Три сили. Як виховують в успішних спільнотах - Емі Чуа

їх на інструменти досягнення успіху. «У мене таке враження, ніби для батьків я — лише інвестиція, — сказав один молодий американець китайського походження671. — Я маю розбудовувати свій успіх на досягненнях першого покоління, здобути навіть більше, ніж батьки, принести їм славу, підняти родину з низів середнього класу до повноцінного середнього класу, а потім вище. Ми завжди несемо на собі тягар родинних очікувань чи спадків». Інколи виникає відчуття, ніби людину цінують лише за «престиж». Як сказав ще один американець китайського походження, «дідусь і бабуся пишаються мною, однак лише тому, що можуть похвалитися назвою моєї престижної школи»672. І, звісно, якщо вами не можуть похвалитися, усе набагато гірше. «Якщо ви не можете цього досягнути, лишається змиритися: “Гаразд, я непотріб”»673. У найважчих випадках може виникнути справжня травма або й дещо гірше. Ось як романістка Емі Тань описує своє дитинство:

[Батьки] просто не розуміли, не знали, хто я насправді. Не знали, яким важливим могло стати для мене навіть крихітне визнання, і як навіть найменше зауваження могло мене знищити…

Пам’ятаю, одна з наших сусідок, дівчинка, з якою я гралася, померла. Імовірно, від лейкемії. Матір відвела мене на похорон і підняла на руки, щоб я могла подивитися на Рейчел. Я побачила складені на грудях руки і безкровне обличчя. Руки лежали непорушно, і мені стало страшно, адже з цією дівчинкою я часто гралася. Матір нахилилася до мене і сказала: «Ось що трапляється, коли не слухаєшся мами». Приклад тиску. Ця дівчинка не слухалася мами. Моя матір сказала, що Рейчел мусила мити фрукти, але не робила цього… І тому її вбили пестициди… За допомогою страху дітей контролювали заради їхнього ж добра. Отак я зростала…

Мене супроводжувала думка, що батьки ніколи, ніколи не будуть мною задоволені. Зростати з цією думкою важко… Це відчуття нестерпне, особливо коли зазнаєш того, що здається тобі першим провалом, який руйнує твоє життя, не лишаючи шансів…

Я дійшла стадії, коли так розлютила свою матір, що ми мало не вбили одна одну — в прямому сенсі слова. І мене нудило — в прямому сенсі слова. Мене корчило від спазмів і біль був таким сильним, що якоїсь миті […] я подумала, ніби вмираю674.

Емпіричні дослідження проливають трохи світла на те, як часто азійсько-американське батьківство за моделлю Трьох сил призводить до психологічних проблем і якими серйозними вони можуть бути. Однак утворюється навдивовижу складна картина. У 1995 році було виявлено, що в американських дівчат-підлітків азійського походження «найвищий рівень симптомів депресії з-поміж усіх расових груп». Декілька нещодавніх досліджень підтверджують, що в учнів китайського походження вищий рівень стресу і стривоженості порівняно з білими американцями675. Одне дослідження надзвичайно успішних дев’ятикласників у розташованій на Східному узбережжі школі з дуже високим конкурсом виявило не лише те, що американські учні китайського походження демонструють «вищий рівень тривоги і симптомів депресії», а ще й те, що ці проблеми асоціюються з «опозиційною» моделлю виховання і браком батьківського «тепла»676.

З іншого боку, як ми вже зазначали, рівень надмірного вживання алкоголю і наркотичної залежності — що часто асоціюється з емоційними проблемами — для американської молоді азійського походження значно нижчий677. Ба більше, психіатричне обстеження 2010 року за участі 6870 білих американців і 1628 американців азійського походження з усіх регіонів країни виявило, що в останніх значно нижчий рівень соціального тривожного розладу, загального тривожного розладу, панічного розладу і посттравматичного стресового розладу678. Аналогічним чином дослідження 1990-х років встановило, що в американців китайського походження значно нижчий рівень випадків важкої депресії, ніж загалом у країні679. Почасти ці результати можна пояснити небажанням визнавати симптоми проблем (психічні захворювання для багатьох азійців і досі вважаються ганебними), однак кількість самогубств у середовищі американців азійського походження також нижча, ніж середні показники у країні. Хоча медіа говорять протилежне, насправді у США рівень самогубств у білих понад вдвічі перевищує цей показник в азійців680.

Разом із тим, вазійсько-американських Трьох силах, безумовно, існує зворотний бік. Як уже зазначалося, в американської молоді азійського походження найнижча самооцінка серед усіх расових груп попри найвищі академічні результати681. Багатьом ця суперечність здається загадковою. Один професор, фахівець із родинних стосунків, формулює це так: «Якщо ви добре працюєте, ви маєте добре почуватися». Та головний урок Трьох сил полягає в тому, що сумніви в собі (або переконаність у власній недосконалості) — це елемент драйву, який підштовхує до успіху682.[40]

* * *

Є такий єврейський жарт: «5% євреїв трохи депресивні, а решта — геть ненормальні». Ви можете подумати, що патології Трьох сил для євреїв в Америці точнісінько такі самі, як для азійців, з огляду на певні очевидні спільні риси. Наприклад, заповідь шанувати батьків для юдаїзму так само засаднича, як і для східноазійської культури. Ще один спільний мотив — провина поруч із відчуттям, що ви ніколи не робите достатньо, щоб задовольнити батьків683. Батьки одержують «престиж» від успіху дітей, і в єврейській культурі це таке поширене явище, що для нього навіть існує назва — «начес»684.

Проте насправді суто єврейські патології суттєво відрізняються. Євреї плекають тривалу традицію піддання влади сумніву — традицію, закорінену в Талмуді і навіть Старому Заповіті (як приклад можна навести Книгу Йова). Можливо, тому конфуціанська модель шанування батьків і некритичного схиляння перед їхнім авторитетом не є нормою. У п’єсі Жуля Файфера молодий єврей