Сліпий годинникар: як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті - Річард Докінз

залишаються незмінними (скажімо, там сухо й спекотно, і так триває без перерви вже впродовж 100 поколінь), еволюція цієї лінії, ймовірно, поступово зупиниться, принаймні в питанні адаптацій до температури та вологості. Тварини стануть максимально пристосованими до місцевих умов існування. Це ще не означає, що вони не зможуть повністю модернізуватися, аби стати ще досконалішими. Насправді це означає, що вони не можуть покращитися на якийсь невеличкий (а тому ймовірний) еволюційний крок: жоден з їхніх безпосередніх сусідів у місцевому еквіваленті «простору біоморфів» не був би хоч трохи кращим.

Еволюція буде «поставлена на паузу», допоки щось в умовах не порушиться: не почнеться льодовиковий період, не зміниться середня кількість опадів на цій території чи переважний напрям вітру. Коли ж ми маємо справу з такою довгою часовою шкалою, як еволюційна, подібні зміни ні-ні та й відбуваються. Унаслідок цього еволюція зазвичай не зупиняється, а постійно «крокує в ногу» зі змінами навколишнього середовища. Якщо на цій території відбувається постійне зменшення середньої температури, що триває впродовж століть, послідовні покоління тварин будуть підштовхуватися постійним відбірковим «тиском» у напрямку, скажімо, відрощування довших і густіших хутряних шуб. Якщо ж після кількох тисяч років зниження температури тенденція радикально зміниться й середні температури поповзуть угору, тварини потраплять під вплив нового відбіркового тиску і знову підштовхуватимуться в напрямку відрощування коротших шуб.

Але поки що ми розглянули лише обмежену частину навколишнього середовища, а саме погодні умови. Вони, звісно, є дуже важливими для тварин і рослин. Їхні схеми змінюються з плином століть, тож вони підтримують еволюцію в постійному русі, коли та крокує в ногу зі змінами. Але схеми погодних умов змінюються безсистемним, непослідовним чином. Інші складові навколишнього середовища тварин змінюються в більш послідовно несприятливих напрямках, і з ними також необхідно крокувати в ногу. Цими складовими навколишнього середовища є самі живі організми. Для хижака, такого як гієна, як мінімум не менш важливою складовою навколишнього середовища, ніж погодні умови, є його здобич — мінливі популяції гну, зебр та антилоп. Для антилоп та інших пасовищних тварин, що блукають рівнинами в пошуку підніжного корму, погодні умови можуть бути важливими, але леви, гієни та інші м’ясоїдні важливі теж. Накопичувальний відбір стежитиме за тим, аби тварини були добре пристосовані тікати від хижаків чи обманювати здобич, не менш ретельно, ніж він стежить за їхнім пристосуванням до панівних погодних умов. І так само, як еволюція крокує в ногу з довгостроковими змінами погодних умов, еволюційні трансформації здобичі співвідноситимуться з довгостроковими змінами звичок чи озброєння хижаків. Ясна річ, і навпаки також.

Інших живих істот, що ускладнюють життя виду, можна назвати загальним терміном «вороги». Леви є ворогами зебр. Зворотне ж твердження, що зебри є ворогами левів, може здатися трохи безсердечним. Зебра в цих відносинах видається надто невинною й потерпілою, щоб заслуговувати слова «ворог». Але окремо взята зебра робить усе, що може, аби не дати левам себе з’їсти, і з погляду левів це ускладнює їм життя. Якби всі зебри та інші пасовищні тварини досягали успіху в своїй меті, леви повимирали б від голоду. Тому за нашим визначенням зебри є ворогами левів. Паразити на кшталт стрічкових червів є ворогами своїх господарів, а господарі, у свою чергу, є ворогами паразитів, бо зазвичай виробляють засоби проти них. Травоїдні є ворогами рослин, а рослини є ворогами травоїдних у тому сенсі, що вони виробляють для свого захисту шипи, а також отруйні чи гидкі на смак хімічні речовини.

У процесі еволюції спадкові лінії тварин і рослин ітимуть у ногу зі змінами своїх ворогів не менш старанно, ніж вони підлаштовуються до зміни погодних умов. З погляду газелей еволюційні покращення озброєння й тактики гепардів подібні до поступового погіршення клімату, і реакція на них має бути відповідною. Але між цими двома явищами є одна надзвичайно важлива відмінність. Погодні умови змінюються впродовж століть, але вони не змінюються якимось навмисно недоброзичливим чином. Вони не мають наміру «дістати» газелей. Середньостатистичний гепард теж змінюється впродовж століть, так само, як і середньорічний рівень опадів. Але тоді як середньорічний рівень опадів коливається вгору і вниз без якогось конкретного ритму чи причини, середньостатистичний гепард із плином століть зазвичай ставатиме краще спорядженим для ловлі газелей, аніж були його предки. Це відбувається тому, що послідовність гепардів, на відміну від послідовності середньорічних погодних умов, сама зазнає накопичувальному відбору. Гепарди вироблятимуть дедалі швидші ноги, пильніші очі, гостріші зуби. Хоч якими б «ворожими» здавалися погодні та інші умови неживої природи, вони не виявляють необхідної тенденції ставати дедалі ворожішими. А от для живих ворогів, якщо дивитися на них за еволюційною часовою шкалою, характерна саме така тенденція.

Якби не було паралельної тенденції здобичі, тенденція хижаків ставати прогресивно «кращими» дуже скоро видихалася б, як це буває з людськими гонитвами озброєнь (які ми з причин економічної доцільності розглянемо нижче). І навпаки. Газелі не менше, ніж гепарди, підвладні накопичувальному відбору, і вони теж із плином поколінь проявлятимуть тенденцію до покращення своєї здатності швидко бігати, миттєво зриватися з місця, ставати невидимими, ховаючись у високій траві. Вони теж здатні еволюціонувати в напрямку перетворення на дедалі досконаліших ворогів, у цьому випадку — ворогів гепардів. З погляду гепардів середньорічна температура з роками не стає систематично кращою чи гіршою, за винятком того, що для добре адаптованої тварини будь-яка зміна буде на гірше. А от середньостатистична газель таки має тенденцію ставати систематично гіршою: її дедалі важче зловити через кращу адаптацію для уникнення гепардів. І знову ж таки, якби не було паралельної тенденції до покращення, демонстрованої хижаками, тенденція до прогресивного покращення в газелей поступово зійшла б нанівець. Одна сторона стає трохи досконалішою, бо такою стає друга. І навпаки. Цей процес відбувається по замкненій спіралі з часовою шкалою в сотні тисяч років.

У світі людських народів з їхньою коротшою часовою шкалою, коли кожен із двох ворогів прогресивно покращує своє озброєння у відповідь на покращення другої сторони, ми говоримо про «гонитву озброєнь». Аналогія з еволюцією тут достатньо близька, щоб виправдати запозичення цього терміна, і я не збираюся вибачатися перед своїми зарозумілими колегами, що прагнуть «очистити» нашу мову від таких яскравих порівнянь. Я тут представив цю ідею на простому прикладі газелей і гепардів. Метою було переконливо пояснити важливу відмінність між живим ворогом, який сам зазнає еволюційних змін, і неживими незлостивими умовами сере­довища на кшталт погоди, що зазнає деяких змін, але не систематичних і не еволюційних. Однак настав час визнати, що у своїх намаганнях пояснити цю цілком обґрунтовану думку я міг збити читача з пантелику іншим чином. Якщо подумати про це, то стає очевидним, що моя схема дедалі досконалішої гонитви озброєнь була надто простою принаймні в одному аспекті. Візьмімо швидкість бігу. В її нинішньому вигляді ідея гонитви озброєнь, схоже, наводить на думку, що гепарди та газелі мають продовжувати, покоління за поколінням, ставати дедалі швидшими, допоки і ті, і другі не почнуть бігати швидше за звук. Але ж цього не сталося й ніколи не станеться. Перш ніж завершити розгляд ідеї гонитв озброєнь, моїм обов’язком є застерегти читачів від можливих непорозумінь.

Перше застереження буде таким. З моїх слів могла скластися картина поступового вдосконалення здібностей гепардів у ловлі здобичі та здібностей газелей в уникненні хижаків. Читач міг прийти до якогось вікторіанського уявлення про невблаганність прогресу, за якого кожне покоління є досконалішим, підтягнутішим і сміливішим,