Три сили. Як виховують в успішних спільнотах - Емі Чуа

На додачу до цього аутсайдерського прагнення утвердитися розвинулося ще одне, особистісніше відчуття загроженості. Радикальні відмінності між Америкою та Європою, які спостерігав Токвіль у 1830-х роках, полягали в тому, що Америка не мала «рангів»: не існувало поділу на аристократів і простий люд, походження не накидало на людину обмежень щодо того, які статки вона могла надбати і за яку сферу діяльності взятися (за очевидним великим винятком рабства). Теоретично будь-хто міг займатися будь-чим і піднятися на будь-які висоти899. Отже, місце кожної людини в суспільстві залежало від її власної поведінки, а значущість відображала її особисту економічну продуктивність. З розвитком економіки для кожного стало можливим —  мабуть, уперше в історії —  отримати оцінку і самому вважати себе «успішним» чи «невдахою» залежно від того, як добре він працював і скільки заробив.

Ми можемо назвати це загроженістю самого капіталізму — або, можливо, навіть загроженістю індивідуалізму. То була нова форма загроженості, не відома аристократичним суспільствам, вяких люди знали, хто вони такі, залежно від родини, в якій народилися. Звідси походить іронія, така важлива для праці Токвіля «Демократія в Америці». У суспільстві, де всі мали так багато, кожного гризла жага здобути ще більше. У суспільстві, цілковито відданому ідеї рівності, кожен страждав він «прагнення піднятися»900.

Якщо Джефферсон і його мамонт — приклад відчуття вищості та водночас загроженості молодої Америки щодо Європи, то невтомний Бен Франклін — утілення контролю імпульсів по-американськи. Він народився у пуританській родині901, і в «Альманасі бідного Річарда» у формі практичних порад намагався звабити своїх співвітчизників чеснотами стриманості, самоконтролю, працьовитості, заощадливості заради майбутнього, раціонального витрачання часу і стійкості перед нещастями:

Хто працьовитий, наполегливий та ощадливий, підкорить Фортуну.

Якщо любиш життя, не гайнуй часу, бо з нього життя зіткане.

Без труда нема плода.

Ніхто ніколи не мав слави [sic] без труда.

Воюй зі своїми вадами, дружи з сусідами.

Хто має терпіння, матиме все.

Хочеш прожити більше, їж менше.

Дозвілля — час для корисних справ.

Матір талану — наполегливість.

Час — це гроші902.

Отже, Сполучені Штати по суті своїй прийшли у світ як країна Трьох сил: кидаючи виклик Старому Заповіту наративом про обраність свого народу, з пекучою загроженістю, одночасно колективною й індивідуальною, та пуританським спадком контролю імпульсів.

Однак це лише частина мозаїки. Культури не бувають монолітними. Навіть у межах однієї етнічної чи релігійної групи внутрішній культурний конфлікт не виняток, а правило. Культура такої розмаїтої країни, як Америка неодмінно стає продуктом різних цінностей, їхніх зіткнень, взаємодії і зазіхань на першість. Жодна єдина система цінностей ніколи не була визначальною для американської ідентичності. Яскравий приклад — американське ставлення до Трьох сил.

Із самого початку поруч із притаманними Трьом силам контролем імпульсів і прагненням піднятися завжди існував інший вимір Америки: бунтівна природа. Зрештою, Сполучені Штати утворилися внаслідок бунту, а революційна Америка на всіх щаблях шумувала від антиавторитарної закваски903.

Спостерігачі того часу зазначали, що американська революція «скрізь розхитала підвалини влади»904: «діти й підмайстри» стали «неслухняними», «індіанці перестали поважати своїх наглядачів, а негри почали нахабно поводитися з господарями». Як зазначає соціальний історик Клод Фішер, місцеві вибори стали «галасливішими», у них брали участь більше «простих людей» і«натовпи частіше нападали на урядовців». Більше дружин вимагали розлучення.

Студенти стали «хуліганами». Молоді пари вважали, що їм вже можна одружуватися без дозволу батьків905 — або займатися сексом без шлюбу. У багатьох містах Нової Англії третина наречених були вагітними906.

Церковні богослужіння стали такими розкутими, що Інкріз Матер нажахався би: «Надмірності. […] Ті волають, ці марнословлять, ті плачуть, інші танцюють, стрибають, сміються і радіють. А ось дві чи три жінки падають горілиць […] виставляючи свою наготу перед усіма перехожими»907. Массачусетський священик засуджував членів своєї конгрегації, які почали «думати і діяти на власний розсуд»908. У Нью-Гемпширі така собі місіс Люсі Мек Сміт вирішила читати Біблію по-своєму і переконала священика «охрестити її як християнку власного особистого віросповідання»909. Її син Джозеф також створив власне віросповідання — мормонство.

Об’єднання всієї цієї закваски було потрібне, щоб скинути ярмо влади і минулого. Ральф Уолдо Емерсон називав Америку «країною, де все починається»910. Люди могли залишити позаду своє минуле, як Александер Гамілтон, коли прибув до країни, де не знали, що він незаконнонароджений911. Емерсон писав: «Я нічого не можу зробити ані з минулим, ані з майбутнім. […] Я живу тут і зараз»912. Емерсон став речником нового підходу до того, як повинні жити люди: не замикаючись ані в минулому, ані в майбутньому, натомість живучи у теперішньому. Декларація незалежності довершено втілювала ту Америку, що хотіла жити-тут-і-зараз. Описуючи правління Великої Британії як «низку несправедливостей та узурпацій», Декларація відкидала «деспотизм» минулого, наполягаючи на праві людей керуватися лише власною теперішньою волею913. «Земля належить живим», — писав Джефферсон, автор Декларації. Він навіть дійшов до тверджень, що в Америці жодне покоління не повинно писати законів для наступного, усі закони мали автоматично втрачати чинність за дев’ятнадцять-двадцять років914.

Вимога Декларації керуватися теперішнім, у теперішньому і заради теперішнього стала революційним поворотом західної політичної думки, яка раніше завжди наполягала на традиції та божественному праві. Цей поворот аж ніяк не був суто американським. (Аналогічні міркування висловлювали у Франції). Це було до певної міри відкриттям — самовідкриттям сучасності, яка у своїй науці, торгівлі, мистецтві й психології дедалі сильніше викриватиме марність минулого і недоліки накладених традиціями обмежень915.

Однак цей бунт мав власну ціну. Нині, коли демократія так добре утвердилася, легко забути, що Америка була безпрецедентним експериментом, від якого багато людей очікували провалу і який справді ледь не провалився916. Роки після революції стали періодом беззаконня і неефективного управління917. Спалахували народні бунти, як-от повстання Шейса у Массачусетсі, яке тривало рік. Державні борги не виплачували. Штати не виконували взятих на себе за Статтями Конфедерації взаємних зобов’язань, як-от виплата податків і відмова від накладання мита на товари з інших штатів. Молоді Сполучені Штати небезпечно близько підійшли до анархії918.

І саме тоді з’явилася