Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва) - Платон

Σωκράτη αὐτοῖς διαλέγεσθαι· καὶ τὰ μὲν /d/ ἄλλα ὁ Ἀριστόδημος οὐκ ἔφη μεμνῆσθαι τῶν λόγων. οὔτε γὰρ ἐξ ἀρχῆς παραγενέσθαι ὑπονυστάζειν τε· τὸ μέντοι κεφάλαιον, ἔφη, προσαναγκάζειν τὸν Σωκράτη ὁμολογεῖν αὐτοὺς τοῦ αὐτοῦ ἀνδρὸς εἶναι κωμῳδίαν καὶ τραγῳδίαν ἐπίστασθαι ποιεῖν, καὶ τὸν τέχνῃ τραγῳδοποιὸν ὄντα κωμῳδοποιὸν εἶναι. ταῦτα δὴ ἀναγκαζομένους αὐτοὺς καὶ οὐ σφόδρα ἑπομένους νυστάζειν· καὶ πρότερον μὲν καταδαρθεῖν τὸν Ἀριστοφάνη, ἤδη δὲ ἡμέρας γιγνομένης τὸν Ἀγάθωνα. τὸν οὖν Σωκράτη, κατακοιμίσαντ᾽ ἐκείνους, ἀναστάντα ἀπιέναι, καὶ ἓ ὥσπερ εἰώθει ἕπεσθαι, καὶ ἐλθόντα εἰς Λύκειον, ἀπονιψάμενον, ὥσπερ ἄλλοτε τὴν ἄλλην ἡμέραν διατρίβειν, καὶ οὕτω διατρίψαντα εἰς ἑσπέραν οἴκοι ἀναπαύεσθαι.

півні співали і побачив, що інші гості сплять або пішли собі геть. Тільки Агатон, Арістофан і Сократ бадьорилися і по черзі, зліва направо, пили з великої чаші. Сократ /d/ розмовляв з ними. Про що саме, зізнався Арістодем, він не запам'ятав, бо не чув початку. До того ж, його хилила дрімота. Найважливіше, пригадав він, що Сократ змусив їх визнати, що той самий поет має знатися на творенні комедії і трагедії, і добрий трагік повинен бути також комічним поетом. Обидва були змушені визнати це, щоправда ледве зв'язуючи докупи його думки — їх хилило на сон. Першим заснув Арістофан, а на світанку й Агатона зморив сон. Сократ, повкладавши їх, встав і вийшов. Арістодем, за звичаєм, пішов слідом. Повернувшись до Лікею{149}, Сократ вмився [з дороги] і провів там решту дня, а надвечір подався додому на спочинок.

Коментарі до прочитання Бенкету Платона

Це видання пропонує українському читачеві третю україномовну версію Бенкету Платона. Перший переклад, що його було опубліковано 1912 року в Універсальній бібліотеці світового письменства, належить Іванові Франку. У п'ятдесятитомнику він не передруковувася (на гадку Тараса Лучука, це може бути частково виправдано тим, що Франко насправді не перекладав, а лише відредагував переклад своїх синів — Тараса і Андрія, про що, до речі, сам і писав у передмові до видання 1912 року). Другу україномовну версію перекладу Бенкету здійснив Іларіон Огоновський; цей переклад було опубліковано 1922 року в друкарні Вільгельма Бравнера в Коломиї[17].

172а1-175е12 Пролог

Бенкет — не єдиний діалог Платона, у якому дія символічно розпочинається в дорозі[18]. Цього разу Аполлодор, учень Сократа, розпочинає діалог, оповідаючи приятелям про свою зустріч і розмову з Главконом, яка відбулася в дорозі, коли він прямував з Фалерської гавані до Атен. Тема бесіди — бенкет у Агатона, про який Аполлодор переповідає те, що сам почув зі слів Арістодема, безпосереднього учасника учти. Отож перед нами розповідь у розповіді[19].

[Подальші пронумеровані коментарі віднесено до відповідних місць у тексті. — Прим. верстальника.]

176а1-178а5 Пропозиції Павсанія і Еріксімаха

Бенкети (συμπόσια) наприкінці V ст. до Р. X. були звичними подіями в домах атенських громадян. Після спільної трапези здійснювали ритуальні узливання на честь олімпійських богів, героїв і Зевса Спасителя. По першій жертві співали хором пісню — пеон на честь бога Діоніса. Симпосіарх, спеціально обраний для провадження бенкету, визначав міру напоїв — вина і води, а також величину чарок. Товариські забави і розмови на бенкетах залежали від характеру та освіти учасників; на бенкетах, які описали Платон і Ксенофонт, відбувалися серйозні, а навіть філософські бесіди. А поміж бесідами насолоджувалися майстерним виконанням запрошених авлетисток і співаків. Цих давніх звичаїв було дотримано й на урочистій учті в домі Агатона.

178a6-180b12 Енкомій перший: Федр вшановує Ероса

Формально Федра представлено в Бенкеті як стрижневу постать і автора задуму присвятити бесіду богові любові Еросу. Саме йому надано право виголосити промову першим. Такий композиційний штрих цілком виправданий, хоча б з огляду на те, що Федр відомий своїм зацікавленням еротичною риторикою; зокрема, його ім'ям Платон назвав інший діалог, де, як і в Бенкеті, на повен голос звучить тема Ероса. Однак парадокс такої композиції полягає в тому, що промова Федра не відзначається оригінальністю думки. Загалом він висловлює досить банальні твердження, часто вдається до збитих міфологічних аргументів, які підкріплює добре відомими фрагментами з Гесіода і Гомера. І все ж таки, попри очевидну слабкість промови Федра, його слово відіграє важливу роль у цілісному задумі Платона з огляду на дві глибокі інтуїції, що їх згодом поглибить Сократ і Алківіад. Шукаючи переконливих доказів величі Ероса і покликаючись у цьому на гомерівські приклади могутньої участі богів у звитяжних поєдинках героїв, Федр несподівано і всупереч Гомерові відкриває нову оселю бога: натхнений Еросом закоханий стає ἔνθεος — в буквальному смислі plenus deo, сповненим бога. Друга важлива інтуїція Федра звучить, на позір, суперечливо і вкрай парадоксально. Прагнення бути коханим — це, виявляється, найвище прагнення, дароване людині. Вміння щиро приймати дар любові боги цінують вище, аніж прагнення обдаровувати любов'ю. Парадокс, який ми відмовляємось розуміти і який нам важко подолати, поки ми перебуваємо в площині міжлюдських стосунків. Однак Платон устами Федра звертає увагу на інший вимір стану речей, який відкриває безмежну глибину для щоразу нових прочитань і плідних інтерпретацій[20].

180с5-185с3 Енкомій другий: Павсаній вшановує Ероса

Промову Павсанія побудовано з великою композиційною майстерністю і професійним знанням справи. Як і годиться за традицією укладання енкоміїв, Павсаній не забуває звернутися на початку до міфологічного передання, де він знаходить вельми продуктивну для свого викладу концепцію двох Еросів. Це дасть йому змогу осідлати свого улюбленого коника: нахапавши різних соціологічних прикладів, він надасть благородного забарвлення своєму неприкритому сенсуалізмові [21] , на захист якого і спрямована вся його уява.