Казки про богатирів та лицарів - Автор невідомий - Народні казки
— Ей, не журіться, пане майстре, я все приготую, а ви собі лягайте і спіть!
Як сказав, так і зробив. Узяв принцесину тканину і розстелив її на столі, а потім вийняв ножиці, котрі йому дала стара відьма, і лише примовив:
— Чуйте, нерозлучні сестрички-ножички! Викройте із сього шовку плаття, але таке красне, аби ніхто на білому світі кращого не мав! Ну, а ти, самотня дівице-іглице, поший плаття так, аби не було видно жодного рубця!
Гей-гей, то раз треба було видіти, як кроють тканину сестрички-ножички та як шиє дівиця-іглиця! Ножиці одразу розкроїли шовк, а голка ще скоріше пошила з нього плаття. Все було готове, і кравчук ліг спати. Опівночі пан майстер прокинувся і почав будити легіня:
— Синку дорогий, та час братися до діла, бо плаття не буде до ранку готове.
— Не майте з того жури, пане майстре, — заспокоїв хлопець, — плаття вже готове, я його ще ввечері пошив.
Кравець пішов глянути. І так здивувався, що не міг заговорити. Таке красне плаття він не тільки ніколи не шив своїми руками, але ще й не видів своїми очима! Аж потім озвався:
— Дорогий мій синку, та я не можу тобі бути не те що паном майстром, а й помічником!
Кравець заспокоївся і знову ліг спати.
Уранці принцеса прийшла подивитися на готове плаття. Одягла його, і так їй полюбилося, що й не знала, як хвалити майстра. І покликала старого на весілля.
Кравець почав звати із собою і помічника, але хлопець не хотів іти, й майстер пішов сам. Коли повернувся, то розповів йому про весілля.
А царські доньки забажали, аби їх весілля були одне за одним. Першого дня віддалася старша, другого дня мали вже справляти весілля середущої, а третього — молодшої.
Увечері середуща донька принесла кравцеві шовкову тканину і попросила зшити з неї плаття, але ще файніше, як у старшої сестри. Пан майстер покладався на чудесні руки свого помічника і радо погодився зшити царівні плаття. Дівчина задоволена пішла собі додому.
Кравець почав просити легіня, аби він показав, як можна так чудесно і швиденько шити. Та хлопець не хотів виказувати своєї таємниці. Він сказав, що майстер може йти і спокійно спати, усе буде в повному порядку. І кравець пішов. Хлопець узяв шовкову тканину, розстелив на столі та й лише примовив:
— Чуйте, нерозлучні сестрички-ножички! Викройте із сього шовку плаття, аби було в сім разів файніше, як те, котре викроїли вчора! Ну, а ти, самотня дівице-іглице, поший плаття так, аби ніде не видно жодного рубця!
Сестрички — ножички все викроїли, дівиця-іглиця одразу пошила, і під якусь хвилину плаття було готове та ще й у сім разів файніше, як для старшої царівни.
Уранці царська донька одягла те плаття, і воно їй дуже полюбилося. Вона теж покликала кравця на весілля. Пан майстер радо прийняв запрошення царівни. Кликав із собою й легіня, а той не хотів. І кравець пішов сам. Лишалося ще третє весілля — молодшої принцеси, над котрою тяжіла диявольська душа двадцятиголового змія. Чужодушник навіть сказав дівчині, хто він, та попередив: коли викаже його цареві й цариці, то він потрощить дівчину на паздір’я. І молодша донька боялася сказати, що вона заручена не з тим легінем, який її визволив, а з самим чортом. Тільки весь час плакала.
Стихло в царському дворі і друге весілля, а ввечері й молодша царівна прийшла до кравця, аби на ранок їй пошили плаття. Але вона почала просити, аби її плаття не було таке красне, як у двох сестер. І нараз заплакала, почала жалітися, що вона виходить за такого, котрого не любить і з котрим вічно буде нещаслива.
Пан майстер прийняв од дівчини шовк і заспокоїв, що пошиють плаття за її бажанням. Та й віддав тканину легіневі, аби той чим скоріше виконав замовлення. Най і далі шиє сам, якщо боїться передати іншому своє ремесло. Хлопець спокійно вичекав, доки пан майстер ляже спати. А коли той захропів, розстелив тканину на столі й промовив своє:
— Чуйте, нерозлучні сестрички-ножички, так викройте із сього шовку плаття, а ти, самотня дівице-іглице, так його поший, аби було у сто разів краще, чим те, що ви досі кроїли і шили, бо се плаття буде моєї жони!
Ножиці та голка взялися до роботи, і під якусь хвилину плаття було готове.
Другого дня вранці молодша принцеса з виплаканими очима прийшла, аби приміряти плаття. Одягла його і видить, що воно у сто разів файніше, як ті, що пошиті для її сестер. Здивувався кравець, бо такого плаття ще не видів, відколи живе. Та молоду царівну залили рясні сльози, і вона стала нарікати:
— Видите, пане майстре, я вас так просила, аби ви мені зшили сяке-таке плаття, а ви не послухали. Смієтеся з моєї біди.
По тих словах заплакала ще гірше. Але своєї таємниці не виказала, бо дуже боялася змія-диявола. Плаття взяла додому: що зшите — то готове, а що готове — то треба носити. І вона так само покликала кравця на своє весілля.
Пан майстер убрався, кликав із собою і помічника, але той усяко викручувався, а потім сказав, що він прийде пізніше.
Ледве кравець вийшов за поріг, хлопець узяв у руки кантар, котрий дістав од старої відьми — матері дванадцятиголового змія. Вийшов надвір, потряс кантарем і відразу перед ним з’явився золотогривий кінь. Потряс кантарем другий раз — і перед ним одразу заблищала вояцька одежа із золотою прикрасою. Легінь одягнувся, сів у сідло і поскакав просто до палацу. Там кінь зачав іржати, ставати на дибки і бити землю копитами — словом, виробляв таке, що цар і цариця вийшли подивитися, що то за гість приїхав до них. Вийшли і видять витязя, у котрого лице таке саме, як у жениха молодшої доньки. Попросили гостя зайти до палацу. Легінь зіскочив із коні, і цар супроводив його у світлицю молодшої доньки. Ой, як зраділа дівчина, що їй появився правдивий наречений!
Коли диявольська душа дванадцятиголового змія увиділа молодого витязя, то нічого доброго для себе не чекала, а воліла нараз провалитися. А хлопець, котрий визволив усіх трьох принцес, сміливо сказав:
— Люди добрі, перед вами той, хто
