Три сили. Як виховують в успішних спільнотах - Емі Чуа
З огляду на засадничі цінності, країни американські Три сили стали спільним продуктом контролю імпульсів за Конституцією та бунтарського, утвердженого Декларацією права людей жити за власним розумом. Америці більшою мірою, ніж будь-якій іншій країні, вдалося поєднати два на позір протилежні імпульси: Три сили взяли до уваги відтерміновану винагороду і життя в теперішньому — почасти завдяки чарівній силі американської мрії. Просту формулу було вибудувано. Працюй наполегливо впродовж тижня, і зможеш відриватися на вихідних, або проводити час із дітьми, або робити що заманеться. Працюй наполегливо роками — і матимеш будинок, автомобілі й сім’ю своєї мрії.
За допомогою цього ефективного поєднання Америці вдалося стати не лише найпрацьовитішою країною у світі, а й прославитися вмінням розслаблятися і жити-тут-і-зараз. Це країна Кока-Коли, пивних вечірок і Каліфорнії. Американець може жити за принципами Трьох сил п’ять днів на тиждень, та у п’ятницю ввечері він проголошує незалежність. Жодне інше суспільство в історії не видобувало стільки з обох ідей.
А потім, у другій половині ХХ століття, дещо трапилося. Америка виступила проти загроженості й контролю імпульсів. Після витіснення цих двох елементів не лишилося нічого, крім відчуття вищості та бажання жити-тут-і-зараз. Це формула миттєвої винагороди, а не драйву, витривалості й інновацій.
* * *
Нині багато людей стверджують, що американську етику праці знищила соціальна допомога. «Хоча держава, дбаючи про всіх, поліпшила матеріальний стан малозабезпечених американців, — заявляє Heritage Foundation, — та зрештою підважила етику праці»934.
У категоріях Трьох сил у цьому твердженні, по суті, йдеться про те, що соціальна допомога знищила загроженість: бідних американців тепер врятовано від тверезого страху голодної смерті. Вони прекрасно живуть на допомогу збезробіття, сидячи біля телевізорів з великими екранами, замість працювати у McDonald’s за мінімальну зарплатню.
І якщо говорити про історичні факти, сучасна Америка як держава соціального захисту справді постала з мети усунути загроженість.«Лишилася ще одна перепона, яку ми маємо здолати, — сказав Франклін Рузвельт у радіовиступі 1938 року. — Великою, загальнонаціональною перепоною є загроженість, людські злидні та страх»935. У своїй відомій промові 1944 року «Другий білль про права» Рузвельт проголосив, що Конституції «виявилося недостатньо, щоб гарантувати нам рівність у пошуках щастя»936, і що потрібно «звільнити Америку від загроженості». Недарма проривну програму із забезпечення добробуту Франкліна Рузвельта назвали соціальним захистом937.
Але соціальна допомога — лише мізерна частка американської боротьби із загроженістю. З боку представників заможних класів звинувачувати малозабезпечені прошарки у занепаді Америки щонайменше недалекоглядно. У деяких районах Балтимора, Детройта і Нью-Йорка шанси закінчити школу938 ледве дотягують до 50%, і водночас ватажки банд мають змогу заробляти до 130.000 доларів на рік, торгуючи наркотиками939 (і загинути десь у двадцять років940 ). З огляду на це, оплакувати втрату етики праці в наших бідних кварталах — означає не помічати майже нічого важливого в загальній картині941. І так само недалекоглядно радити мешканцям центральної Аппалачії припинити скиглити і влаштуватися у McDonald’s942, коли внаслідок економічних змін, по суті, зникли всі сектори, які раніше забезпечували цілі міста943.
Американці справді втратили свою загроженість — а отже, і Три сили — наприкінці ХХ століття, та справжньою проблемою став сам успіх. Загроженість зійшла нанівець через процвітання, часом незаслужене, хоча частіше зароблене важкою працею і зумовлене найкращими рисами Америки: а саме тим фактом, що в нас хороші інституції й прекрасна система стимулювання інновацій. Будь-які фанатичні пошуки винних («Це все через соціальну допомогу! В усьому винне зниження податків! Усе почалося з Рейгана! Ні, геть в усьому винен Обама!») випускають з уваги той беззаперечний і найважливіший факт, що впродовж двох останніх десятиліть ХХ століття Америка зазнала одного з найбільших приростів багатства в історії людства944. 1980-ті роки стали епохою такого багатства і надлишку, що ціле десятиліття втілилося у романі Тома Вулфа «Багаття марнославства» і фільмі Олівера Стоуна «Уолл-стрит»945. А 1990-ті роки автоматично стали часом ще вищих статків навіть порівняно із попереднім десятиліттям946.
Завдяки буму доткомів і розвиткові венчурного капіталізму люди ледь за двадцять, щойно закінчивши університет, могли одного дня прокинутися мультимільйонерами947. Між 1995 і 2000 роками фондовий ринок виріс утричі948, а у 2000 році у Кремнієвій долині з’являлося щодня949 до 64 нових мільйонерів. Корпоративні виплати стрімко зростали950, але майже ніхто не скаржився, бо працевлаштування було стабільним і прибутки акціонерів також стрімко зростали951. Люди без жодних особливих навичок чи обізнаності раптом вважали себе біржовими геніями, бо всі їхні покупки перетворювалися на золото. У всій країні зростали родинні статки: у 2007 році вони сягнули рекордного показника 120000 доларів952. Лише за кілька років ціна на будинок, за яку його було придбано, зростала вдвічі. Водночас складалося враження, ніби глобалізація обіцяє американцям ще більше грошей, адже вона майже ототожнювалася з поширенням Starbucks, Disney, Coca-Cola, Nike та Gap953.
На додачу до всього цього, здавалося, ніби всі поклоняються Америці. З падінням комуністичних режимів уряди в усьому світі раптом почали благати американських «радників» (дехто з яких на той час ще й факультету права Джорджтаунського університету не закінчив954 ) допомогти їм запровадити конституції та закони про іноземні інвестиції за американським зразком. Френсис Фукуяма написав книжку «Кінець історії», в якій стверджував, що західна ліберальна демократія — найповніше втілена в Америці — репрезентує «кінцевий етап ідеологічної еволюції людства» і «остаточну форму людського правління»955. Сорок країн, зокрема Мозамбік і Свазіленд, започаткували біржі за американським зразком956. Здавалося, ніби цілий світ прагне американізуватися. На землі лишилася одна супердержава — «наддержава» з економічним, військовим і культурним домінуванням, господарка світу, який раптом став однополярним957.
Усе це підживлювало американське відчуття вищості і натомість зменшувало їхнє відчуття загроженості. Уперше в історії Сполучені Штати не мали серйозних суперників чи ворогів. Америка вже не мусила нічого доводити світові — навпаки, цілий світ з усієї сили пнувся, щоб її наздогнати.
Утім, інші сили — особистісніші й психологічно обумовлені — також розхитували загроженість Америки.
* * *
«Я не знаю жодного психологічного розладу — від тривожності й депресії до низької успішності в школі та на роботі […], а також подружнього насилля і розбещення малолітніх, який не брав би початок із проблеми низької самооцінки», — писав психотерапевт Натаніел Бранден, учень Айн Ренд і батько
