Комедії - Арістофан
З країв повідгризав він сирні шкурочки!
Філоклеон
А я й горшка не маю чим заклеїти!
Пес Кідафінейський
Хай не уникне кари він! «Два злодії
Не житимуть ніколи під кущем одним».
І щоб мені не марно нині гавкати!
930 А коли ні, то й гавкати не хочу більш!
Філоклеон
Ой, лихо, ой!
В яких його шахрайствах тут оскаржено!
Несосвітенний злодій! Правда, півнику?
Клянусь, моргнув він, — отже, теж так думає!
Хто головує? Хай подасть горщок мені!
Бделіклеон
І сам дістанеш! Треба свідків кликати.
Лабета свідки? Будьте тут! Гей, баліє,
Жаровне, миско, сиротерко, глечику!
І все начиння, що сюди запрошене!
(До Філоклеона).
940 А ти все ллєш у горщик і не сів іще?
Філоклеон
(показує на Лабета)
До вітру хутко і йому захочеться!
Бделіклеон
Та годі вже бурчати, годі гніватись!
На кого зуб у тебе? На підсудного!
(До Лабета).
Ставай, обороняйся! Ну чого мовчиш?
Філоклеон
Йому, як видно, й говорити нічого.
Бделіклеон
Ні, та, либонь, те саме з ним сподіялось,
Що з Фукідідом на суді було колись, —
Йому замкнуло мову несподівано.
Іди! Обороняти буду сам тебе.
950 О судді, це нелегко — проти наклепу
Пса боронити, але я попробую.
Він добрий пес, вовків ганяє здорово.
Філоклеон
А, де там добрий! Злодій, змовник,
от він хто!
Бделіклеон
Нема від нього поміж псами кращого!
Він міг би керувати і отарою.
Філоклеон
Яка ж із того користь, коли сир він їсть?
Бделіклеон
Яка? За тебе б'ється, стереже дверей.
Всього уміє. А коли поцупив що,
То вибач. На кіфарі він не учений.
Філоклеон
960 Та вже нехай би зовсім неписьменний був,
Щоб не складав промови оборонної.
Бделіклеон
Тепер, суддя шановний, свідків вислухай.
Встань, сиротертко, говори нам голосно!
Скажи нам ясно — ти ж бо скарбником була —
Чи ти розтерла, що на військо видане?
Розтерла, каже.
Філоклеон
Бреше, Зевсом свідчуся!
Бделіклеон
Суддя шановний! Зглянься на нещасного!
Ну що він їсть, Лабет цей! — Тільки
покидьки
Та кісточки! Ганяє безперестанку.
970 А той — зугарний тільки дім свій стерегти;
Лежить у дверях, а як хто приносить що,
То просить частку. Не дадуть — кусається!
Філоклеон
Що за біда! Чого це я розчулився?
Біда! Мене потроху переконують!
Бделіклеон
Благаю, батьку! Згляньтесь, пожалійте пса,
Не погубіть! Де діти безталанного?
Ходіть сюди, поганці! Вийте жалісно,
Просіть, благайте, слізьми умивайтеся!
Філоклеон
Кінчай, кінчай, кінчай, кінчай!
Бделіклеон
Кінчаю вже.
980 Хоч не один, я знаю, був одурений
Оцим «кінчай», одначе я кінчаю вже.
Філоклеон
До лиха ця робота — юшку сьорбати!
Нізащо я б сьогодні не розплакався,
Коли б не здумав підживитись юшкою.
Бделіклеон
Він виправданий, значить?
Філоклеон
Та не знати ще.
Бделіклеон
Ну, таточку, зласкався, стань прихильнішим!
Візьми цей жереб та й укинь, заплющившись,
У праву урну. Виправдай підсудного!
Філоклеон
Ні, годі, на кіфарі я не учений!
Бделіклеон
990 А коли так, дай підведу до урн тебе!
(Вертить старого).
Філоклеон
(закрутившись)
Оце ось ліва урна?
Бделіклеон
(показуючи на праву)
Так!
Філоклеон
Кладу сюди.
Кидає жереб.
Бделіклеон
Повірив! Мимоволі пса він виправдав!
Дай висиплю!
Філоклеон
Ну, як там розсудили ми?
Бделіклеон
(викидає жереб)
От я дивлюся. Ти оправданий, Лабет!
Старий падає.
Гей, батьку, батьку, що тобі? Води сюди!
Слуга приносить воду.
Отямся!
Філоклеон
(опритомнівши)
Повтори-но, правда це?
Він звільнений?
Бделіклеон
Клянуся!
Філоклеон
То кінець мені!
Бделіклеон
Чудний! Чого журитись? Вище голову!
Філоклеон
Ні, гризтимуся вічно тим, що виправдав
1000 Підсудного. О, що зо мною станеться?
Але пробачте, о боги всевладнії,
Я ж мимоволі!.. А насправді — інший я!
Бделіклеон
Та не сумуй же. Буду берегти тебе,
Леліяти, водити за собою скрізь —
На учти, на вечері, на видовища.
Розкішно в мене віку доживатимеш!
Тебе Гіпербол більше не дуритиме.
Зайдімо в дім.
Філоклеон
Зайдімо. Хай по-твоєму.
Всі, крім хору, виходять.
ПАРАБАСА
Корифей
То ідіть же і будьте щасливі!
(До глядачів).
А ви,
1010 Міріади людей, незліченний народ,
Не дозвольте на те,
щоб на землю пусто-дурно
Мудре слово наше впало.
Пам'ятайте:
можна неукам простити,
А не вам такий учинок.
Громадяни, сподіюсь уваги від вас,
якщо ви полюбляєте правду.
Докоряти сьогодні своїм глядачам
має намір поет комедійний.
Він вважає, що ви ображали його,
хоч багато добра він робив вам.
Напочатку таємно, укрито від нас,
помагаючи іншим поетам,
За зразок собі маючи розум тонкий
і пророчий талант Евріклея,
1020 зін ховався в черева чужі і відтіль
проливав на вас речі дотепні;
А вже потім одверто, не криючись більш,
перед вами насмілився стати,
Не чужих і не зайшлих гнуздаючи муз,
а своїх беручи за вудила.
Хоч високо піднісся й шанований був,
як ніхто і ніколи в країні,
Та не каже, що він — досконалий митець,
не згордів, від пихи не роздувся,
По палестрах не вештався, молодь хистку
спокушаючи; жоден розпусник,
Що лихий прибігав і поета просив
його хлопчика взяти на поглум,
Не дістав його згоди на діло гидке;
не бажає співець благородний,
Щоб натхненниця-муза, владарка його,
перед світом за звідницю стала.
І відколи уперше в театр увійшов,
не людців викликав він до бою,
1030 Але з гнівом Геракла в душі запальній
нападав він на сильних, потужних.
І на самім початку відважно повстав
на найбільшого пса-гострозуба;
Очі пса блискотіли жахливим огнем,
як у Кінни, бридкої повії,
А кругом голови сто кричущих голів,
сто облесників слину пускали;
А гарчання його, — як бурхливий потік,
що несе руйнування й загибель.
Він смердить, як тюлень, ззаду — наче верблюд,
як у Ламії перед немитий.
Отаке-то страхіття угледівши, він
не злякався, не дався на підкуп,
А ще й досі невтомно воює за вас.
От недавно, минулого року,
На хвороби напав невсипущий поет —
за гарячки й пропасниці взявся,
Що як змора душили батьків по ночах,
та й дідам не давали дихнути.
1040 І, прилігши на постіль до тих громадян,
хто шукає дозвілля й спокою,
Накидали їм позови, виклики в суд,
вимишляли доноси та скарги;
Не один, було, кинувши ліжко в страху,
полемарха метався шукати!
І такому захиснику, другу в
