Українська література 17 століття - Автор невідомий

Что Ся ткнет отчизни, і тої любов маєт серця ваші порушити до мужественного поткання з тим неприятелем креста Христова.

Что ж альбовім в мирі сем может вам бити мильшого над отчизну? Єсли милоє єст вам здравіє, єсли милії жени, чада, братія — отчизна далеко мильшою бити повинна. Бо она вас уродила, она вас виховала, она вас всіми добрами збогатила. Що виражаючи, єден з ораторов римських так мовить: «Над отчизну нічого сладшого, нічого мильшого в животі бити не маєт» (Ціцерон6). Милі суть чада, ближнії і знайомії, але всіх єдина отчизна обоймуєт. За которую кто з добрих умріти не восхощет, єсли їй пожитечним бити маєт?

Кгди би вас кто запитав, презацнії і одважнії воїнове, что вас порушило по честі божей, же, оставивши доми, жени, чада, братію, сестри і други, оставивши всі розкоші домовії, з такою одвагою здоров’я свойого виправуєтеся на того неприятеля креста Христова, речете всі згодне: любов отчизни. Кгди би кто запитав, кто вас провадить на такії небезпе-ченства воєннії, на острії джиди, мечі, шаблі і стріли поганськії, іначей не речете, тілько: честь божая і любов отчизни. Одважайте ж теди здоров’є на всі воєннії припадки за милую отчизну вашу; засланяйте ю од куль, од стріл, од копій і табель поганських, як муром ніяким, персями вашими рицер-ськими, єсли хочете блаженства вічного і слави несмертельної на землі і на небі доступити. Бо мовить єден з істориков: «Блаженниї, которії кольвек б’ючися за отчизну, звитяжцями стаються; оним альбовім барзо веселий день засвітить. Блаженні теж і тії, которії на пляцу полягають, альбовім вічної пам’яті, над всі багатства зацнійшої, доступять» (Ксенофон 1.

О справах гречеських. Книга 2).

Кому ся за честь божую і за отчизну милую трафить на пляцу умріти, люб од кулі, люб од шаблі, люб од копії альбо іншого якого воєнного оружія, таковий нехай будет певен великої награди в небі. Бо мовить сам Христос: «Иже погубить душу свою мене ради, сей спасегь ю» [Євангеліє від Луки, гл. 9, ст. 24]. Єсли бовім тії, которії оставують дом, отця, матер, жену, чада, сестри, братію для любві Христової а жиють в убозстві, не видаючи здравія свойого на так відомії рознії небезпеченства, сторицею в небі приймують, що ж розуміти о себі мають тії, которії оставують дом, отця, матір, жени, чада і братію а для любві і честі божей, для любві отчизни самих себе видають на розмаїтії смерті? Тії за-правди двоякую в небі од Христа приймують сторицю, єдну рицерськую а другую мученичеськую. Сториця мученицькая єст Пальма, яко Іоанн святий в Апокаліпсі виразив: «Вид'Ьх'ь и се народь мнопь, егоже изчести никтоже возможе, СТОЯЩ'Ь предг. престоломг. и предчь Агнцемь облеченьї вт. Ризьі б-Ьльї, и финици вь руках-ь ихь» [Одкровення святого Іоанна, гл. 7, ст. 14]. Где през народ мног ніктб інший не розуміється, тілько мученикове, яко там же єден од старець рекл до святого Іоанна: «Сій суть иже прійдоша од скорби великія, и испраша ризьі своя, и уб-Ьлиша ризьі своя вт. крови агнчей». Сториця рицерськая єст вінець правди, о котором мовить Павел святий: «Подвигом'ь добрими пОдвизахся, теченіе скончахь, в-Ьру соблюдохь, прочее же. отложимися в'Ьнец'ь правдьі, егоже отдасгьми Господь вь день праведний судія: не токможе мн-Ь, но и всЬм возлюблшимь явленіе его» [Друге послання апостола Павла до Тимофтея, гл. 4, ст. 7—8].

Пишуть історикове о Помпеюшу Великім8. Той так вельце себі важив цілость отчизни, же за ню живот свой і здоров’є своє в великії морськії подав бив небезпеченства. А то з такої оказії. Трапив єдного разу великий недостаток хліба Рим, отчизну його. Он, хотячи ю в том рятувати нещастю, для набиття збожжя розного, сам пущається окрутом до Африки, Сардінії і Сіцілії. Кгде, кгди, ведлуг потреби, набив збожжя а споро поспішався до Риму, повстануть великії навальності на морю. Кажет кормником, аби окрут от берега одв’язували і їхали. Не хотять, для небезпеченства морського. Що ж лю-бнчий отчизну Помпеюш? Сам перший входить в окрут, под-посить котвиці і мовить до жекгляров: «Аби-сьмо жекгльова-ли, витягаєт по нас того потреба, а жеби-сьмо жили — не витягаєт». През что давав знати Помпеюш, іж кгди в яком небезгіеченстві зостаєт отчизна, теди кождий цар, князь, гетьман повинен барзій взгляд міти на отчизну свою, нежели на власний свой живот і здоров’є.

Тут же уважте, єсли коли била в таком небезпеченстві очизна наша, яко тепер, єсли на шо коли так ся вооружав і спотужав неприятель, яко тепер? А то в той цель, аби ю спустошив, аби нас всіх вигубив. В таковом теди злом разі отчизни, презацнії гетьманове, полковникове, будьте Пом-пеюшами. Самі наперед вшедши на поле Марсовоє 9, додаючи серця доброго свойому рицерству, мовте тоє до них: «Жеби-сьмо тепер воєвали, жеби-сьмо ся одважне з тим срокгим неприятелем потикали, витягаєт по нас того потреба, а жеби-сьмо жили — не витягаєт! Что по нас будет, хоч і зостанем живі, кгди от-чизна през неприятеля нашого спустошенная будет, кгди не будем міти где притулити глав наших, кгди исповииться о нас тоє, что Христос Спаситель рекл о себі: «Лисьі язвиньї ймуть и птица небесньїя гнізда, мьі же не има-ми гд-Ь главьі подклонити» [Євангеліє від Матфея, гл. 8, ст. 20].

Великую любов ку отчизні своїй показав і Стеніуш, князь мамертенський 10. Той, кгди ся довідав, же Помпеюш замислив мамертинов за зраду, іж ся прилучили били до його не-приятелей, вигубити, приходить до Помпеюша і такії до нього мовить слова: «Недобре і не слушне чиниш, Помпеюшу! Для єдного винного так много невинних людей погубити замишляєш. Я-м єст той, которий едних намовив-єм, а других при-мусив-єм, аби до неприятелей твоїх маранов 11 пристали (Еразмус, книга 4, в Апофтекгматах 12). Такой смілості і од-вазі Стеніушовой задивившися, Помпеюш і мамертином і йому самому вибачив. Єсли погане так вельце себі важили отчизну, же, аби она в цілості зоставала, самих себе явне на смерть видавали, яко ж ви, християнами будучи, цілості отчизни своєї над живот і здоров’є своє прекладати не маєте! Яко її од того наступуючого неприятеля до крові своєя боронити не будете! Уважаючи тоє, же сладкая і милая єст річ за отчизну здоров’є своє положити. Чому? Бо утрата живота і здоров’я за отчизну нагорожається од бога в небі животом вічним і славою несмертельною. Так мовить єдин з учителей церковних: «Всі, которії кольвек отчизну