З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни - Віталій Масловський

Червоної Армії. Рейд почався 6 жовтня і закінчився 7 листопада 1944 р. Затим групу літаком доставили у Краків. Капітан «Кірн», зокрема, вказує, що, ведучи переговори із штабом УПА-Захід, він довідався про те, що в рядах УПА перебувають кілька сотень німецьких солдатів та офіцерів.

Про те, що в середовищі УПА є німецькі, і навіть італійські, солдати, подає документ 38.

Документ 49 представляє собою звіт німецького посольства в Братиславі (Словаччина) від 2 лютого 1945 р. до міністерства закордонних справ гітлерівської Німеччини під назвою «Українська повстанська армія (УПА)». Тут також вказується, що УПА налічує до 100 тисяч озброєнних вояків.

В документі 55 подається доповідна штандартенфюрера СС (полковника) Вітіскі від 20 лютого 1945 р. группенфюреру (генерал-лейтенанту) СС Мюллеру (шефу гестапо — В.М.) про те, що УГВР (Українська головна визвольна рада — В. М.) шукає контаків з альянтами (тобто, з західним союзним блоком держав — В.М.). Цим займається посланий у Швейцарію Євген Врецьона. Тут же зазначено, що УПА-Захід об'єднує близько 80 тисяч вояків.

Документ 58 подає огляд вищезгаданого штандартенфюрера СС Вітіскі, побудований на свідченнях тих, хто втік з радянського полону. Ці особи інформують, що в УПА перебуває велика група німців, серед них оберштурмбанфюрер (підполковник) СС фон Кістен із 14-ої гренадирської дивізії СС «Галіцієн», і навіть генерал, ім'я якого невідоме.

Аналізуючи матеріли 6-го і 7-го томів «Літопису УПА» в цілому, приходимо до висновку, що їх упорядник Т. Гунчак підбирав для публікації лише другорядні, часто політично невиразні документи німецьких військових та урядових відомств, які, звичайно, мало «компрометують» ОУН-УПА, а також представляв справу так, ніби тільки німці шукали «співпраці» з ОУН-УПА. Це звичайно, абсолютно не відповідає дійсності. Перш за все, такої співпраці, а, головне, підтримки й допомоги, шукали українські націоналістичні угрупування та їх керівники.

До цього належить додати рецензію на 6-й і 7-й томи «Літопису УПА» історика із діаспори Ігоря Каменецького під назвою «Документи про українських партизанів» 148, де автор робить досить аргументовані і суттєві висновки:

І ще одне застереження:

Що правда, то правда. Тому упорядник томів «Літопису УПА» пан Гунчак серйозно прорахувався, бо, замість висвітлення «доблестей» УПА, документи, представлені тут, виконують роль самовикривання.

Ми вже не раз зазначали, що правду про ОУН-УПА фальсифікують М. Лебедь, і П. Мірчук, і Л. Шанковський, «Літопис УПА», інші відомі і невідомі «історіографи» і націоналістичні видання. Однак, найбільше стараються в цьому творенні міфу про легендарність УПА нинішні автори, а серед них ті комутанти, які ще вчора носили в кишенях квитки членів КПРС чи писали про це суспільне явище цілком протилежне.

Наведу лише один приклад.

Є на Волині село Радовичі Турійського району. 7–9 вересня 1943 р. тут розігралися події, які не забуваються. Знайшли вони і сліди в «історії» УПА. Ось як про це пише «історіограф» ОУН-УПА П. Мірчук у вже згадуваній книжці «Українська повстанська армія»:

Німецький полк та інші частини, діставши поразку, втекли до Ковеля. Кілька сотень примітивно озброєних упівців, та й ще з «артилерією» (тобто одною гарматою дрібного калібру, яка й не стріляла) перемогли укомлектований полк гітлерівців з танкеткою та бронепоїздом!

А суть тут така. Опис цього бою (по суті, сутички, яка сталася через непорозуміння) П. Мірчук подає перекручено, фальшиво. Дійсно, кілька 7 сотень УПА готували напад на сусіднє польське село Засмики (тепер підпорядковане сільраді Любитів Ковельського району). Так сюди були стягнені три курені упівців з військової округи «Турів», що діяла на Поліссі. А в Засмиках поляки несли кругову оборону проти нападів упівців і боївок служби безпеки ОУН, їх підтримували радянські партизани з місцевого загону з'єднання Героя Радянського Союзу полковника А. П. Бринського. Якраз в той час збройні формування ОУН-УПА масово винищували польське населення на Волині. 7–9 вересня 1943 р. і відбувся напад упівців на село Засмики та ще кілька сусідніх сіл та хуторів, де жили поляки. Засмики разом з його жителями й охоронцями були повністю ліквідовані.

Але в той час, коли бандерівці проводили свою «акцію», сталося звичайне непорозуміння. Німецька військова частина, розквартирована в м. Ковелі (не 420, як тут вказано, а набагато менше солдатів) прямувала грабувати навколишні села і наткнулася на підрозділ УПА. Виникла перестрілка. Німці прийняли упівців за радянських партизанів, яких в той час в районі Ковельського залізничного вузла було чимало. Бій розгорівся. На допомогу невеликій групі з Ковеля прийшла нова група німців силами батальйону (а не полку, як пише Мірчук) з бронепоїздом. Упівці відступили, їх позицію зайняли гітлерівці, а бронепоїзд з усіх гармат відкрив вогонь по своїх. Були втрати, але не такі, як пище Мірчук. Згодом німці помилку з'ясували, покинули позицію та повернулися в Ковель. Наступного дня (як і пише Мірчук) німці в бій не вступали (бо ніхто їх не обстрілював), а підібрали трупи і повернулися.

Читач, думаю, звернув увагу на таку нісенітницю у розповіді Мірчука: «Втрати повстанців виносили 16 вбитих і три ранених». Всім же відомо, що в бою поранених буває в кілька разів більше, ніж вбитих. Тут же Мірчук неправильно називає керівників акції УПА. Командиром військової округи «Турів», що діяла на Поліссі, в т. ч. і на Ковельщині, був «Рудий» (Стельмащук), його заступником — «Вовчак» (Шум), а не навпаки.

До речі, зазначу, що я особисто в той самий час (тоді 8-річний хлопчина) разом з матір'ю перебував у родичів на хуторі поблизу залізничної станції Люблинець (тепер селище міського типу поблизу Ковеля). Ми чули гуркіт далекого бою. А незабаром, повертаючись, бронепоїзд обстріляв якийсь об'єкт поблизу нас. Інформовані про бій та його результати місцеві жителі говорили в той час про знищення бандерівцями польського села Засмики разом з жителями та про непорозуміння упівців з німяцми. Гітлерівці, виявивши свій прорахунок, не пішли на ускладення і не проводили акцій проти мирного населення, які звичайно в той час проводили часто.

Дещо інакше про цей бій під Радовичами пише його учасник В. Новак («Крилатий») у томі 5 «Літопису УПА». Якщо П. Мірчук як результат першого дня бою означує втрати німців в 5 убитими, то В. Новак зазначає, що «в перших хвилинах бою німці мали великі жертви». 150 Далі ж автор вказує на втрати німців за весь час бою, які становили 208 вбитих і багато ранених». При цьому зазначено, що найбільше їх впало в перший день бою. Як бачимо суцільна плутанина. Однак, почитайте, як про це пише нинішній