Анабазис. Похід 10000 еллінів - Ксенофонт

Ксенофонт, схиливши решту стратегів, задумує обманом повести солдатів назад до Фазіса. /2/ Тут солдати обурилися, стали збиратися на сходки й окремими групами, і поширився страх, що вони вчинять так само, як одного разу вони вчинили з послами колхів й агораномами [яких було забито камінням, крім тих, хто встиг добігти до моря][225]. /3/ Коли Ксенофонт дізнався про це, він вирішив негайно скликати їх на зібрання, не дозволяючи їм сходитися самовільно і звелів оповісникові звістити про це. /4/ Солдати, на заклик оповісника, зібралися з великою охотою. Тоді Ксенофонт, не згадуючи про прихід до нього стратегів, сказав лишень таке: /5/ «Воїни, як мені стало відомо, хтось обмовляє мене перед вами, нібито я обманом збираюся вести вас до Фазіса. Заради богів вислухайте мене, і якщо переконаєтеся у моїй провині, то хай мені не зрушити з цього місця, не отримавши по заслузі; якщо ж переконаєтеся в тому, що винні мої наклепники, то нехай їх спіткає відповідне покарання. /6/ Ви, — провадив він, — напевне, знаєте, де сходить сонце і де воно заходить, і так само вам відомо, що бажаючий відправитися в Елладу повинен їхати на захід, а бажаючий відправитися до варварів повинен їхати у зворотному напрямку — на схід. Хіба знайдеться на світі така людина, яка могла б запевнити вас, ніби сонце сходить там, де воно заходить, а заходить там, де воно, насправді, сходить? /7/ Вам відомо також, що Борей дме з Понту в Елладу, а Нот — у внутрішні райони Понту, до Фазіса, чому ми зазвичай і кажемо, що „добре пливти в Елладу, коли дме Борей“. То хіба можливо в такому разі обманути і посадити вас на кораблі, коли дме Нот?[226] /8/ Скажете, мовляв, я можу сісти в корабель і тоді, коли панує безвітряна погода. Проте ж мені довелося б пливти на одному, а вам, щонайменше, на 100 кораблях. То яким побитом я міг би силоміць або обманом змусити вас пливти зі мною всупереч вашому бажанню? /9/ Припустімо, одначе, що ви, обмануті й зваблені мною, прибуваєте до Фазіса. І от ми висаджуємося на землю. Поза сумнівами, ви одразу здогадуєтеся, що це не Еллада, і я, ошуканець, опинюся поміж вами, обдуреними, приблизно 10000 озброєних людей. Яку ж тоді покару може вигадати для себе людина, якщо подібним чином виявлятиме буцімто турботу про вас і про себе?»

/10/ «Отже, це базікання бовдурів і заздрісників почалося тому, що я користуюся у вас повагою. Насправді, безпідставно вони мені заздрять, бо ж кому з них я не даю висловитися, якщо хтось може порадити щось корисне для вас, чи битися, коли бажатиме, задля спільного рятунку, чи, нарешті, пильнувати нас усіх? Котрому командувачеві я стану на заваді, якщо він буде обраний вами? Я ж поступлюся, нехай командує, нехай лишень виявляє свої чесноти. /11/ А втім, годі про це. Але коли хтось із вас вважає, що він або хто-небудь інший буде ошуканий у цій справі, то нехай виступить і з’ясує свою думку. /12/ Одначе якщо мої слова в чомусь напоумлюють вас, то не розходьтеся, а вислухайте про те, які речі кояться у війську. І якщо це виявиться правдою, і якщо вони поширяться серед війська, то не буде коли вже нам самим обговорити власне становище, щоб ми не постали найбільшими злочинцями і нечестивцями перед лицем богів і людей, як друзів, так і ворогів».

/13/ Солдати здивувалися, що б це мало значити, і зажадали від Ксенофонта пояснень. Тоді він знову почав говорити: «Вам, напевне, відомо, що в горах розташовані варварські поселення, дружні керасунтцям, звідки жителі спускалися і продавали нам жертовних тварин і дещо зі своїх статків, і, коли я не помиляюся, деякі із вас ходили в найближчі поселення, купували всячину і поверталися назад. /14/ Лохаг Клеарет, помітивши, що поселення невелике і не охороняється з огляду на дружні з нами стосунки, подався туди вночі грабувати, не сказавши про це ані слова нікому з нас. /15/ Він перейнявся наміром захопити поселення і більше не повертатися до війська, але, сівши на корабель, на якому пливли вздовж берега його товариші, і наповнивши його здобиччю, відпливти за межі Понту. Як я нині довідався, його товариші на кораблі були з ним у змові. /16/ Скликавши тих, кого йому вдалося умовити, він повів їх на поселення. Але ще в дорозі їх зустрів світанок, жителі зібралися і стали кидати каміння і стріляти з укріплень, вбили Клеарета і багатьох інших, і лише небагато з них добігли до Керасунта. /17/ Це сталося в той день, коли ми вирушали сюди пішки. А хтось із тих, що їхали морем, перебували ще в Керасунті, не встигши звідти виїхати».

«Після цього, як розповідають керасунтці, з того поселення прибуло троє старійшин з наміром виступити на нашому загальному зібранні. /18/ Не заставши нас, вони сказали керасунтцям, що їм незрозуміло, чому ми стали нападати на них. А коли керасунтці пояснили їм, що напад стався усупереч загальному рішенню, вони зраділи і вирішили пливти сюди, щоб розказати про події і просити нас забрати убитих і поховати їх. /19/ Але деякі з порятованих утечею еллінів ще перебували в Керасунті. Дізнавшись про те, куди прямують варвари, вони, сповнившись зухвальством, стали кидати в них каміння і підмовляти до цього інших. І таким чином троє людей, троє послів, загинули[227], побиті камінням».

/20/ «Тоді керасунтці прийшли до нас і розповіли про подію; а ми, стратеги, неабияк стривожившись, почали радитися з керасунтцями про те, як поховати вбитих еллінів. /21/ Засідаючи з керасунтцями за межами розташування війська, ми раптово почули гучні крики „бий, бий, кидай, кидай!“ і в одну мить побачили, як біжать солдати з камінням у руках, у той час як інші ще вихоплювали каміння із землі. /22/ Тоді керасунтці, свідки попередніх подій у