Комедії - Арістофан
Але світогляд Арістофана, звичайно, ширший, ніж світогляд сучасного йому патріархального селянства. Бачити в ньому ідеолога селянства так салю невірно, як бачити в ньому «типового аристократа»— Всі такого гатунку ярлики є результатом вульгарно-соціологічного підходу до літератури, намаганням втиснути багатогранну і в деякій мірі суперечливу творчість класика на визначену поличку, без врахування конкретно-історичних умов, у яких творив письменник. Догматичний підхід до марксизму знає тільки плюс чи мінус. Він не усвідомлює того, що висловив Гете словами, які любив цитувати В. І. Ленін:
Grau, teuer Freund, ist alle Theorie
Und grim Lebens goldner Baums.
— Теорія завжди, мій друже, сіра,
А древо жизні — золоте[12].
Ставлячись із симпатією до простих людей села, Арістофан не ідеалізує їх, не зв’язує себе їх забобонами. Він вільно ставиться, наприклад, до традиційних уявлень про богів, і бог-покровитель театру Діоніс у «Жабах» зображений боягузом та блазнем — так само, як комічними фігурами виставлені боги в комедії «Птахи» або один з богів Гермес у комедії «Мир».
Арістофан виступає не тільки від імені селянства («дрібних і середніх землевласників»), але й від імені усіх тих верств афінського народу, які спостерігають розклад колишньої політичної й моральної єдності афінської демократії, яким ненависна згубна, несправедлива, безконечна війна; що прискорює цей розклад.
У комедії «Лісістрата» тема війни і миру розроблена у формі буффоно-еротичного анекдота. Жінки-афінянки, дружини й матері, об’єднуються в своєрідному страйку, щоб зажадати від чоловіків довгожданого миру. Зусилля їх увінчуються цілковитим успіхом. Комедія відтворює не те, що було в дійсності, а те, що повинно було б бути. Вона пропагує ідею миру, не рахуючись із тим, що серед глядачів, напевно, було немало таких, які належали до військової партії. Але вона паралізує їх можливий протест своєю формою, своїм стилем, мовою, в якій всі речі названі своїми іменами. Вона обеззброює їх своїм сміхом. Та все ж крізь цей сміх проникають серйозні ноти. Глядач уже не сміється, коли Лісістрата каже: «Чи на те ми народжуємо синів, щоб їх убивали на війні?»
З глибини далекого минулого це питання відгукується скорботною луною і в серцях матерів пізнішого часу. Арістофан не знає і не може знайти виходу з тяжкого становища, в якому опинилась його батьківщина. Історія не може вернутись назад. Афінська демократія не могла вже стати такою, якою вона була за часів славних перемог під Марафоном і Саламінами — або навіть за часів Перікла. Вона повинна була, в силу своїх внутрішніх протиріч, поступитися місцем перед іншими політичними формами. Та письменник-патріот не міг не переживати хворобливо картину розкладу, яку він спостерігав. Він сміється над нею, але під комічною маскою ховається обличчя, засмучене глибокою журбою.
В історії світового театру і драматургії Арістофан лишився, як сказано, неповторним епізодом. Але якщо не драматичною формою, то змістом, засобами сатири, її характером Арістофан рідниться з багатьма великими сатириками пізніших часів, і суть його творчості лишається безсмертною.
Олександр БІЛЕЦЬКИЙ
АХАРНЯНИ
ДІЙОВІ ОСОБИ
Дікеополь, хлібороб.
Амфітей.
Окличних.
Афінські посли.
Лже-Артаб, посланець перського володаря.
Теор, посол.
Хор старих ахарнян.
Дочка Дікеополя.
Слуга Евріпіда.
Евріпід.
Ламах, воєначальник.
Мегарець.
Дві дочки мегарця.
Донощик.
Беотієць.
Нікарх, другий донощик.
Слуга Ламаха.
Селянин.
Дружка молодого.
Вісник.
Особи без слів:
посли, євнухи,
фракійські найманці,
жінка Дікеополя,
подруга молодої,
раби, танцюристки, флейтисти.
ПРОЛОГ
Дія відбувається на Пніксі, площі для народних зборів.
Першим входить селянин Дікеополь.
Дікеополь
Не раз, бувало, смуток дошкуляв мені.
Щось раз, од сили двічі — радість трапилась.
А прикрощами в очі, мов піском мело.
Стривай, коли ж то й справді я веселим був?
Ага, згадалось: ще тоді, як виблюнув
Клеон наш п'ять талантів. То-то втішивсь я!
Їй-богу, як ніколи. Тож за подвиг цей,
Еллади гідний, полюбив я вершників.
Зате пройнявся гнівом по-трагічному,
10 Коли, розкривши рота, я Есхіла ждав,
А вчув: «О Теогніде, ти свій хор веди!»
Тоді-то, пам'ятаю, аж трясло мене.
Та вже як після Мосха Дексітей заграв
На флейті беотійській — вдруге рад я був.
Недавно ж мало шиї не скрутив собі,
Коли Херід-співака наче з шкури ліз.
А все ж, відколи милом я вмиватись став,
Ніщо, повірте, в очі не в'їдалось так,
Як той Пнікс безлюдний, хоч і мав би він
20 Кишіти людом у ту пору вранішню.
На площі галас. Од шнура червоного
Усяк свій бік рятує. Метушня кругом.
Не видно лиш пританів: може, сплять іще.
А потім, мов шалені, ринуть купами,
Вовтузяться, штовхають один одного,
Щоб сісти в першій лаві. А на мир тоді
Начхати їм. О місто, де рятунок твій?
А я тут — спозаранку. Сам-самісінький.
Сиджу, мов дурень: звісна річ, нудьга бере.
30 Cоплю, верчусь, гикаю, волоска скубну,
Про щось міркую, щось там підраховую.
Думками ж я — на полі. Спраглий спокою,
Клену те місто, мрію про село своє.
Там гендляра не чути: «Ось вугілля вам!»,
«Кому олії, оцту?» — бо й купців нема:
Що треба, те й беруть там, не купуючи.
Ото рішив я нині, як ішов сюди,
Заткати рота всякому промовцеві,
Як тільки не про мир він говоритиме.
40 Та ось притани, опівденні птиці, йдуть.
А що, чи не казав я? Глянь, як кожен з них
До перших лав одразу проривається.
Окличник
Вперед проходьте!
Проходьте всі на площу, де посвячено!
Вбігає Амфітей.
Амфітей
Вже почалося?
Окличник
Хто промовить?
Амфітей
Я б хотів!
Окличник
Ти хто?
Амфітей
Звусь Амфітеєм.
Окличник
Ну й оказія!
Ти бог, виходить?
Амфітей
Амфітей, Деметри син
І Тріптолема, сина мав, Келеєм звавсь.
Келей той, дід мій, в парі з Фенаретою
50 Лікіна породили. Я ж — Лікіна син.
Тому всевишні лиш мені довірили
Зі Спартою миритись… Але й богові
Здались би гроші, на дорогу, їх, однак,
Не видають притани.
Окличник
Ну ж бо, лучники!
Амфітей
Келею, Тріптолеме, поможіть мені!
Вартові проганяють Амфітея.
Дікеополь
Притани, цим ви кривду зборам чините.
Нащо того прогнали, хто нам мир хотів
Укласти, а щити всі — на стіну прибить!
Окличник
Сиди-но мовчки!
Дікеополь
Далебі, кричатиму,
60 Аж поки справи миру не порушите.
Окличник
