З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни - Віталій Масловський

Така (звичайно, неповна) історія з юнацьким формуванням військ СС в Галичині.

ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОМІТЕТУ І УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АРМІЇ

Створення УНК і УНА

Про створення Українського національного комітету (УНК) і Української національної армії (УНА) чіткіше писав К. Паньківський:

Ви про це, пане Гунчак, добре знаєте. Тай як не знати, коли все націоналістичне шумовиння часів минулої війни зводиться, якраз, до того, що все те націоналістичне шумовиння намагалося й намагається й сьогодні наввипередки, один перед другим, якнайкраще прислужитися нацистам. Добре відомо, що гітлерівці втручалися в справи ОУН як хотіли. Вони і «розбили інтригами» ОУН, щоб стало легше управляти «амбіціями провідних діячів», як про це вони неоднарозово заявляли.

В книзі спогадів «Від комітету до державного центру» Кость Паньківський недвозначно пише: «З українськими діячами німці почали говорити щойно в жовтні 1944 року. Розмови почав СС-обергруппенфюрер Г. Бергер, керівник відділу східної політики РЗГА (Головне імперське управління безпеки Німеччини — В.М.), одночасно керівник головного відділу політики у Східному міністерстві (мається на увазі міністерство окупованих східних територій під керівництвом А. Розенберга — В.М.). Але Бандера відмовився очолити українську репрезентацію. Тоді Бергер почав розмови з іншими українськими діячами…». 258

Т. Гунчак у книзі «Україна: перша половина XX століття» (К., 1993), пишучи про цю зустріч Бандери з Бергером, зазначає, що йшлося тут про нав'язання стосунків з УПА та що «спроби німців порозумітися з УПА залишилися безуспішними», бо Бандера відмовився від співробітництва. Але не вiд спіробітництва з нацистами відмовився тоді Бандра, авід позиції Бергера очолити Український національний комітет! Це, звичайно, не одне і те ж.

Паньківський продовжує:

І далі:

Завдання цих незвичайних нарад — об'єднати всіх українських націоналістів в одне ціле та використати їх спільні зусилля в боротьбі проти наступаючих радянських військ. Гітлерівці водночас тиснули на всіх керівників націоналістичних угруповань з тим, щоб «українці» приєдналися до затії генерала Власова. «Натиск німців був дуже сильний», — зауважував К. Паньківський.

Далі автор зазначає, що проблему примирення між українськими націоналістичними угрупованнями проводив в основному А. Мельник. «Українці», вказував Паньківський, вимагали від німців «визнати українську державність». І це в той час, коли гітлерівська Німеччина вже корчилась у передсмертних конвульсіях!

Одначе ігрища продовжувались. «Натиск» німців, продовжував Паньківський, був досить «демократичним». Гітлерівці «пропонували» очолити Український «національний» комітет то Бандері, то Мельнику, то Скоропадському, багатьом іншим. Але всі ці націоналістичні провідники не хотіли брати на себе відповідальність в час, коли вже конала нацистська Німеччина.

Паньківський:

Необхідно подати інформацію про УНК та УНА отамана «Тараса Бульби»-Боровця, яку він дав у своїй книзі спогадів «Армія без держави».

Після виходу «з кацету» (тобто з концтабору Заксенхаузен) у жовтні 1944 року гітлерівці сидіти без діла отаману не дозволили. Його то залучають до створення Українського національного комітету (УНК), то до організації Української національної армії (УНА). Якраз це і входило в плани «Тараса Бульби»-Боровця.

В березні 1946 року українські націоналісти і гітлерівці дійшли остаточної згоди про те, що під керівництвом вермахту і в його складі буде створена УНА під керівництвом генерала П. Шандрука. УНА повинна була сформуватись із різних «українських» підрозділів, які перебували в складі вермахту, військ СС та поліції. Певне місце тут відводилось і безпосередньо «Тарасові Бульбі».

Про Українську національну армію писали і досі пишуть сьогодні різні націоналістичні автори, але всі вони приховували і приховують структуру, суть та її дійсну призначення. Єдиний серед таких авторів отаман викладає все начистоту:

Що ж це за група «Б», та й ще «іррегулярна»? Отаман чітко пояснював: «Группа «Б» мала проводити на Східному фронті «диверсійно-партизанські акції проти комуністів в Україні». Отамана, якраз, і було призначено її командиром».

І далі:

Отака-то «регулярна» і «визвольна» УНА!

Отаман далі уточнював, що Группа «Б», якою йому доручено керувати, «була запланована в 5000 вояків, але потім штаб обмежив її силу до 1500 вояків».

І ще:

А далі, виявляється, і таке: «Перекинення першого батальйону Групи «Б», що вже в кінці 1944 року був готовий і з ним я мав намір відлітати з своїм штабом в «Україну, не відбулося, бо в німецькій авіації вже не вистачало на такі операції пального (!). Нам, натомість, запропонували робити короткі десанти зараз за фронтом, на польсько-чеську територію, на що ми не дали згоди…». Так безвиглядно закінчилась вся затія УНА. Але отаман закінчував свою книжку спогадів «Армія без держави» на мажорній ноті, приводячи текст «Пісні про Поліську Січ УПА», де є такі слова: «Ми ще поставим жовтоблакитний На самім Кремлі!..»

Але повернемось до спогадів К. Паньківського «Від комітету до державного центру», де автор досить інтригуюче розповідав про подальшу долю 14-ої гренадерської дивізії СС «Галичина», точніше про її драматичний кінець.

Після повного разгрому дивізії СС «Галичина» під Бродами в липні 1944 р. керівництво військ СС зробило все можливе, щоб сформувати її заново. Якщо ж, Гунчак досить ейфорично подає процес нового творення дивізії, то Паньківський сповнений песимізму і тривог:

І далі:

Паньківський тут же зазначав, що опріч непідготовленості дивізії і її оточення було бридким: «… головна біда була в якості тих формацій. Дивізії підпорядковувалась деякий час так звана бригада Дірлевангера, спеціальна карна формація зброї-СС, до складу якої входили вояки, покарані на всякі кримінальні вчинки і також здеградовані офіцери і підофіцери німецької армії. Кримінальні елементи тієї бригади робили злочини супроти словацького і жидівського населення і з бундючністю злочинця розпускали чутки, що все це роблять «чужинці» з української дивізії…».

Однак тут Паньківський натякає на те, що і в дивізії СС «Галичина» було чимало кримінального елементу: «Жага наживи і почуття безкарности за поведінку супроти місцевого населення штовхали німців на грабунки. Те все передавалося вояцтву дивізії…»

І ще:

Панькіський:

«Поповнення», як бачимо, неабияке.

Творців дивізії, а затим Українського «національного» комітету і проголошення 14-ої гренадирської дивізії СС «Галичина» «1-ою українською дивізією УНА» тішила «поява генерала (тобто П. Шандрука — В.М.) в українському мундирі з тризубом на шапці, тризубом на рукаві», — зауважував Паньківський.

Однак радіти не довелось: «Довідавшися про капітуляцію, генерал Шандрук, як командир УНА, дав наказ командирові дивізії ген. Фрайтагу стягнути дивізію з фронту на світанку 8 травня. Так зроблено. Таким чином 9 травня 1945 року, о годині 00.01, коли капітуляція почала діяти, дивізія… перейшла в район британських збройних сил…». 263

Минулі