Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва) - Платон

побоювання, що їхні промови не будуть мати визнання, і обидва нещирі у своїх словах. Сократ іронізує з Агатона, Агатон кокетує з товариством у передчутті високої похвали за свою промову, ще переповнений гордістю за недавню перемогу на сцені театру. Сократ робить спробу заманити Агатона в пастку філософського аргументу про невігластво більшості — якщо порівнювати її судження з оцінкою кількох розумних людей. Федр, який відчуває відповідальність за утримання бесіди в руслі визначеної теми, застерігає Агатона від продовження розмови зі Сократом.

194е3-197е7 Енкомій п'ятий: Агатон вшановує Ероса

Нарешті — кульмінаційний момент. Черга воздати хвалу Еросові підійшла до Агатона. Товариство сподівається почути від гостинного господаря прекрасне слово. Зрештою, гостей запрошено на бенкет з нагоди перемоги Агатона в поетичному змаганні, і саме його мистецтво слова є головним призвідником учти. Чи виправдає Агатон ці сподівання? Очевидно, так. Але й сподівання можуть бути різними. Згадаймо іронію в устах Сократа, якою Платон передає скепсис філософа щодо трагедійної поезії і показує її поверховість як жанру: створена пером умілого майстра, поезія може приваблювати музикою і ритмом, але їй не властивий пошук заради пізнання істини [175е4-9; 194a8-b9; а також Resp. 596–603] [32] . Отож Агатон не розчарує. Він проголосить справді блискучий енкомій Еросові з дотриманням усіх формальних правил поетичного мистецтва. Його слово зачарує багатством образів, вишуканістю стилістичних фігур, віртуозністю алітерацій і асонансів, а наприкінці, окрилений силою поетичного натхнення, Агатон перейде ще й до складних ритмічних побудов, яких його навчила вибаглива Муза ліричної поезії. Питання полягає в тому, чи зуміє Агатон піднятися понад те, чого від нього очікують? Чи висловить у своїй промові ідеї, які наблизять до розуміння Ероса, головної теми Бенкету? Ствердна відповідь на це запитання є також безперечною. З усіх промовців, які вже мали нагоду пописатися своїм розумом і талантом у прославі Ероса, Агатон чи не найближче підходить до розуміння його природи. Далеко зайшов Арістофан. Але він казав про природу людини і про Ерос, який народжується в людській душі, коли людина стає людиною. Агатон перший веде мову про самого Ероса і формулює питання про те, якими якостями наділений цей бог. І хоч у відповіді на це запитання Агатон кожною лінією і барвою змальовує власний образ — а може, саме тому, — йому привідкриється істина: про Ероса неможливо говорити без уваги на красу, краса є об'єктом Еросового прагнення, предметом вічної його туги. Висловлення цієї істини — справді кульмінаційний момент у тій частині композиції твору, де автор готує ґрунт для вербалізації філософських і містичних інтуїцій Ероса. Головну ідею свого задуму Платон довірить висловити Сократові й Діотимі — філософові й віщунці з Мантінеї.

198а1-199с3 Інтерлюдія четверта: Сократ виходить на сцену

Коротка сцена, що відбувається після тріумфальної промови Агатона, має важливе композиційне призначення. Вона є своєрідним епілогом до першого акту і впровадженням до другої частини дійства. Перший акт закінчився перемогою Агатона. Трагедія, яку він представляв, ще раз засвідчила свою популярність. У другому акті головну роль призначено зіграти Сократові. Чи вдасться філософу подолати поета? Що зможе протиставити Сократ прекрасній і розкішній мові свого суперника? Сократ наставлений рішуче. Він буде говорити інакше — правдиво і найменше дбаючи про красу вислову.

199с4-212с3 Енкомій шостий: Сократ вшановує Ероса

А. 199c4-201d1 Сократ запитує Агатона

Енкомій Сократа буде останньою хвалою Еросові, принаймні цього разу, в домі Агатона. Власне енкомію передує розмова з Агатоном, яку можна вважати мініатюрним взірцем Платонового мистецтва діалектики. Сократ послідовно ставить запитання і крок за кроком підводить співрозмовника до визнання хибності його початкових аргументів. Агатон відступає без опору, віддає одну за одною свої позиції, які щойно звучали так переконливо і гарно. Діалектичним шляхом Сократ із Агатоном приходять до розуміння Ероса як суб'єкта, а не об'єкта любові. Приходять до тої вихідної точки, що послужить Сократові фундаметом для побудови філософської концепції Ероса як вічного прагнення до Краси, Блага і Мудрості.

В. 201d2-210a5 Сократ оповідає науку Ероса, якої його навчила Діотима

З появою Діотими у ході енкомію настає несподіваний злам. Ми не маємо реальних свідчень історичності її особи. Скидається на те, що ця жінка, яка так несподівано входить до чоловічого товариства і забирає повноцінний, якщо не визначальний, голос у висвітленні теми Ероса, є художнім вимислом автора. На користь цього аргументу промовляє саме ім'я Діотими та її походження з Мантінеї. Якимось дивним збігом обставин ця жінка, яку Платон, окрім іншого, наділяє авторитетом віщунки, має ім'я, що вказує на її зв'язок із божественним світом: διο- означає Зевс, τιμή — пошана, διότιμη — досл.: та, що має пошану від бога; а її рідне місто має назву, що неначе заповідає дар віщування: μάντις — віщунка. Як для історичної особи — забагато містики, як для художнього вимислу — достатньо винахідливості й хисту.

Дослідники висловлюють кілька гіпотез на пояснення появи в ролі alter ego Сократа саме Діотими[33]. Навіть якби це був чоловік, довелось би шукати причину, чому Сократ раптово опиняється у невластивій для нього позиції учня, якому тим самим діалектичним методом хтось інший, і очевидно мудріший, викладає науку Ероса. Текст Платона виправдовує таку позицію, оскільки роль учня увиразнює в образі