Українське письменство - Микола Зеров

Ви тільки не думайте, що я до Вас придираюсь. Зовсім ні. Я вже почав про Вашу книгу співати. Вже робив про неї доклад в студентському літературному гуртку і в дидактичному тоні звертався до студентської братії — «Смотрите, вот пример для вас» etc.

По всім тім бажаю Вам всього найкращого. А особливо — легкої для писання Зірки.

                                                                   Ваш М. Зеров

Київ, Комерційний 5, кв. 1.

24. II. 1924

Дорогий Миколо Антоновичу!

Ваш брат виказує себе добрим аґентом в справі збирання матеріалів для Вашої хрестоматії. Що не зустрінешся з ним, зараз з ножем до горла — то автобіографічну давай замітку, то бібліографію, то зразки. Отже, можете без вагання послати йому свою авторську подяку, а від мене ласкаво прийняти моє curriculum vitae.

Я народився в м. Зінькові, на Полтавщині, 14 (26 по-новому) квітня 1890 р. Батько — вчитель, потім — завідуючий міською школою, нарешті — з 1905 р. — інспектор народних шкіл; мати — з дрібного землевласницького роду Яреськів — з-під Диканьки, роду козацького, але доказующого дворянство. Учився спочатку в міській школі, під батьковою ферулою, досить суворою — в одній групі з Павлом Губенком (котрий тоді ще не був Остапом Вишнею), Михайлом Тархановим (відомим художником-графіком, у Москві) та Сергієм Подгаєвським — маляром бурлюківської банди і футуристом (помер торік у Полтаві). Кількома роками старші були від мене Дмитро Ровинський, син «Пузатого Мишки», відомого в городі «boulanger», та Грицько Клунний, по вуличному Хорєшка, що й тоді відзначався «нарочитою дубоватостію».

У гімназії учився спочатку Охтирській (1900—1903, з 2 жовтня), потім у Київській 1-й, яку й скінчив у 1908 р. Медалі не отримав за крамолу — видавання у 8 кл. гумористичного журналу, опозиційного до гімназичної адміністрації вкупі з Воскресенським (нині проф. зоології в КІНО), Гольденвейзером (за кордоном) та І. П. Кожичем (людиною надзвичайно талановитою, пізніше актором Московського художнього театру).

Вищу освіту отримав у Києві, на філологічному факультеті. Спочатку під впливом батька думав вступити до Петербурзького філологічного інституту, конкурсний іспит з грецької мови пройшов, але, не маючи надії попасти відразу на казенний кошт (було 220 прохань на 30 вакансій), виїхав до Києва. Петербурґ справив на мене враження гнітюче, хоч потім я сильно жалкував, що того свого настрою не переборов і не спробував лишитися в Петербузькому університеті.

У Києві на факультеті мені довелося туго. Я хтів спеціалізуватися на Римі, але історики, як Покровський, філологи, як Сонні та Кулаковський, годували студентів греками, до яких я почував себе непідготовленим… Я перейшов на історичний відділ російський, але Довнар саджав усіх студентів за переписні та писцові книжки — брр… і досі противно згадувати цього Довнара!

Тоді, не шукаючи керівника, порішив я зайнятися українською історіографією і взяв у Даниловича тему про «Літопис Грабянки», яку і обробляв протягом двох років, 1913—1914. Брак керівника і заступника і був причиною, що я при університеті лишений не був, хоча голова державної комісії проф. Грушка і хотів на тому настояти. Я поїхав учителювати в Златопіль, де й викладав латинську мову (1914—1917).

Національною свідомістю зобов’язаний впливу А. І. Лещенка та дядька свого П. Я. Яреська — в Зінькові до 1905 р.; потім впливали на мене — в Кролевці (де ми жили з 1905 р.) відомий Вам П. Й. Горецький, в Києві — О. Я. Шульгин (мій товариш по класу). В університеті з 1908 р. по 1913 був членом громади — найближчими мені людьми були О. К. Дорошкевич, пізніше Й. Ю. Гермайзе.

У Києві я з жовтня 1917 р. — не рахуючи баришівського епізоду (з 22.Х.1920 р. — [по] 15.ІХ.1923).

Дальша моя історія Вам відома: з 1.Х.23 — лектор української літератури в КІНО, Коопераційному технікумі та інших школах.

Друкуватися почав у «Світлі» (здається, 1912 р.) та в «Раді» (з 1913 р.). Віршів ориґінальних не друкував ніде — до книжки «Червоного шляху» (коли видрукуваний був мій «Скорпіон». Латинські переклади (4-а еклога Верґілія) з’явилися вперше 1918 у ЛНВ, кн. 2—3.

«Антологія римських поетів» вийшла: К., 1920, с. 63. Рецензії на неї: «Голос друку», № 3 — Іваниці та в «Громадському віснику» др. І. Кревецького (ч. не знаю). Нова книжка поезій ориґінальних і перекладів скоро вийде. Назви вона ще не має. «Камена» — одна з забракованих.

У книзі мають бути три відділи: 1. Сонети («Самітний мед»), 2. Елегії («Media in barbaria») і 3. Римляни.

От Вам і всі зразки, які я наважуюсь Вам переслати. Все, як бачите, для Вашого третього тому не потрібне, а з боку нинішньої трактовки всяких хрестоматій навіть шкідливе.

Отже, все, що