Книга пригод 3 - Хайміто фон Додерер

— Мій гурт може залюбки пройти ще дві, три, а то й чотири милі, — відказав обачливий горянин. — А скільки ваша честь заправить з голови худоби, якби їх так пустить на випас днів на два-три?

— Та вже якось ми порозуміємось, парубче, якщо згодишся продати мені шістьох бичків для зимівника за помірковану ціну.

— А яких саме бичків ваша честь воліла б мати?

— Та… дай-но я гляну… ось цих двох чорних… одного мишастого… он того гулого… отого з крученими рогами і ще двохлітка. Скільки ти заправиш за голову?

— О, ваша честь знається на бичках, ще й як знається, — відказав Робін. — Я б і сам кращих не відібрав, а я ж їх знаю всіх як одного, вони мені — що діти рідні.

— То скільки ж ти правиш за голову, парубче? — вів своєї містер Айрбі.

— На ярмарках у Дауні й Фолкерку ціни були високі, — значливо відказав Робін.

І так розмова точилась між ними далі, поки врешті вони дійшли згоди щодо ціни на бичків та платні за випас — сквайр виділив для гурту худоби пасовище на кілька днів, а Робін, зі свого боку, зробив висновок, що навіть дуже вигідно сторгувався, якщо трава виявиться непогана. Пустивши поні ступою, сквайр поїхав поряд з гуртоправом — почасти, щоб показати йому дорогу Й допровадити його на пасовище, а почасти, щоб дізнатись останні новини з північних ринків.

Пасовище, до якого вони дісталися, виявилося чудовим. Але який же був їхній подив, коли вони, побачили, що управитель спокійнісінько запускає туди худобу Гаррі Вейкфілда, тоді як сам господар ось тільки-но призначив пасовище для Робіна Ойга Мак-Комбіха! Сквайр Айрбі підострожив поні, під їхав до свого управителя і, довідавшись, що там сталося, коротко повідомив гуртоправа-англійця: управитель не уповноважений був виділяти будь-кому ділянку без його власника, дозволу, тож нехай він собі шукає попас для худоби де хоче, бо тут нічого не дістане. І тут-таки вишпетив управителя за те, що порушив дані йому вказівки, і наказав негайно вигнати з пасовища зголодніле й виснажене стадо Гаррі Вейкфілда, яке щойно допалося до соковитих трав, і впустити туди худобу його товариша, в якому гуртоправ-англієць вбачав уже суперника.

В душі у Вейкфілда збурились такі почуття, що він спершу подумав не скоритись волі містера Айрбі, але ж у кожного англійця досить чітке уявлення про закон і справедливість, та й Джон Флісбампкін, управитель, визнав, що перевищив свої повноваження, тож Вейкфілдові нічого не лишалося, як зібрати свою голодну й розчаровану паству й погнати її невідь-куди. Робін Ойг дивився на всю цю пригоду з жалем у душі, і поспішив запропонувати приятелеві-англійцю: лишімся разом на спірному терені. Але гордощі Вейкфілда зазнали тяжкої врази, і він одказав зневажливо:

— Забирай собі все, чоловіче, забирай собі все, — однієї вишеньки на два кусні не розділиш. Вмієш ти таки до багачів підлабузнюватись, а простим людям порох в очі пускати. Одійди, чоловіче, геть. Я вже не став би цілувати чиїсь там брудні черевики, щоб мені дозволили хлібину в чужій печі спекти

Робін Ойг, прикро вражений, але не здивований обуренням приятеля, спробував його вмовити, щоб зачекав годинку, поки він сходить до сквайра в дім одержати гроші за проданих бичків, а тоді повернеться й допоможе перегнати його худобу кудись у більш-менш відповідне місце, де вона могла б відпочити, і тим часом пояснить йому, як сталося це непорозуміння, в якому вони обидва заплутались. Але англієць і далі клекотів гнівом:

— То це ти вже й бичків устиг продати, ге? Ну й ну — хитрюга ж ти, хлопче, дарма часу не гаєш! Йшов би ти відси під три чорти, щоб мої очі більш ніколи не бачили твоєї брехливої мармизи! Та ти посоромився б у лице мені глядіти!

— Мені не сором нікому в лице глядіти, — відказав Робін Ойг, таки вже й схвильований. — І я хоч би й сьогодні гляну тобі в лице, як ти зачекаєш мене у Клахані, отам унизу.

— Гадаю, тобі краще б і не показуватись там у селі, — зауважив на те його недавній товариш. І, круто одвернувшись від Робіна, став зганяти биків, яким дуже не хотілося покидати місце з поживною пашею, а управитель заходився йому допомагати, трохи щиро й трохи вдавано непокоячись, де Вейкфілд знайде пристановище для своєї худоби.

Згаявши певний час на перемови з кількома сусідніми фермерами, які чи то не мали змоги, чи не хотіли надати жаданий притулок для його гурту, Гаррі Вейкфілд мусив кінець кінцем пристати на умови господаря шинку, де вони з Робіном Ойгом перед тим, як розійтися в дорозі домовилися заночувати. Шинкар погодився винайняти йому вбоге болотяне пустище за майже таку ціну, яку управитель був заправив за розкішний луг. Злиденне пасовисько та велика ціна, що її довелося за нього заплатити, ще й посилили гіркоту на серці Вейкфілда, боляче враженого гаданим підступництвом його друга-горянина. Цю новоявлену не приязнь англійця всіляко підігрівали у ньому управитель (який мав свої підстави бути упередженим до бідолахи Робіна, мимовільного винуватця, що управитель втрапив у неласку до свого хазяїна), а так само й шинкар та двоє-троє випадкових відвідувачів шинку, які силкувалися настренчити гуртоправа на його колишнього товариша. Дехто з них керувався при цьому давньою ворожнечею до шотландців, яка досі майже всюди пригасла, але в суміжних з Шотландією графствах де-не-де ще тліє, а декого підохочувало те загальне замилування у чварах, яке, до честі Адамових дітей доводиться сказати, притаманне представникам усякого стану й роду занять. Відіграв тут свою роль і Джон-Ячмінь, що завжди розпалює надміру пристрасті, добрі й лихі: не раз там у шинку підносили кухлі з пивом на осорому відступницьких друзів та твердосердих хазяїв.

Тим часом містер Айрбі не без задоволення розважався балачкою з гуртоправом-північанином у старовинній залі свого маєтку. Він звелів поставити перед шотландцем добрячий шматок холодної яловичини разом з пінястим кухлем домашнього пива і з приємністю почав дивитись, як жваво Робін Ойг Мак-Комбіх наминає ці незвичні для нього наїдки. А сам сквайр запалив люльку і, щоб узгодити свою великопанську вельможність з охотою довідатись новини із сільських околиць, став походжати взад-вперед і говорити про те, про се з гостем.

— Я перестрів ще один гурт, його гнав один з твоїх земляків, — сказав сквайр. — Бики у нього менші, ніж у тебе, і безрогі переважно. А гуртоправ — Здоровань собою, і не в тій спідниці, що ви полюбляєте, а, як і годиться,