/33/ «Ось такі ваші справи. Тепер, в ім’я богів, вислухайте, яке становище у мене. Коли я вперше від’їжджав додому, то я користувався вашою палкою шаною, а також зажитою завдяки вам славою серед усіх еллінів. І лакедемонці ставилися до мене з довір’ям; а то ж вони не послали б мене назад до вас. /34/ Тепер я від’їжджаю огуджений вами перед лакедемонцями і саме через вас у мене виникла сварка із Севфом, тим самим Севфом, якому я сподівався з вашою допомогою посприяти і завдяки цьому знайти для себе і для своїх дітей якесь пристановище, якщо таке у мене буде[279]. /35/ А ви, заради яких я, власне, став таким осоружним, і до того ж в очах людей, значно могутніших за мене, і задля яких я і нині безперестанно труджуся, наскільки мені вистачає сил, — ви склали собі про мене таку думку!»
/36/ «І ось, я стою перед вами, але не як спійманий утікач, який силкується сховатись. Якщо ви виконаєте свої погрози, то знайте — ви будете вбивцею людини, яка невсипуще про вас дбала, разом з вами перенесла багато злигоднів і небезпек, часто навіть у позаслужбовий час, вбивцею людини, яка з ласки богів спорудила з вами стільки трофеїв як знак перемоги над ворогом і докладала всіх зусиль, щоб ви не стали ворогами жодній з еллінських держав. /37/ Тепер у вас є можливість спокійно відправитися суходолом чи морем куди кому заманеться. І ось, коли вам усміхнулося щастя, коли ви пливете туди, куди давно прагнули, і вас кличуть до себе наймогутніші зверхники, коли мова йде про платню, і до вас з’явилися лакедемонці, котрі вважаються найкращими воєначальниками, — тоді ви вирішуєте, що настав час поквитатися зі мною, ба навіть знищити мене? /38/ А коли ми поневірялися, хіба ви — начебто ж володієте прекрасною пам’яттю — не називали мене батьком та іншими подібними іменами і запевняли, що ніколи не забуватимуть у мені свого благодійника? Однак ті люди, які приїхали за вами, теж, мабуть, розуміють у чому річ; тож я міркую, навряд чи вони будуть у захваті від вашого ставлення до мене». На цьому він закінчив свою промову.
/39/ Лакедемонець Хармін піднявся і сказав: «Клянусь Діоскурами, як на мене, ви безпідставно лаєте цю людину. Я навіть сам можу засвідчити
