Комедії - Арістофан

син Херея розпусний, приходить,

Виступає отак, вихиляється весь,

випинає розпещене тіло

І велить тобі вдосвіта бути в суді,

не спізнятись, приходити вчасно,

690 Бо суддя, який трохи запізно прийшов, —

трьох оболів своїх не дістане!

А йому все одно — хоч би як запізнивсь! —

оборонцеві драхму заплатять!

А коли хто з підсудних підкупить його,

він поділить з ким-небудь із суддів

Той хабар, а тоді, зговорившись удвох,

обертають по-своєму діло

І працюють у згоді, мов ті пилярі:

цей потягне, а другий попустить.

А ти рота роззявиш на плату свою

та й не бачиш нічого круг себе!

Філоклеон

То отак вони діють? О горе важке!

Ти мій розум до дна скаламутив.

Вся увага моя — на промові твоїй.

Що ти робиш зо мною, не знаю!

Бделіклеон

Подивись: ти в багатстві купатися б міг.

Багачами ви всі могли б стати,

Та не відаю, як обкрутили тебе

ті, що звикли «народ боронити»!

700 Від Сардинії-острова тисячі міст

аж до Понта в обладі у тебе,

А тобі дістається лиш плата твоя,

так і ту видають не відразу,

А щоб тільки не вмер ти, по краплі малій,

мов олію на клаптику вовни.

їм потрібно, щоб ти проживав у біді,

а навіщо, скажу тобі зараз:

Щоб ти в пам'яті мав, хто приборкувач твій,

і як тільки тебе нацькує він

На своїх ворогів, то щоб ти, як той пес,

накидався на них у нестямі.

А хотіли б народові дати життя, —

це легенько було б їм зробити;

Адже тисяча міст, або й більше того,

нам данину щорічну приносять,

І коли б наказали, щоб кожне із них

годувало хоч двадцять афінян, —

Двадцять тисяч людей проживати могли б

у достатках, на смажених зайцях,

7і0 Без турбот, уквітчавши вінками чоло,

на молозиві та на сметані.

Так належало б жити країні людей,

що здобули трофей марафонський,

А тепер, як нещасні олив збирачі,

біжите ви услід наймачеві.

Філоклеон

Горе! Що це мені? Одубіння якесь

по руках розлилося. Ой, лихо!

Я не здужаю більше держати меча.

Знемагаю, нема в мене сили!

Бделіклеон

А як іноді страх нападає на них,

то тоді віддають вам Евбею

І пшениці півсотні медімнів за раз

обіцяють на кожного дати.

А чи видали що? Тільки раз ти дістав

п'ять медімнів ячменю недавно,

Але й те по зеренцю дали аж тоді,

як довів їм, що ти не чужинець.

Через те й замикав я тебе! Я хотів

720 Cам тебе годувати, щоб ті шахраї

Не могли тебе брати на глум та на сміх.

І тепер, чого хочеш, усе тобі дам.

Не дозволю лише

Молоком… скарбника ласувати!

Корифей

Безперечно, розумний був той, хто сказав:

не суди, не прослухавши перше

Обох супротивників… Так! Ти здолав:

перемога твоя очевидна.

Ослабає поволі наш гнів. Подивись:

ми дрючки пошпурляли на землю.

(До Філоклеона).

Але ти, о товаришу любий наш, ти,

друже нашого віку старого…

СТРОФА V

Перша половина хору

Послухай нас, послухай, не роби дурниць!

730 Надто твердий не будь, гордість свою вгамуй!

Коли б і в мене родич був чи опікун,

Щоб так на добрий розум наставляв мене!

Вочевидь бог якийсь твоїм другом став!

Тобі допомагає він,

дарує ласку і добро.

Дар його ти прийми!

Бделіклеон

Далебі ж, і догляну, і все йому дам,

Що потрібно старому: пшеничний кисіль,

Щоб хлебтав собі, плащик м'якенький, кожух

І дівчатко, щоб терло йому передок

740 І обидва стегна!

Тільки все він мовчить, не промовить слівця;

Щось не тішить мене це мовчання.

АНТИСТРОФА V

Друга половина хору

Нарешті схаменувся він, отямився;

Дикий свій дур збагнув, бачить, що зле робив.

Тепер і сам вважає він за помилку

все те, у чім не хтів тобі коритися.

Певна річ, прийме він твої всі слова;

перемінивши норов свій,

Він буде слухатись тебе

завжди в усіх ділах.

Філоклеон

Ой-ой, горе мені!

Бделіклеон

Ну, чого ж ти кричиш?

Філоклеон

750 Не потрібні мені обіцянки твої,

Серцем лину туди, все єство моє там,

Де окличник питає: «Хто голосу ще

Не подав? Підведись!»

І я встав би, я б тихо до урни пішов,

Черепок мій останнім укинув би я!

О душе, поспішай! Де блукає душа?

Розступися, о пітьмо! Гераклом клянусь,

Відтепер і Клеона в присяжнім суді

Я не зможу скарати за крадіж!

Бделіклеон

760 Ну, батьку, ради всіх богів послухайся!

Філоклеон

На все пристану. Тільки про одне мовчи!

Бделіклеон

Про що?

Філоклеон

Щоб суд я кинув. Сам Аїд нехай

Мене розсудить, перше ніж послухаюсь!

Бделіклеон

Коли тобі це діло так сподобалось,

То хоч не йди нікуди! Зоставайся тут

І в себе дома суд чини над челяддю.

Філоклеон

Удома? Що ти мелеш?

Бделіклеон

Все, як там, роби:

Коли відчинить потай двері дівчина,

Нехай заплатить драхму — ось і кара їй.

770 Адже те саме й на суді робилося!

І добре ж буде! Як погода випаде,

Суди на сонці. В холоднечу сядь собі

При вогнищі. При зливі ти під крівлею

Влаштуйся. Ось тоді вже хоч півдня проспи:

Перед тобою не зачинять судища.

Філоклеон

Та це ж чудово!

Бделіклеон

Як занадто довгу хто

Почне промову, голодом не млітимеш,

Не будеш гризти, і себе й підсудного.

Філоклеон

А як же зможу справу розібрати я,

780 Коли, напхавши повен рот, жуватиму?

Бделіклеон

Далеко краще! Недаремно ж мовиться:

«Хотіли свідки збити суд неправдою,

Та судді розжували справу плутану».

Філоклеон

Ти вже мене схиляєш. Лиш таке скажи:

Хто видасть мені плату?

Бделіклеон

Я.

Філоклеон

Ну, добре те,

Що я окремо гроші діставатиму.

Той Лісістрат-негідник одурив мене!

Недавно драхму нам на двох з ним видали;

Він розміняв монету десь у рибника,

790 А сам мені три окуневих лусочки

Подав. Я думав — гроші, та й у рот поклав.

Смердить! Мене знудило — геть все виблював!

Потяг його до суду.

Бделіклеон

Що сказав він?

Філоклеон

Що?

Та те сказав, що в мене шлунок півнячий;

Сміявся: «Гроші хутко перетравляться!»

Бделіклеон

Ось бачиш — буде користь і на цім тобі,

Філоклеон

Та ще й велика. Що ж,