Хліб на списі. Фраґменти віршів - Архілох
Мимоволі пригадуємо, із «Слова о полку Ігоревім», — «А мої куряни… — з кінця списа годовані». Подумки перекидаємо місток через тисячоліття… І вкотре спливають на пам’ять слова І. Франка — про «золоті мости спочування і зрозуміння між нами і далекими людьми, давніми поколіннями». А й справді, чи такою вже непрохідною є та відстань у понад два з половиною тисячоліття, що пролягла між нами — і тим, хто вперше мав сміливість щиро й відверто сказати про своє, особисте, — стати особистістю?.. Перечитуючи цей двовірш, кожен по-своєму вималює собі постать Архілоха, поета й воїна. Та яким не поставав би він перед нашим сучасником — чужим напевно не постане. Здобуде у нього симпатію. Бо зневажав показне, відстоював — правдиве, справжнє. Бо між багатством і свободою вибирав таки свободу: не поквапився на чужинне золото, плекав — золото душі…
Елегії[2]1. «Туги зітхальної щоб не порушити…»[3]
Туги зітхальної щоб не порушити, друже Перікле, Всяк одцурався забав, геть усе місто — утіх: Разом стількох — і таких! — велешумного моря[4] жорстока Хвиля поглинула, й нам — жалість на груди лягла Болісна! Але боги й од нестерпних бід подали нам засіб: терплячий наш дух[5], що не схитнеться в біді, Ну а її може кожен чекати: на нас вона нині пала — от ми й терпимо, рана кривавить у нас; Завтра — те інших спіткає. Тому-то, не гаючи часу, Серце кріпіть, а плачі — їх вже облиште жінкам. 2. В морі, що пишно так закучерявилось…»
В морі, що пишно так закучерявилось[6], про порятунок Слізно благали богів… 3. «…це лежить у богів на колінах…»
………………. це лежить у богів на колінах[7] — Чи те обличчя його й тіло прекрасне усе В білий одіте покров[8] ушанує Гефест[9] вогневладний. 4. «Похоронімо печальні дари Посейдона…»
