Анабазис. Похід 10000 еллінів - Ксенофонт

/1/ Тоді варвари, повернувши назад, повтікали, хто куди міг, а елліни оволоділи гірською вершиною. Війська Тіссаферна й Аріея відійшли вбік і пішли іншим шляхом, а військо Хірісофа спустилося вниз і розташувалося табором у селі, багатому на всілякий провіант. /2/ На цій рівнині біля річки Тигру було чимало й інших багатих сіл. Несподівано після обіду з’явилися вороги і порубали кількох еллінів, які порозходилися на рівнині у пошуках здобичі і захопили чимало худоби, перевезеної на другий берег річки. /3/ Потім Тіссаферн і його війська почали спалювати села. Багато хто з еллінів були цим пригнічені, бо ж розуміли, що через спалені села їм нізвідки буде добувати продовольство. /4/ У цей час повертався загін Ксенофонта, відісланий на допомогу еллінам, і Ксенофонт, спустившись на рівнину, став об’їжджати шеренги допоміжного загону і говорив: /5/ «Ви помітили, елліни, що вороги вже вважають цю країну нашою? А згадайте, коли вони укладали мирну угоду з нами, то наполягали на тому, щоб ми не спалювали володінь царя, тепер вони самі роблять це і спалюють країну, наче вона чужа. Але якщо лишень вони в якомусь місці прибережуть продовольство для самих себе, то вони побачать, як і ми попрямуємо туди ж. /6/ Тому, Хірісофе, мабуть, треба відганяти паліїв так, неначе зі своєї землі». Але Хірісоф відповів: «Я з цим не згоден. Ліпше спалюймо і ми, тоді варвари швидше вгамуються».

/7/ Коли вони повернулися до наметів, солдати запасалися провіантом, а стратеги і лохаги зійшлися на раду. Становище виглядало безпорадним. По один бік від дороги височіли дуже високі гори, а по другий — протікала річка такої глибини, що навіть списом не можна було дістати дна[153]. /8/ Поки вони радилися про те, як учинити, підійшов якийсь родосець і сказав: «Елліни, я міг би переправити вас, ведучи по 4000 гоплітів одразу, якщо забезпечите мене усім необхідним і дасте як винагороду один талант». /9/ Коли його запитали, що йому для цього потрібно, він сказав: «Мені потрібно 2000 міхів. Тут багато дрібної худоби, кіз, волів й ослів, і якщо зідрати з них шкури і наповнити їх повітрям, то вони дадуть змогу переправитися без особливих труднощів. /10/ Мені потрібні і ремені, які ви використовуєте для в’ючної худоби. Я позв’язую ними один з одним міхи і потім, щоб кожен міх тримався стійко, прив’яжу до нього камені і спусщу останні у воду на кшталт якорів; потім я протягну міхи через річку і поприв’язую їх до берега з обох боків, вимощу їх хмизом і насиплю землі. /11/ Ви не потонете, в цьому ви швидко пересвідчитеся, бо кожен міх витримає двох чоловік, не йдучи на дно, а хмиз і земля не даватимуть людям послизнутися в річку». /12/ Стратегам думка видалася напрочуд винахідливою, але нездійсненною, бо по той бік річки перебувало багато вершників, які б стали чинити перешкоди і, звичайно, не дозволили б робити переправу ще на її початку.

/13/ Звідси вони наступного дня пішли назад (до Вавілону) до неспалених сіл, спаливши ті селі, з яких вийшли. Тому вороги не наближалися, а спостерігали і, мабуть, гадали, куди нарешті повернуть елліни і що в них на думці. /14/ Потім солдати пішли за продовольством, а стратеги знову зійшлися на раду і, зібравши бранців, розпитували в них про навколишні землі. /15/ Ті розповідали, що шлях на південь веде до Вавілону і Мідії; по ньому елліни прийшли сюди. Шлях на схід веде до Суз та Екбатан, де, як кажуть, цар проводить літо. Шлях на захід, після переправи через річку, веде в Лідію та Іонію, а гірська дорога, повернута до півночі, — до кардухів. /16/ Це плем’я, за їхніми словами, живе в горах. Кардухи войовничі і не коряться цареві[154]. А коли одного разу царське військо кількістю у 120000 чоловік напало на них, то ніхто з царських солдатів не повернувся назад — настільки складні там умови місцевості. Одначе, коли вони укладають угоду із сатрапом на рівнині, то підтримують з ним зносини. /17/ Вислухавши це, стратеги розвели бранців окремо один від одного і стали розпитувати в кожного з них наодинці про місцевість, розташовану від них у тому чи тому напрямку, але при цьому не виказуючи виглядом, куди вони мають вирушати. Стратеги вирішили, що необхідно проникнути в гори до кардухів, бо ж бранці говорили, що, пройшовши цю область, вони прийдуть у Вірменію, велику і багату країну, якою правив Оронт. А звідти, як вони запевняли, зручно прямувати куди завгодно. Відтак стратеги здійснили жертвоприношення і стали готуватися до походу, щоб, бува, гірський прохід не захопили раніше кардухи. Вони віддали наказ солдатам, щоб ті після всіх приготувань й обіду відпочивали і виступали в похід за першим сигналом.