Три сили. Як виховують в успішних спільнотах - Емі Чуа

Хоча більшість американців цього не розуміють, однак існує велика напруга між двома засадничими для країни документами — Декларацією незалежності і Конституцією Сполучених Штатів. Якщо Декларація втілила порив Америки, спрямований на відкидання минулого й авторитетів, то в Конституції яскраво проявлялися Три сили. Її осердям став контроль імпульсів.

Декларація незалежності спиралася на просту ідею: уряд здобував свою легітимну владу з одного-єдиного джерела — зі «згоди керованих». Воля народу вважалася верховною владою. Ця така проста і потужна радикальна ідея створила велику проблему. Вона засуджувала тиранію будь-якого типу, але з одним фатальним винятком. Що як більшість сама стане тиранічною? Розпалений простий народ може перетворитися на некерований натовп і захотіти покарати єретиків чи захопити майно заможних919. Якщо народ став сувереном, то начебто немає обмежень для того, що покоління засновників країни називали «пристрастями».

Творцям Конституції знадобилося понад десятиліття потрясінь та дезінтеграції країни, перш ніж вони знайшли рішення цієї проблеми. Насправді було можливе лише одне рішення, яке б не заперечувало принцип народу-суверена. Якщо волі народу належала верховна влада, то народ мав погодитися на обмеження своїх пристрастей актом народної волі. Саме так Джеймс Медисон (і безліч американців після нього) зрозумів мету Конституції. Медисон писав у Federalist: «Пристрастям загалу» не можна віддавати владу, та «якщо народ — єдине легітимне джерело влади», то він має погодитися «контролювати» і «стримувати» себе920. «Конституції —  це пута, якими люди зв’язують себе у притомні миті, щоб не загинути від власних рук у нападі божевілля»921.

Інакше кажучи, мета Конституції полягала в тому, щоб структурувати й обмежити бурхливу енергію демократії922 системою стримувань та противаг з контролю імпульсів. Конституція встановила структуру уряду і сукупність принципів, які мали протягом багатьох наступних поколінь стримувати запал та імпульсивність більшості. Водночас Конституція посилювала владу закону (а для країни, зрештою, влада закону — це контроль імпульсів), створивши потужний центральний уряд923 з широкими законодавчими й виконавчими повноваженнями.

Джефферсон одразу зауважив відхід від принципів керування теперішнім і заради теперішнього, в які сам вірив. Він стверджував, що Конституція — нова форма тиранії, «тиранії одного покоління, яке накидає закон майбутньому»924. Проте саме майбутнім переймалися батьки Конституції.

Конституція не випадково не згадує про «пошук щастя», який Декларація незалежності називала невилучним правом людини. Під щастям можна розуміти майже будь-що, однак для поетичної американської душі воно завжди означало відмежовуватися від контролю імпульсів і жити в теперішньому. «Щастя, — сказав Уолт Уїтмен, — не деінде, а тут, не колись, а цієї миті»925. Культури Трьох сил не зосереджуються на щасті. Конституція проголошувала цілі, як от: викувати «досконаліший союз, встановити правосуддя, забезпечити мир вдома, подбати про громадський захист, сприяти добробуту суспільства й убезпечити благословенні свободи для себе і нащадків»926. Це спрямовані в майбутнє державні орієнтири, що беруть до уваги процвітання, свободу й успіх країни для майбутніх поколінь. Іншими словами, це цілі Трьох сил. Про особисте щастя тут не йдеться.

Ба більше, Конституція підживила — можливо, навіть створила — відчуття вищості Америки як країни. До 1789 року у політичному вимірі американці сприймали себе передусім як мешканців Вірджинії, Нью-Йорка тощо927. Їхня політична та колективна ідентичність зосереджувалася переважно на їхньому штаті, а не на країні. Натомість Конституція починається словами «Ми, народ Сполучених Штатів Америки». Federalist закликав американців вважати себе залученими до історичної, можливо, Богом даної місії показати, що великий вільний народ може вижити і процвітати (отже, вони водночас мали і дещо доводити)928. Це відбулося не одразу, та під впливом Конституції громадяни декількох штатів почали сприймати себе як американців, а Сполучені Штати стали для них локусом великого наратива вищості.

Сама Конституція стала центральним елементом цього відчуття вищості. Майже священне поклоніння «батькам-засновникам» розповсюдилося серед американців ХІХ століття929 (і протривало аж донині) — вони невтомно слухали, як головний документ їхньої країни називають «пам’ятником геніальності», «сильною і величною спорудою» і «безпрецедентним досконалим прикладом репрезентативної демократії, на який зараз спрямована увага і надія всього людства»930. Вищість Конституції не була релігійною чи етнічною — йшлося про вищість принципу. Американці побачили, що конституційні Сполучені Штати — країна вільних людей, де не правлять королі, де немає лордів, які зверхньо поглядають на простий люд, де кожен має свободу віросповідання і слова та всіх людей створено рівними.

Отже, Конституція зміцнила американські Три сили і започаткувала вражаюче зростання країни до континентального, а потім і світового лідера. Проте реальність, звісно, не відповідала ідеалу. Америка — країна Трьох сил — мала характерні патології. Ахіллесовою п’ятою стала вищість.

Попри свої піднесені ідеали, революційна Америка потерпала від усіх моральних слабкостей своєї епохи. Американське відчуття вищості наприкінці ХVІІІ століття і тривалий час потому уособлювало не лише стійкі принципи. Для дуже багатьох людей воно також наповнилося обурливими переконаннями у вищості однієї раси над усіма іншими, «цивілізації» над «дикунством», чоловіків над жінками і християнства — особливо протестантизму — над усіма іншими релігіями931.

Внаслідок цього драйв і прагнення американських Трьох сил призвели також і до деяких найтемніших плям американської історії932: щонайменше двох століть рабства за расовою ознакою і — навіть після Громадянської війни — ще одного століття сегрегації, насилля і систематичної дискримінації; до масового винищення, підкорення і депортації корінного населення Америки, зокрема до насильницького нищівного перегону кількох племен через половину континенту в 1830-х роках; до Акту про недопущення китайців 1882 року і забуті лінчування мексиканців та американців мексиканського походження уже у ХХ столітті.

Однак для тих, кому американські Три сили сприяли, вони стали надзвичайно потужним механізмом. Американські Три сили відрізнялися від пуританських. Американська наснаженість жити-тут і-зараз надавала їм більшої матеріалістичності та водночас більшого бунтівного потенціалу. Багато часу минуло, відколи Джефферсон проголосив, що «земля належить живим», і Емерсон сказав «Я живу зараз» — а американці лишаються в авангарді цього сучасного способу мислення. «Історія більшою чи меншою мірою балаканина933, — сказав у 1916 році Генрі Форд. — Це традиція. Ми не хочемо традицій. Ми хочемо жити зараз».

Це надало американським Трьом силам самобутності. Вони звільняли і водночас обмежували. У деяких культурах Трьох сил визначений для окремої особи шлях суворо конвенційний і орієнтований на уникнення ризиків. Американські Три сили інші.

Американці хочуть наново побудувати світ — у кожному поколінні. Тому американці, покоління за поколінням, розширювали кордони, ламали старе