Казки про богатирів та лицарів - Автор невідомий - Народні казки
— Подай цим калікам оці гроші.
Вона хотіла подать, а безногий і каже:
— Якби-то, ваше добродійство, ви нам своїми руками милостиню подали.
От вона узяла у фрейліни гроші і дає безногому. А він її й питає:
— Скажіть мені, — каже, — чого ви, не во гнів вам, на виду такі жовті?
Вона каже:
— Так мені Бог дав! — та й зітхнула.
— Ні, — каже, — я знаю, чого ви такі жовті. Я, каже, міг би зробить, щоб ви не були такі.
Коли на цю розмову над’їжджає цар. Зараз і вхопився за те слово. От того безногого та безрукого із возком у будинок: роби що знаєш!
А він каже:
— Що ж, царю! Нехай царівна признається по правді, чого вона така погана стала.
Тоді батько до дочки. Вона й призналась:
— Так і так, — каже, — до мене літає змій і з мене кров тягне із грудей.
Побратими й питають:
— А коли він літає?
— Саме перед світом, як усі сторожі поснуть, так він до мене через комин і влетить. А як хто увійде, то під подушками ховається.
— Постій же, — каже безногий, — ми в сінечках притаїмось, а ти, царівно, кахикни, як він прилетить.
От притаїлись вони в сінечках. Коли ж щось наче іскрами під стріхою засвітило. Царівна тоді: «Кахи!» Вони до неї, а зміяка й заховався під подушки. От царівна схопилась із постелі, а безрукий ліг на землі та безногого й кинув ногами на подушки. Безногий як упіймав у руки того змія, давай удвох душить. Той змій і проситься:
— Пустіть мене! Не буду ніколи літать і десятому закажу.
Безногий і каже:
— Ні, понеси нас туди, де цілюща вода, щоб у мене були ноги, а у брата руки.
Змій і каже:
— Беріться за мене, понесу, тільки не мучте мене.
От і вхопились за нього: безрукий — ногами, а безногий — руками. Той змій як полетів із ними, прилітає до криниці і каже:
— Оце цілюща вода!
Безрукий так і хотів туди вскочить, а безногий кричить на нього:
— Постій, брате. Ось подерж ногами змія, а я встромлю в криницю суху паличку, тоді побачимо, чи цілюща вода.
Устромив, так поки було у воді, доти й одгоріло. Як узялись же тоді за того змія! Давай його душить. Били його, били! Він і давай проситься:
— Не бийте, тут є недалеко і цілюща вода.
Повів до другої криниці. Вони там устромили суху паличку, так зараз і розпукуватися стала. Тоді безрукий ускочив і вискочив звідти з руками. І безногий ускочив і вискочив з ногами. Тоді змія пустили і звеліли, щоб більш не літав до царівни, а самі подякували один одному за те, що дружно жили, і розпрощались.
Іван Голик пішов знов до свого брата, до князя: що з ним зробила княгиня? Приходить під те царство, коли бачить — недалеко од дороги пасе свинар свині, свині пасе, а сам сидить на могилі. Він і подумав: «А піду отого свинаря розпитаю, як тут у їх діється?»
Приходить до свинаря, дивиться йому в вічі і пізнає свого брата. А той дивиться і пізнає Івана Голика. Довго дивились один одному у вічі, ні той, ні другий нічого не кажуть. Іван Голик опам’ятався і каже:
— Це ти, князю, свині пасеш!.. І вартий того!.. А я ж тобі казав, що не діймай жінці віри до семи років!
Князь упав йому в ноги й каже:
– Іване Голику! Прости мене!
От Іван Голик підняв його під руки та й каже:
— Добре, що ти ще живий на світі остався. Тепер ще поцарствуєш трохи.
Князь став питати у Івана Голика, як він добув собі ноги, бо жінка йому показувала, як перерубала.
От Іван Голик тоді вже й признався йому, що він його менший брат, і розказав йому усе своє життя. Ну, обнялись, поцілувались. Князь тоді й каже:
— Пора ж, брате, свині гнать додому, бо княгиня скоро чай питиме.
Іван Голик і каже:
— Так поженімо же вдвох.
А князь каже:
— Та тут, брате, біда! Ота проклята свиня, що перед веде, як тільки дійде до воріт — на воротях стане як укопана, і поки тричі… не поцілуєш, то не піде з місця.
А княгиня із зміями чай на рундуці п’є, на це дивиться і сміється.
Іван Голик і каже:
— Так тобі й треба! Ну, вже ж сьогодні цілуй, а завтра не будеш.
Пригнали свині до воріт. Іван Голик дивиться, аж так: п’є княгиня чай на рундуці, і з нею сидить шість зміїв. Та проклята свиня на воротях стала, ноги розставила і не йде в двір. А княгиня дивиться да й каже:
— Он уже мій дурень свині пригнав і буде свиню… цілувати.
Той бідний нахилився, тричі поцілував, тоді свиня і пішла в двір рохкаючи. А княгиня каже:
— Ось подивіться, іще десь і підпасича собі взяв.
От князь з Іваном Голиком свині у хлів загнали. Тоді Іван Голик і каже:
— Візьми ж, брате, у ключника конопель двадцять пуд і смоли двадцять пуд та й принесеш до мене в сад.
А князь каже:
— Так не донесу.
А Іван Голик:
— Та йди проси, може, ще й не дасть.
От князь пішов до ключника, став просить. Той довго на нього дивився, а далі й каже:
— Та робить нічого з вами, треба дати.
Одімкнув амбар. Іван Голик одважив двадцять пудів конопель і двадцять пудів смоли, в одну руку взяв коноплі, а в другу смолу, і пішли. А ключнику сказали, щоб нікому не казав.
Як узяв Іван Голик плести пугу: один пуд виплете конопель, а пудом смоли усмолить, і виплів до півночі у сорок пуд пугу. Тоді й ліг спати. А князь давно вже спить на соломі, коло хліва.
Уранці рано повставали, і давай йому Іван Голик казати:
— Ну, до сьогоднішнього дня був ти свинарем, а сьогодні ти будеш знов князем. А ходім поженемо свині в поле.
Князь:
— Ні, ще, мабуть, княгиня не вийшла на рундук чаю пить, а мені треба гнати тоді, як вийде на рундук та сяде із зміями чай пить, щоб вона бачила, як я буду свиню цілувати.
Іван Голик і каже йому:
— Уже ж, як будемо гнать, то ти не