Українська література 17 століття - Автор невідомий
слово
ВО ВРЕМ'Я БЕЗДОЖДІЯ, І ГЛАДЛ, І ВСЯКОЯ ПАГУБИ, І ВСЯКОЯ НУЖДА І ЗЛО-КЛІОЧЕНІЯ ЛЮДЕЙ, О НЕМИЛОСЕРДНО ЖЕ І РОЗІІИХ СПРАВАХ ЛЮДСЬКИХ, ЯКІЇ СИХ ЧАСОВ ДІЮТЬСЯ, А МЕНОВИТЕ ВО ХРИСТІАНСТВІ
Вспомщіаєт Письмо Святоє немало такових голодних літ. Єднак же много било людей богобойних і милосердних оних часов, которії бідних ратували і убогим приятелем своїм голодною смертю погибати не давали. Тепер зась такових мало. Кди ж сих часов [хто] иайбагатший чловік, тот замкнув внутрності свої і помагаєт вмісто стогнати в навіженню бо-жом бідним людєм і яко би власно побужав до большого карання бідних сирот, а в том збожжєм своїм задержується і ціну подвишаєт для збирання скарбов своїх.
В правді і скараніє бож’є на нікоторих безумних а праве запам’яталих людей смертію приходить, аби ся упам’ятали а па потомнії часи дару божого і праці своєї і гди [чого] мають, аби ляда-яко його не оборочали і тратили, яко то вкрутнії п’яниці, костирове, картниці, бардачниці, табачниці, злодійове, розбойниці, дряпіжниці, вшетечниці, чаровниці, волшебниці і вшелякії беззаконник і дому свойого право-нестроїтелії. Таковії меиовите голодних часов лядя-чим ся кормять і з потомков своїх потіхи не мають, а на улицях поки-даючи в голодной смерті, одбігають, а потомки їх власнії єще на сем світі смутне їх, в наготі і в голоді зостаючи, проклинають, живячися, яко могучи, листєм, корою, порохнею, лободою, жолудем, бруньками, стервом здохлим бидлячим і конським, псами, котками. Чого і безбожнії панове добре неноєднокроть, а меновите в Збаражу, досвідчили і без часу гинули.
Що все за гріхи скараніє божоє на запам’яталих приходить, що ляцно зрозуміть можемо, только з пильностю уваж-мо-сьмо...24 і не могли дощу іміти і голоду збути, аж фальшивих пророков позабивали і од того часу в обфітості рожаю хліба зостали. Такова єст моць і сила пророцької молитви на захованнє закону божого.
Прето і ми, братія, таковим прикладом справедливості божой яко устрашитися не маєм, іж і межи нами много єст такових Савлев 1 і забойцев, бо і на сей час, з допущення божого, плін пришов на люд ізраїльський, яко і на панав нє-збожних, од которих неслиханнії кривди і утиски біднії подданії терпіли, либо і сих часов терплять, барзєй, нежели в поганстві невольниці. Приглядів-єм ся незбожиим паном, которії так ся обходили окрутне з людьми, якого окр.утенства под сонцем немаш в інших землях. Завше звичайнії податки на людєх, а в кролевстві польськом мало не кождий пан, власне яко би ся заприсягли, не порахувавшися з сумненнєм, єсли ся годить брати у бідного чловіка тоє, чого сила його не зможет. А найперво, кто поволовщизну вимислив, щоб во віки з пекла не вийшов! Розпрягаючи чловікові убогому і єдино ярмо воликов маючому, чим живив себе, жону і діти сврї біднії, которії волики прежде добре оплачував чиншом.роіговим, дудовим і іншими податками і розними вимислами, которії що рок, то іншії змисляли і видирали, не порахувавшися з сумленієм, єсли його посадив на таковім грунті і жеби мів чим виплачувати таковії податки. А хотя би грунт був і найліпший, хто наспорить на фуги його влоськії, которії барзєй приправляєт потрави, ніжели князь гданський, которий ліпше хочет цорку свою упстрити і устроїти на Україні, ніжели видів ве Влошєх? А у подданого уже не стаєт і крові, вздихаючи до боса а аендзними дітками своїми, нарікаючи на часи оплаканії.
Але? Vft.a тих прийшов час, же ся бог очутив для волання і стогнайігя бідних і убогих людей і не витрвав далей кривди їх і оголотив тії убранія і упстронія цорки їх з оздоби їх і учинив їх дивовиськом всьому світу; і будет ся мстити — яко то єст не першая на беззаконних — до третього і четвертого покоління, аж рекуть: «Біда нам, же-сьмо ся немилосердне обходили з убогими подданими, по Христу братією нашою! І для того ж єсьмо негодні милосердія божого. Одворачали-сьмо очі наші, гди нас о милосердіє просили, а нам ся здавало, іж негодні на нас і.глядіти. Ліпше-сьмо шановали псов наших і жидов невірних, з котори-сьмо посполу їдали і пивали і розкошували з пртаці поту христіанського, а на остаток не только на здоров’є їх чигали, але і віру їх зломити умишляли і власне, яко з невольниками, поступали, одно податками видираючи і роботи на них вимишляючи, за слово в невіч оборочаючи і забиваючи, а на бога не пам’ятаючи і кров невинную проливаючи, всіми силами на здоров’є і на віру їх наступали. Прето, єсли за ахавейчиков 2, которії були невірнії, і за тих бог значне мстився, а що ж розуміють безбожнії, же так з христіани собі поступали, же не только поля і межі, але і ріки во аренді мали і, все под свою власть взявши, розкошували?
Але і то мусить бути в подивенню людей уважних таковая справа, же по незбожних панах взяли зверхность броварниці, п’яниці, костирове, картниці, злодієве і розбойниці і свинопаси, а меновите невостлоти, которим іж ся так повело, як оной свині, межи копи влізши, же куди свиня хотіла, туда копа летіла, а взявши моць, не только жидов і панов своїх забивали, але і городов, гвалтом добуваючи і всюди огнем палячи, людей в невинності забиваючи і в неволю видаючи, церкви, алтарі божії пустошачи, тіла святих угодников божіїх обдираючи, людей умерших з гробов викидаючи, річі посвя-щеннії церковнії в нівець оборочаючи і пропиваючи, з риз і з стихаров церковних саяни і фартухи жонам і цоркам своїм справували, срібром церковним шаблі, сагайдаки, шабельта-си і ножна собі оправували, братію свою драли, мучили і забивали, дівок і младенцов міських татарам за коні, за сагайдаки і шаблі продавали і в неволю, в особі самого Христа, в невинності видавали, присяги по колько кроть ламлючи,
