Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики) - Мария Михайловна Романовская

І потяглись хвилини, чверті години, півгодини роботи… І хоч не бачила Рая, а знала: серед хмар, у блискавках — величезних іскрах — блискучий «Переможець» завдає смертельної поразки навалі хмар.

Коли Рая зупинила машину, владний голос Горного наказав її знову пустити. Рая відчула в його голосі якусь неспокійну нотку. Вона зрозуміла: щось не гаразд…

Рая глянула Горному в очі — він був блідий як крейда.

— Райок, — сказав він. — У нас щось не гаразд… Вони ідуть собі, розумієш, ідуть… І ми вже на кордоні посушливої зони.

У Раї завмерло серце. Вона зрозуміла: дощу не було! Хмари йшли в далечінь, минаючи посушливу зону… Прибіг професор.

— Ах лишенько! — казав він, нервово потираючи руки. — Ця атмосфера! Не легко її перемагати!..

Була вже ніч, коли «Переможець» спустився на місце своєї стоянки.

Пілот Гандін, нарешті, вийшов з кабіни керування і, стомлено потягнувшись, вільно зітхнув:

На аеродромі було порожньо. Тільки легенько лопотів прапор над маленьким постом-стаицією для повітряних пасажирів. Там завжди можна було знайти все для полагодження несправностей в літаку, також притулок для відпочинку. Але зараз було тихо, черговий повітряний поїзд пролітав лише на світанку.

Місяць робив краєвид привабливо-таємничим. Він обливав срібним світлом дерева близького парку, і вони здавалися постатями якихось велетнів, одягнених у блискучі металеві шати. А коли налітав легенький вітер, вони починали рухатись, і здавалось, от-от вирушать у похід.

Але вітер вже потроху засинав, прокотився лінивою хвилькою раз-другий і завмер зовсім.

Наступила знову смуга тиші… Чисте, наче виметене, небо обіцяло знову задушливу спеку. А лічені дні наближали жахливий суховій. Ех, проґавили хмари!..

Але ще є час, треба берегти сили для нових боїв!..

Гандін дбайливо поправив перед дзеркалом свій галстук, збираючись іти до вечірнього чаю. Просто перед ним постало обличчя Мака, який непомітно зайшов ззаду. Він був до краю схвильований. Розкуйовджене волосся стирчало, як пір'я змерзлого горобчика, і розумні очі дивилися надміру сумно. Невдача «Переможця» приголомшила його своєю несподіванкою.

— Ах, Радику, — вигукнув Мак, — що ж це тепер буде?

Але Гандін спокійно продовжував свій туалет, як це він робив завжди, і тільки знизав плечима.

— Ти, я бачу, у паніці, — сказав він. — Це ж звичайна перешкода.

Така холоднокровність образила Мака, вона здалася йому простісінькою байдужістю до їхньої великої справи — справи дощу.

Гандін прочитав це в Макових очах і, ввічливо посміхнувшись, додав:

— Ти чудачок, Мачку. Все буде гаразд. От піди до тата, і тобі зразу полегшає.

– «Тореадоре, ставай мерщій до бою…» — засвистав він і поспішив до їдальні.

— Ач, який! Йому й байдуже! — сердито буркнув Мак і побіг до розвідкової, де порався Горний.

Він постояв нерішуче кілька хвилин перед дверима, — серце схвильовано стукало. Він ще не бачив татка з того часу, як той помітив, що електризація атмосфери не дає свого наслідку. Тоді Горний наказав йому іти до своєї кімнати, — цього ще ніколи не було. Мак хвилювався: він знав, що значить дощ для Горного, і боявся побачити зараз тата зовсім приголомшеного, розбитого невдачею. Це було б занадто боляче.

Бідний татко! Мак майже заплющив очі, нарешті зважився увійти до розвідкової. Горний стояв біля вікна, розбираючи частини електрометра «Зеленої мушки».

— Татку! — тільки й промовив Мак, кладучи йому на плече руку.

Горний повернувся, і в Мака раптом одлягло від серця, — у тата було зовсім спокійне обличчя, він навіть посміхався, і його милі очі танули в колі малесеньких променів-зморщок…

— Мерзотники! — звернувся він до Мака. — Вони насмілились влізти всередину наших приладів і псувати нам дощі!..

Мак розгублено подивився на легенькі стрілочки електрометра і нічого не зрозумів.

– І ти не бачив? — сказав Горний. — Ну, ясно, що старі очі могли зовсім його не вглядіти! А от… Павутиння, — пояснив він, вказуючи на кінчик стрілочки.

Мак, придивившись, справді побачив, що стрілочку пришпилило легесеньке, але міцне павутиння.

— А от і він!..

Тонкий палець Горного торкнув стрілочку, і з-за неї вибігла чорна крапка — маленький павучок. Він метнувся тікати і розплатався плямкою під ударом свого переслідувача.

Мак у нестямі дивився на плямку, на міцного, як завжди, татка. Маленький мозок намагався зв'язати деталі подій — «Зелену мушку» з найточнішими даними про заряд хмар, павучків, підсліпуваті очі Ролінського… «Розвідка!.. Очевидно, все напутала розвідка!.. Але так чи інакше, дощу, дощу ж не було!..»

Горний подивився пильно і стурбовано в обличчя сина. І з ласкавим докором пригладив його розкуйовджене волосся:

— Ех, ти, — сказав він, — ну хіба ж можна так хвилюватись! Ти як мокрий горобчик — навіть ніс посинів.

Горний зсунув свої рухливі брови і, обнявши рукою Мака, на хвилину затримав його біля себе.

— Запам'ятай назавжди, мій хлопчику, — сказав він, — що боротьба — це подолання перешкод. Справа тільки в тому, що ці перешкоди треба вміти мужньо перемагати.

— Але ж це дуже неприємно, — зазначив Мак. — Як же ми проґавили хмари! Не сьогодні-завтра повіє суховій…

— Дощ буде завтра, — впевнено