Анабазис. Похід 10000 еллінів - Ксенофонт
/42/ Почувши це, Гераклід дуже злякався і, підійшовши до Севфа, сказав: «Буде добре з нашого боку, якщо ми підемо звідси, щоб не потрапити в руки цих людей». І сівши на коней, вони подалися до свого табору.
/43/ Звідти Севф послав Ксенофонтові свого тлумача Абросельма з проханням залишитися у нього разом із 1000 гоплітами. Він обіцяв подарувати йому приморські землі і все інше, обіцяне раніше, а з умовою збереження таємниці повідомив йому, буцімто він чув від Полініка, що коли Ксенофонт скориться лакедемонцям, то він неодмінно буде страчений Фіброном. /44/ І багато інших осіб листовно попереджували Ксенофонта про те ж, а саме, що на нього звели наклепи і йому слід пильнуватися. А Ксенофонт, отримавши ці звістки, узяв двох жертовних тварин і приніс жертву Зевсові-Царю, запитавши в нього, чи слід йому залишатися на запропонованих Севфом умовах, чи піти разом із військом. Священні знаки засвідчили: рушати з військом.
Розділ 7/1/ Після цього Севф розташувався табором на відстані. А елліни розквартирувалися по селах, звідки вони мали намір, набравши вдосталь продовольства, піти до моря. Ці села були віддані Севфом Медосадові. /2/ Медосад, бачачи, як елліни розносять майно у селах, розлютився і, взявши із собою якогось одриса, найвпливовішу особу із гірських жителів, що спустилися з гір, і близько 30 вершників, приїхав і викликав Ксенофонта з еллінського війська. Той прихопив із собою кількох лохагів та інших підхожих людей і вийшов до нього. /3/ Тоді Медосад сказав: «Ксенофонте, ви чините несправедливість, спустошуючи наші села. Тож повеліваємо вам — я, від імені Севфа, і ця людина, яка прийшла від Медока, царя гірських областей, — піти з цієї країни. А в разі якщо ви не виконаєте цієї вимоги, ми не будемо вам потурати, але коли ви плюндруєте нашу країну, то ми воюватимемо з вами як з ворогами».
/4/ Вислухавши це, Ксенофонт сказав: «Нелегко відповісти тобі на такі слова; одначе я говоритиму заради цього чоловіка (одриса), щоб він збагнув. Яка різниця між вами і нами? /5/ Перш ніж було укладено між нами мирну угоду, ми ходили по цій країні будь-куди, грабуючи що потрапляло під руку і спалюючи все на власний розсуд. Та й ти, з’явившись до нас тоді як посол, став жити у нас, не боячись ніяких ворогів. /6/ А ви, взагалі кажучи, уникали тоді цієї країни і якщо коли й з’являлися в ній, то залишалися там, немов у країні могутніших царів, із загнузданими удень і вночі кіньми. /7/ А тепер, коли ви стали нашими друзями і завдяки нам, з допомогою богів, оволоділи цією областю, тепер ви виганяєте нас з країни, яку отримали від нас, міццю нашої зброї. Як ти сам знаєш, вороги ж не зуміли прогнати нас звідси. /8/ І до того ж ти навіть не вважаєш себе зобов’язаним відпровадити нас у дорогу як людей, гідних отримати дари і віддяку за вчинені вам благодіяння, але щосили прагнеш до того, щоб нам на нашому зворотному шляху навіть ніде було стати табором. /9/ Тож розмірковуючи таким чином, ти не соромишся ані богів, ані цієї людини, яка тепер бачить тебе багатим і знає, що до дружби з нами ти, за власними ж словами, жив грабунками. /10/ А втім, навіщо ти кажеш про це мені? Адже я тепер не командую, а лакедемонці, яким ви — що дуже дивно з вашого боку — навіть не порадившись зі мною, передали військо з метою відвести його назад, мабуть, з такою думкою, щоб я, викликавши гнів у лакедемонців через те, що передав військо вам, не мав тепер вдячності з їхнього боку через те, що передав це ж військо їм».
/11/ Коли одрис почув ці слова, він сказав: «Щодо мене, Медосаде, то після цих слів я ладен від сорому провалитися крізь землю. Якби я раніше про це знав, то не поїхав би з тобою. А тепер іду звідси, бо ж і сам цар Медок не похвалив би мене, якби я став виганяти його благодійників». /12/ Сказавши це, він сів на коня і поїхав разом з іншими вершниками, за винятком чотирьох чи п'яти. А Медосад, який журився з приводу розорення країни, просив Ксенофонта покликати обох лакедемонців. /13/ Ксенофонт, взявши із собою друзів, пішов до Харміна й Полініка і сказав, що Медосад запрошує їх для висунення їм тієї ж вимоги, яка була висунута йому, тобто покинути країну. /14/ «Я так гадаю, — сказав він, — що ви доб’єтеся для солдат належної їм платні, якщо заявите, що військо вимагає від вас добром чи силою стягнути кошти на платню із Севфа і після цього охоче піде за вами, а також що і ви зі свого боку вважаєте це справедливим і тому обіцяли їм вивести їх з країни тільки після того, як солдати отримають чесно зароблене ними».
/15/ Тоді лаконці заявили про свою згоду висловити ці, так само як і інші, на їхню думку доволі переконливі доводи і одразу ж вирушили в
