Метаморфози - Публій Овідій Назон
648 Каже: «Побачиш таке, в що й повірити, батечку, годі!
649 Вийди ж!» Виходжу — й не вірю очам своїм: тих, що недавно
650 Бачив у сні,— наяву їх усіх у такому ж порядку
651 Бачу тепер, пізнаю. Владаря, підійшовши, вітають.
652 Я Громовержцеві дякую й між новоявленим людом
653 Місто ділю і поля, де колишніх селян бракувало.
654 Щоб пам'ятав про свій рід, мірмідонами люд цей назвав я.
655 Що це за люд такий, бачив ти сам. Ну а звичаї в нього —
656 Ті, що й у предків були: працьовите, ощадливе плем'я.
657 Вперто громадить майно й берегти нагромаджене вміє
658 Рівна літами й хоробрістю юнь на війну за тобою
659 Вирушить, тільки-но Евр, що тебе супроводив щасливо,—
660 З Евром ти справді приплив, — ходовим переміниться Австром».
661 Так-то розмовами тими, що справ усіляких торкались,
662 Довгий виповнювавсь день. Його рештка пішла на вечерю,
663 Ніч — на покріплення сил. Уже сонце зійшло злотогриве,
664 Вітер, однак, не змінивсь, не давав нам вернутись додому.
665 Вранці Палланта сини прибули до Кефала, що віком
666 Був од них старший, і втрійку — Кефал із синами Палланта —
667 Вибрались до владаря. Та владар іще спав у ту пору.
668 Фок, син Еака, гостей повітав на високім порозі,
669 Бо Теламон і Пелей для війни набирали загони.
670 В дім свій, у внутрішні пишні покої, охоче провадить
671 Внуків Кекропових Фок; побіч них і собі примостився.
672 Тут він увагу звернув, що нащадок Еола в правиці
673 Спис невідомого дерева має з золоченим вістрям.
674 Кинувши декілька слів, щоб розмову підтримати дружню,
675 Каже таке: «У лісах я бував, не новак і на ловах,—
676 Не розумію усе ж, із якого ти дерева зрізав
677 Той, що в руці твоїй, спис: якби з ясена, то неодмінно б
678 Червонуватим він був; якби з терну, то мав би колінця.
679 Де він зростав, не вгадаю ніяк, та не бачив я зроду
680 І між найкращих списів ось такого метального списа».
681 «Ще якби ти його в дії побачив, — на те Еакіду
682 Мовив один із актейських братів, — ще б не так дивувався!
683 Кинутий, б'є лиш у ціль: випадковість-бо ним не керує.
684 Сам по собі і назад повертається з вістрям кривавим».
685 Все хоче знати Нереїв юнак, — випитує далі,
686 Що це за спис, відкіля він узявся, чий подарунок.
687 Все йому гість пояснив; одного лиш — якою ціною
688 Придбаний спис — не сказав. Соромливо примовк, та, згадавши
689 Милу дружину, здригнувсь і таке повідає крізь сльози:
690 «Через цю здобич, нащадку богині,— та хто в це повірить? —
691 Плачу і довго ще плакати буду, — якщо мені доля
692 Жити ще довго дала, — бо з дружиною милою спис цей
693 Занапастив і мене. О, якби ж того дару й не знав я!
694 Отже, Прокріда була. Ти чував, може, про Орітію
695 Ту, що Борей її викрав? Прокріді — сестра вона рідна.
696 Все ж, коли вдачу й красу їх зрівняв би ти, то здивувався б,
697 Як він Прокріди не вкрав: Ерехтей поєднав мене з нею,
698 Батько; з'єднала й любов: я щасливим не тільки вважався —
699 Був ним, і досі б ще був, та в богів було інше на мислі.
700 Другий, відколи побрались ми з нею, минув уже місяць.
701 Сіті в той час розставляв я на оленів, славних рогами.
702 Раптом розвіявши млу, з рясноцвітного верху Гімета
703 Вздріла рум'яна Аврора мене й проти волі моєї
704 Тут же в обійми взяла. І скажу — хай не в кривду богині —
705 Правду святу: хоч і сяє вона миловидним рум'янцем,
706 Хоч вона межами дня володіє і межами ночі,
707 Хоч споживає нектар, — я кохав тоді тільки Прокріду.
708 В серці Прокріда була й на вустах була — тільки Прокріда.
709 Нішого шлюбу правами священними я захищаюсь,
710 Нашим покинутим ложем, що нас поєднало недавно,—
711 Тим я богиню зворушив. «Ну годі, невдячний! — сказала,—
712 Вірний Прокріді лишайсь. Та, наскільки я бачу майбутнє,—
713 Ще пожалієш об тім!» — І дозволила йти мені, гнівна.
714 Поки вертаюсь, неспокій бере: що не крок — мимоволі
715 Чую богині грізьбу. «А чи там, — промайнула підозра,—
716 Жде, як належить, на мене жона?» Її вік, її врода
717 Наче б шептали: «Не вір!» — «Можеш вірить їй!» — вдача казала.
718 Сам же я що міг сказать? Але та, що вертавсь я від неї,
719 Приклад лихий подала. Втім, закоханий завжди в тривозі.
720 Мучить підозра. «Візьми подарунками, — радить, — на пробу
721 Вірність цнотливої». Страх у мені роздуває Аврора,
722 Змінює (я наче сам це відчув) і лице моє, й вигляд.
723 От я в Афіни, Палладине місто, невпізнаний входжу.
724 Вже я в оселі своїй, але злочином навіть не пахне:
725 Дім чистоту береже, за господарем все тут сумує.
726 Вдавшись до хитрощів, якось проникнув я до Ерехтіди.
727 Глянув — і наче забув, що прийшов сюди брати на пробу
