Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики) - Мария Михайловна Романовская
З цими словами Горний лишив електрометр і натиснув кнопку з буквою Г.
— Ти кудись збираєшся, татку? — спитав Мак, який прекрасно розумівся на автоматичній сигналізації — татко готував до вильоту блакитного «Голуба».
— Так, я вилітаю, Мачку, — відповів Горний, — і повернуся тільки вранці. А тобі раджу перед сном трошки побігати на повітрі, а то ти такий жовтий, як лимон.
За кілька хвилин Борис Олександрович разом з своїм помічником Грицьком вилетіли в срібну безвість, а Мак, відчуваючи насолоду заспокоєння, поспішив до їдальні пити чай.
У затишній кают-компанії сьогодні не в'язались веселі розмови, хоч Гандін і намагався їх розпочати. Прийшов і Ролінський. Він аж схуд за цей день і загубив свій тон діда-буркотуна, як його заочі називала Рая. Він навіть покликав Муху, з якою завпеди воював, і запропонував їй шматочок торта.
— Цю-ця! Цю-ценько!.. — почав він дипломатичну розмову, — годі-бо вже нам сваритись, цю…
Але йому не пощастило закінчити, бо Муха вкусила його за палець.
Мак вигнав Муху, швиденько збігав до аптечки і обережно перев'язав Ролінському палець. Противна тварина!.. Сьогодні Мак дуже симпатизував старому — він був сумний, значить, як і сам Мак, дуже вражений невдачею станції. Не те що, наприклад, Гандін.
Гандін тим часом увімкнув забутий під час гарячки останніх днів телевізор, і на стіні перед столом заспівав і замиготів останній акт опери «Кармен».
Мак, виконуючи таткову пораду, тихенько вийшов надвір. Ніч була чудова. Місяць висів у небі, як легкий аеростат. Зовсім низько прослизнув експрес-літак, промиготівши зеленим огником, неначе летюча зірка.
Прогудів якийсь жук. Мак вернувся у кімнату по сачок. Він забрав з собою на прогулянку і Джениі, прив'язавши до її лани мотузок.
З близького парку тягло чарівною прохолодою. Мак прив'язав Дженні до дерева і помчав углиб.
Тут парк був негустий, і місячне. сяйво вільно гуляло по землі. Задзижчав і плюхнувся просто на Мака якийсь здоровий жук. Муха вмить відшукала його в траві, і Мак забрав його в свого кашкета. Хай лишиться для Галинчиної колекції…
Десь близько розливали солодкі пахощі розквітлі кущі жасмину. Мак підійшов до них і побачив там силу великих нічних метеликів. Мак зловив кілька і заховав у коробочку.
Прогулянка заспокоїла Мака. Справді, чому було так хвилюватися?.. Його тато, такий розумний і непохитний, тато, керівник хмар, буде кінець кінцем переможцем. Але зараз хлопчик був самітний, а йому хотілось з кимсь поділитися своїми думками.
Мак згадав про Галинку. Йому здавалось, що вона могла б бути йому великим другом, хоч і молодша за нього аж на чотири роки. Що вона там робить вдома? Мабуть, спить уже міцно! Він подумав, що добре було б встановити у неї телевізор М-2 — новітню експериментальну установку, яку він сам сконструював за допомогою Грицька… Тоді б вони могли бачити одне одного! А завтра він обов'язково побуває в неї і познайомиться з усіма її товаришами.
Було вже пізно. Мак тільки зараз відчув, як він втомився від хвилювань дня. Хотілося спати. Він повернувся на станцію. В голові сонно сплітались думки… Колгосп «Південь»… Чекання дощу… Галинка і павучки… Павучки в електрометрах…
Дрімота огорнула Мака так владно, що він ледве одв'язав Дженні і добрів до своєї кімнати. Одчиняючи двері, він спустив черепаху в коридорі та так і забув її там.
Потім він поклав трошки вати з ефіром у коробочку з спійманими комахами, послав собі ліжко і ліг спати.
СПЕКТРАЛЬНА КАМЕРА
Було вже дуже пізно, коли станція поринула в сон. Після дня напруження і невдач треба було спочити для нового наступу.
Не спали тільки Рая і Ролінський. Рая довго ходила в електричці, уважно оглядаючи кожний гвинтик свого електричного велетня.
Ні на одну мить з того самого моменту, коли перед навалою хмар «Переможець» відчув поразку, ні на одну мить в серце Раї не закралось зневір'я. Станція, як казав Горний, була точно вивіреною математичною формулою, і вона мусила перемогти.
Але Раю сердила, дратувала ця несподіванка, непередбачена невдача. Щось було не так, а що саме — вона ніяк не могла зрозуміти. Тепер її почала мучити думка, що десь, очевидно, є витікання заряду. Але ж де?.. Чому?..
Раїні думки перервав професор — він теж не спав; нечутно ступаючи великими ногами, взутими у кавказькі чув'яки, Ролінський підійшов до Раї, сів на стільчику і пильно подивився на неї смутними очима. Його очі, що без окулярів були схожі на голеньких мишенят, немов хотіли знайти на Раїному обличчі відповідь на якісь настирливі запитання.
— Скажіть, — спитав він запинаючись, — невже це може бути?.. Ну от… що ця станція… поки що прекрасний міф?..
— Як?.. — наїжившись запитала Рая.
— Ох, — зітхнув Ролінський. — Ви пам'ятаєте, скільки ми мали прекрасних дослідів? Як ми начебто так вдало керували цими стихійними процесами, а потім виходило, що вони відбуваються самі по собі… І в рішучу хвилину ця капосна стихія сміялася з нас!
— Ну?.. — сказала Рая. — Ви гадаєте, що наша станція — такий же експеримент?
– Пі,