З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни - Віталій Масловський

Я буду вимагати, що усі українці, які служать в усій німецькій армії, були об'єднанні для формування української визвольної армії». 250

Далі в книжці йдеться про те, що «командуючим» УНА було призначено (гітлерівцями, а не «українцями») П. Шандрука, колишнього петлюрівського генерала і польського полковника. Однак, націоналістів все це задовольняє. Гунчак пише:

Таким чином, пан Гунчак вводить в оману про обставини створення Українського «національного» комітету і Української «національної» армії тоді, коли вже конав гітлерівський вермахт і нацистський режим.

Що відоме про службу галичан в інших есесівських формуваннях

Ми вже відзначали, що «щирий коляборант» К. Паньківський у своїх спогадах «Роки німецької окупації» повідомляв, що вже в жовтні 1941 року гітлерівці провели в Галичині відбірковйй набір добровольців у війська СС (Waffen-SS) при «суворій селекції». Тоді було залучено до військ СС близько двох тисяч юнаків. Серед них був і племінник Панькіського, якому вдалося щасливо винести ноги з-під Сталінграда. З цих «селекційних» добровільців гітлерівці окремого підрозділу не створювали, а розподіляли галицьких новобранців по різних частинах військ СС.

Про «інші» формування (тепер уже юнацькі) військ СС із галичан я прочитав нещодавно в книжці Зенона Зеленого «Українське юнацтво в вирі Другої світової війни». В передмові до цієї книжки колишній голова УЦК В. Кубійович підтверджує позицію К. Паньківського про те, що «з 1941 року німці притягли (в Галичині) невелике число українців до різного роду військових, поліційних і парамілітарних формацій». Далі той же Кубійович зазначає, що «з початку 1944 року, коли людські резерви були вичерпані, німці звернули увагу на використання нашого юнацтва, як хлопців, так і дівчат, до протилітунської оборони, як помічників при обслузі зенітної артилерії і на літунських верстатах». Тут же Кубійович приписує собі велику заслугу в тому, що саме йому вдалося досягнути того, «щоб німці не використовували цих юнаків проти танків». Головний організатор колабораціоністів в Галичині тут темнить, бо добре відомо, що невелику частину тих юнаків гітлерівці все ж таки використовували, як фаустників проти радянських танків.

Автор книжки 3. Зелений описує весь процес вербування і частково муштрування юнаків і дівчат, однак не подає жодного факту їх практичного застосування в бойових діях. Автор при цьому застерігає, що галицьких юнаків віком 15–18 років німці стали брати в «протилітунські війська» за зразком гітлерівської молоді (гітлерюгенд), в так званий «СС-гельфер» (помічників СС). «Хлопці носили уніформу із опаскою і знаком СС у ромбі на правому рукаві, а на шапці мали ромбову відзнаку з таким самим значком».

Отже, вся ця братія повинна була допомагати вербувальникам залучати в допоміжні структури СС юнаків і дівчат Галичини. І все це в той час, коли фронтові бої вже відбувались на порозі Західної України.

Перший табір для підготовки юних есесівців було організовано в містечку Переворську (табір імені Черніка). Тут знаходилися 300 юнаків. Через кілька тижнів, вже наприкінці червня 1944 р., 210 юнаків із Переворська перевезли до Львова, щоб провести пропагандистську дефіляду. Їх святково вітали губернатор Вехтер, керівник військової управи дивізії СС «Галичина» полковник Бізанц, голова УКК К. Паньківський та інші вербувальники.

Другий табір був організований в Неполомицях поблизу Кракова, де було 3000 юнаків. Затим такі ж табори почали діяти в Егері (1750), Троппав (1000), Кремсі (1550), Гульчині (200) і Мальті (200) в районах Австрії і Каринтії. Їх освячував головний капелан дивізії СС «Галичина» Василь Лаба в чині майора військ СС. В другій половині липня 1944 року вже було завербовано 7700 чолозік. Серед них дівчат, «помічниць СС», було понад 300.

Цікаве застереження робить 3. Зелений:

Ще одна деталь: «Юнаки та юначки одержали понад 1500 кг печива. Зате: коло 12 000 примірників часопису «Краківські вісті»; 10 000 книжок історичного та іншого змісту; 5500 календариків; 6500 молитовників; 400 книжечок з колядками і т. д.». Як бачимо, «опіка» над юними есесівцями й есесівками була надзвичайно «солідною»!

Зате під кінець книжки 3. Зелений подає дані про те, що в цих юнацько-есесівських формуваннях служили 10 000 юнаків і юначок! І, нарешті, такий застережливий заклик із листівки того часу:

Уважно аналізуючи книжку «Українське юнацтво в вирі Другої світової війни», ми бачимо, що Зенон Зелений як керманич відділу опіки над молоддю в системі УЦК (Українського центрального комітету) і член військової управи дивізії СС Галичина», не досить добре знав усі «секрети» тієї справи, якою керував і виконував, бо його інформація досить куца і примітивна. Думаємо, що тут більше відіграла свою роль повоєнна ситуація, в якій організатор есесівської молоді просто не хотів «засвітитися» в «демократичному» світі. Тому, як доповнення, наведемо свідчення вже відомого «щирого коляборанта» К. Паньківського, який і більше знав, ніж 3. Зелений, і був відвертішим. Ось що він писав у книжці спогадів «Від комітету до державного центру «: «Тяжкий був шлях вояцтва дивізії. Та він видається нам простим, коли порівняємо його з шляхом юнацтва». 254

Але цей «непростий шлях» юнаків із СС Паньківський не показує, хоч окремі інформації подає. Так, він зазначав, що «зразкова» школа підготовки юнаків-есесівців з Галичини була в Криниці, де «поруч з німецьким комендантом були також і українські вихователі під керівництвом учителя А. Антоновича». Справою виховання в усіх таборах займалися військова управа дивізії СС «Галичина» і УЦК. Від УЦК підготовкою молоді займався Т. Білостоцький. Юначок опікала О. Кузьмович.

К. Паньківський подає і таке:

Ця констатація надто важлива, бо інші автори про такі юнацькі формування СС в Галичині або не згадують, або представляють їх як допоміжні формування напіввійськового типу.

І ще кілька важливих зауважень автора:

Паньківський вказував також на те, що головний капелан дивізії СС «Галичина» о. В. Лаба призначив «польовим духівником для юнацтва» о. Северина Сапруна, колишнього керівника ІНТ (Інституту народної творчості). «Його військовий ранг відповідав рангові підполковника СС». Для православних юнаків і юначок призначено о. Віталія Сагайдаківського.

А згодом всіх військових духівників для юнацтва стало чотирнадцять. Всі вони дженджурилися в ошатній есесівській уніформі.

Паньківський далі зауважував, що хлопці були в основному зенітниками, дівчата працювали «на рефлекторах» (прожекторах), частина з них були також телефоністками, задимлювали «літунські майдани» (аеродроми) чи виставляли «загороджувальні бальони» (аеростати).

Під кінець «щирий коляборант» (всупереч свойому шефу по УЦК В. Кубійовичу) зазначив, що «наприкінці січня 1945 року виникла нова загроза — вишколу юнаків для боротьби проти танків на фронті, тобто вже не допоміжна, а справжня військова служба (панцерфаустники)… Частину юнаків вдалося завербувати і послати на фронт…»