Анабазис. Похід 10000 еллінів - Ксенофонт

і навіть поскидав речі моїх товаришів». /7/ «Але ж скидання речей, — сказав Ксенофонт, — відбувалося приблизно так. Я доручив везти ці речі іншим і звелів підвезти їх мені; отримавши їх, я все віддав тобі, коли ти привіз до мене хворого чоловіка. Послухайте, як усе відбулося, — сказав Ксенофонт, — ця справа повчальна. /8/ Один чоловік відстав у дорозі, бо не мав сил іти далі. Я знав про нього лише те, що він був одним із наших у війську. Я звелів тобі везти його вперед і врятувати від загибелі, бо ж, наскільки я пам’ятаю, вороги наздоганяли нас». Солдат підтвердив це. /9/ «Гаразд, — провадив Ксенофонт, — а потім, коли я послав тебе вперед і підійшов з ар’єргардом, я не застав тебе, як ти копав яму, щоб зарити цього чоловіка, і довідавшись про це, не став хвалити тебе?» /10/ Та поки ми всі стояли навколо, той чоловік ворухнув ногою, і всі присутні закричали, що він живий, а ти сказав:«Хай собі живе, скільки хоче, а я його далі не повезу». Тут я вдарив тебе — «це ти кажеш правду, — бо ти, як я бачив, знав, що він живий». /11/ «Ну й що з того? — сказав солдат, — Хіба він усе ж не помер після того, як я показав його тобі?». «Всі ми смертні, — сказав Ксенофонт, — але хіба тому й треба ховати нас живими?».

/12/ Тут усі стали кричати, що Ксенофонт ще мало його бив. А Ксенофонт звелів й іншим покривдженим розказати, за що кожен з них діставав удари. /13/ Оскільки ніхто не виступив, то він сам сказав: «Солдати, я не заперечую того, що бив людей через їхній непослух — бив тих, хто ховався за спинами слухняних солдатів, порушуючи лави, коли ви йшли в строю і билися, де тільки виникала потреба, і хто біг чимдужч уперед, аби награбувати й поживитися більше вас. Якби всі ми чинили так само, то всі б загинули. /14/ Я також бив і змушував іти вперед і деяких ледарів, які не хотіли зводитися з місця й очікували появи ворога. Я сам одного разу у ту сувору зиму, піджидаючи солдатів, котрі споряджалися в похід, лежав тривалий час у снігу і переконався, як несила було вставати, бо ж ледве ворушив пальцями. /15/ Тому переконавшись на власному досвіді, я підганяв кожного, хто у ту мить сидів, впавши у лінощі, бо ж рухаючись і розминаючись, відчуваєш якесь тепло і наснагу у тілі, а в того, хто лежав, не ворушачись, холоне кров, відморожуються пальці, — багато хто з вас, як вам відомо, це спізнали на власній шкурі. /16/ Хтозна, можливо, котрогось із солдатів, який відставав через недбалість і заважав передовим загонам та ар’єргардові просуватися вперед, я вдаряв кулаком, щоб вороги не вбили його списом у спину. /17/ Атож, і нині вони цілі і здорові, і дозволяють собі осуджувати мене лише за те, що їх трохи карали, і то небезпідставно, але коли б вони потрапили до рук ворога, то хіба вони, зазнавши найбільших тортур, могли б на когось скаржитися?»

/18/ «Моя мова звичайна, — провадив Ксенофонт, — якщо я покарав когось задля його рятунку, то згоден бути покараним достоту як цього заслуговують батьки від синів і вчителі від учнів. Адже і лікарі завдають болю і роблять розтин задля здоров’я недужої людини. /19/ А якщо ви міркуєте, ніби я це робив від свого жорстокосердо, то не забувайте, що нині, дякуючи богам, я почуваюся ще впевненіше і сміливіше, аніж тоді, і п’ю більше вина, і все ж нікого не б’ю, тому що бачу вас у цілковитій безпеці. /20/ Хіба вам не відомо, що кожного разу, коли здіймається буря і накочуються хвилі, капітан корабля[230] лютює за найменший порух на тих, хто перебуває на носі корабля, а керманич — на тих, хто перебуває на кормі? Адже в таку негоду щонайменший недогляд може спричинитися до загибелі, і ви самі підтвердили слушність моїх дій, бо ж ви тоді стояли як очевидці, тримаючи в руках мечі, а не камінці для голосування[231], і мали нагоду заступитися за тих, кого я бив. Але, клянусь Зевсом, ви не квапилися на поміч і не бажали разом зі мною карати неслухняних. /22/ А відтак ви потураєте нині зловмисникам і свавільним людом з вашого середовища».

«Якщо ж добре придивитися, то — я в цьому певен — ви пересвідчитеся, що ці зухвальці і тоді заподіювали найбільшої шкоди власним боягузтвом. /23/ Кулачний боєць, фессалієць Боїск, відмовлявся тоді нести щита, виправдовуючись тим, що він утомлений, а нині ж, як я чую, вже роздягнув не одного котіорітця. /24/ Тож коли ви розважливі люди, то зробіть йому протилежне тому, що чинять із псами: злих псів удень прив’язують, а на ніч відпускають, а його слід прив’язати на ніч, а вдень відпускати».

/25/ «Однак мене дивує, — сказав Ксенофонт, — що коли хто-небудь із вас мною невдоволений, він пам’ятає про це і не мовчить. А якщо я рятував декого від морозу, чи захищав від ворога, чи допомагав геть знесиленій або безпорадній людині, то про це не згадує ніхто, як і про похвали за безкорисливий учинок чи про посильні винагороди хоробрим солдатам — про ці речі ви не пам’ятаєте. А воно ж краще, похвальніше і приємніше пам’ятати добро, а не зло».

Відтак усі встали, і почали пригадувати його добродійства і завдяки цьому у війську був відновлений лад.

Книга VI