Анабазис. Похід 10000 еллінів - Ксенофонт

на гори і сам побачиш, наскільки вони нездоланні. Видніється лише одна ця крутезна дорога, і над нею, подивись, який величезний натовп людей, які зайняли прохід та охороняють його. /21/ Тому я квапився і не почекав на тебе в надії випередити їх і захопити перевал. Наші провідники кажуть, ніби іншої дороги нема». /22/ Ксенофонт сказав: «У моїх руках двоє тутешніх людей; річ у тому, що коли вороги насідали на нас, ми влаштували засідку, що дало нам перевести подих; одних ворогів ми вбили, а інших взяли живими для того, щоб мати провідників, яким знайома місцевість».

/23/ Цих людей негайно привели і допитували поодинці, чи не знають вони якоїсь іншої дороги, крім тієї, що видніється. Один з них, попри всілякі погрози, нічого не сказав, і оскільки він не повідомив нічого важливого, то його закололи на очах у товариша. /24/ Інший заявив, що перший чоловік відмовлявся показати інший шлях тому, що у нього у тих місцях (де йтимуть елліни) є заміжня дочка; а сам він, як запевнив, проведе еллінів шляхом, яким пройде і в’ючна худоба. /25/ А на питання, чи є на цьому шляху якась важкопрохідна місцевість, він відповів, що в одному місці розташована вершина гори, повз якої пройти неможливо, якщо хто-небудь захопить її наперед.

/26/ Тоді вирішили скликати лохагів і пелтастів, а також деяких гоплітів, і пояснити їм суть справи і запитати, чи не знайдуться серед них охочі проявити свою сміливість і добровільно вибратися на ту вершину гори. /27/ Із гоплітів відгукнулися Аристонім з Метидрен [аркадець] й Агасій із Стімфали [аркадець], а змагаючись із ними, [також аркадець] Каллімах з Паррасія заявив, що він палає бажанням піти, узявши добровольців з усього війська. /28/ «Я певен, — сказав він, — що за мною піде багато молоді». Тоді запитали, чи не хоче йти з ним хто-небудь з таксіархів гімнетів. Відгукнувся Аристей-хіосець, який часто відзначався з-поміж воїнів у таких справах.

Розділ 2

/1/ Тим часом настав вечір, і стратеги віддали наказ добровольцям нашвидку поїсти та вирушати в дорогу. Провідника зв’язали, передали їм і домовилися, що в разі, коли їм вдасться захопити вершину, вони вночі повинні стерегтися там, а з настанням ранку за поданим сигналом нехай з гірської вершини нападуть на тих ворогів, які охороняють розташований на видноті перевал, а решта еллінів, знявшись з місця, нехай поквапиться їм на поміч. /2/ Узгодивши дії, вони числом приблизно 2000 чоловік саме під зливу відправилися в дорогу. А Ксенофонт повів ар’єргард до розташованого на видноті перевалу, для того щоб вороги зосередили свою увагу на цю дорогу, а добровольці, пробираючись манівцями, залишалися якомога непоміченими. /3/ Коли ар’єргард підійшов до ущелини, через яку треба було пройти, перш ніж вийти на круту дорогу, варвари стали скочувати вниз каміння завбільшки з підводу, і ще більше за розмірами [і менше], і воно, несучись скелястим урвищем, вдарялося і розліталося на уламки, немов постріли з пращ, так що нікому не вдавалося бодай підійти до ущелини. /4/ Деякі лохаги, бачачи неможливість пройти тут, намагалися зробити це в інших місцях і маневрували аж до сутінків. Коли ж, на їхню думку, можна було непомітно для ворогів повернутися, вони пішли обідати; а [серед солдатів ар’єргарду] були й такі, які навіть і не снідали. Проте вороги не вгамовувалися і цілу ніч скочували каміння, про що можна були здогадуватися з гуркоту.

/5/ Тим часом загін добровольців, який мав із собою провідника, пішов в обхід і натрапив на варту, яка сиділа біля багать. Убивши одних і прогнавши інших, вони залишилися там, гадаючи, що вони захопили бажану вершину. /6/ Однак у цьому вони помилилися, бо над ними здіймався виступ гори, де проходила та вузька дорога, над якою чатувала сторожа. Річ у тому, що звідти можна було пройти до ворожих загонів, які охороняли відкриту дорогу. /7/ Ніч елліни провели там, а на світанку, мовчки, бойовим ладом, пішли на ворогів. Був густий туман, тому вони непомітно підійшли на близьку відстань, а коли елліни і варвари побачили один одного, було подано сигнал сурмою, і, піднявши бойовий клич, елліни кинулися на ворогів. Ті не витримали і, покинувши дорогу, повтікали, причому втрати у них були незначні, бо ж були дуже рухливі. /8/ Військо Хірісофа з першими звуками труби негайно пішло угору по відкритій дорозі. Інші стратеги пробиралися вперед невторованими путівцями, хто де випадком опинявся, і, видираючись нагору, вони тягли один одного за допомогою списів. /9/ І вони першими з’єдналися з добровольцями, котрі зайняли вершину.

Ксенофонт з половиною ар’єргарду попрямував тим шляхом, яким ішли добровольці з провідником, бо по ньому дуже зручно було пересуватися обозами; іншу половину ар’єргарду він вишикував позаду в’ючної худоби. /10/ Ідучи вперед, вони натрапили на пагорб, який височів над дорогою і був зайнятий ворогом: треба було або знищити ворогів, або відколотися від решти еллінів. Солдати, мабуть, могли б пройти тією дорогою, якою йшли інші загони, але в’ючну худобу можна було проводити лише цією. /11/ Тоді, підбадьорюючи один одного і виладнавшись колонами[158], а не колом, вони кинулися на пагорб, проте не зусібіч, а залишивши ворогові вихід на той випадок, коли ті вирішать тікати. /12/ Поки вони піднімалися вгору хто де міг, варвари стріляли і кидали в них камінням. Проте вони (варвари) не стали чинити опору, коли елліни підійшли впритул, а кинулися навтьоки. Елліни перейшли через пагорб і, помітивши попереду інший пагорб, зайнятий ворогом, одразу ж вирішили йти туди. /13/ А Ксенофонт зважив, що в разі, коли він покине захоплений пагорб без охорони, то вороги знову займуть його і нападуть на обоз, який проходив повз, розтягнувшись на велику відстань через тісноту шляху; тому він залишив на пагорбі лохагів — Кефісодора, сина Кефісофонта-афінця, Амфікрата, сина Амфідема-афінця, і Архагора, вигнанця з