Галицько-Волинське князівство - Іван Петрович Крип'якевич
У своїх політичних планах Роман спирався в основному на сили Володимирського князівства. Його брати і племінники, хоч і мали свої уділи, окремої політики не вели, а у всьому підкорювалися Романові[117]. Підтримкою служили йому володимирські «ліпші мужі» — бояри і верхівка міст, які повністю солідаризувалися з планами князя[118].
Найважливішою справою Романа, яка дала йому історичне ім’я, було приєднання Галичини до Волині і створення єдиного Галицько–Волинського князівства. В період, коли Київська Русь переживала нищівний процес роздроблення земель, потрібна була незвичайна енергія, щоб протистояти негативному ходові подій, затримати його і сприяти створенню нових державних об’єднань.
Заходи до приєднання Галичини Роман розпочав 1188 р. Увійшовши у порозуміння з галичанами, які були незадоволені розгульним життям Володимира Ярославича і примусили його покинути князівство, Роман сів у Галичі. Але він не мав ще достатньої сили і не зміг витримати боротьби з уграми, які загарбали Галич [Іпат., с. 444–446.].
1198 р., коли помер Володимир, Роман знову активізував свої зусилля і оволодів Галицьким князівством 1199 р. За яких обставин це сталося, точно не відомо. Романа підтримувала значна група галицьких бояр, які навіть пішли за ним на Волинь, коли він мусив залишити Галич [Іпат., с. 445.]. Але проти виступала інша боярська партія, що хотіла мати князями синів Ігоря Святославича[119]. У польських джерелах є звістка, що суперечності між обома партіями загострилися настільки, що стався бій під Галичем [МПГ, т. 2, с. 439.]. Союзником Романа у поході на Галичину був польський князь Лешко; але в чому була його допомога і який характер мали відносини між Романом та Лешком, це залишається нез’ясованим[120].
На початку свого князювання в Галичині Роман вів гостру боротьбу з боярами. Боярство становило тут велику силу. Економічний розвиток князівства сприяв об’єднанню в руках великих землевласників значних територій. Розвиток політичних подій призвів до того, що бояри зосередили також управління. Великі бояри мали навіть свої полки[121].
Вже Ярослав Осмомисл змушений був іти на поступки боярам. Володимир Ярославич цілком залежав від них. Навіть угорський король Андрій, загарбавши Галичину, доручив управління боярам[122].
Якими були причини непорозуміння Романа з боярами, точно не знаємо. Можна здогадуватися, що Роман намагався зміцнити князівську владу та перейняти державні доходи, які захоплювали бояри.
Про хід боротьби дає відомості польський хроніст В. Кадлубек. Але його оповідання повне очевидних перебільшень про жорстокість Романа, а з конкретних даних можна прийняти лише ті дані, що Роман намагався підірвати могутність бояр. З Галицько–Волинського літопису відомий тільки один випадок покарання бояр Романом: він вигнав з Галичини бояр Кормильчичів [Іпат., с. 481.]. Перемога над боярською верхівкою сприяла зміцненню княжої влади, і Роман вільно розпоряджався всією територією над Дністром, Сяном і Бугом.
Маючи значну силу, він міг авторитетніше виступати проти інших князів. З великою увагою ставився Роман до справ Києва. Коли 1202 р. Рюрик Ростиславич почав організовувати похід на Галичину, Роман випередив його і з галицькими та волинськими полками увійшов у Київщину. Його виступ справив велике враження, Рюрикові союзники перейшли на сторону Романа, а сам Рюрик був примушений підкоритись і зректися київського престолу [Лавр., с. 396–397.]. Коли ж Рюрик не припинив своїх інтриг, Роман схопив його й наказав постригти в ченці [Лавр., с. 399–400.].
В той час Роман став наймогутнішим з південноруських князів і більше значення мав лише володимиро–суздальський князь Всеволод Юрійович, якому підкорювалися всі північноруські князі. Характеризуючи Романа, польський хроніст пише, що він «за короткий час так піднявся, що правив майже всіма землями і князями Русі» [МПГ, т. 2, с. 441.].
Галицький літописець, відзначаючи могутність Романа, називає його «великим князем», «самодержцем усієї Русі» та «царем в Руській землі» [Іпат., с. 479, 536.].
Росту авторитету Романа сприяли його походи проти половців. У той період половці, використовуючи послаблення Києва та княжі усобищ, постійно руйнували і нищили пограничні землі Русі, а часто проходили і в глиб країни. Боротьба з половцями була найважливішим питанням тогочасного життя, і князі, які очолювали походи у степ, здобували симпатію громадськості. Роман двічі організував великий наступ на половців. Взимку 1202 р. він вирушив з військом на половецькі кочовища, «взяв вежі половецькі і привів багато бранців і душ християнських велику силу визволив від них; і була радість велика в Руській землі» [Лавр., с. 397.]. 1204 р. організовано другий похід під керівництвом Романа, в якому взяли участь найвидатніші князі. Серед зими війська напали на половців, захопили бранців і половецькі стада[123] [Лавр., с. 399.] .
Роман у цих походах відзначився особистою хоробрістю. У літописі збереглися уривки пісень про нього: «він кинувся на поганих, як лев, сердитий був, як рись, нищив їх, як крокодил, переходив їх землю, як орел, хоробрий був, як тур»; і на іншому місці: «він завзявся на поганих, як лев — половці лякали ним дітей» [Іпат., с. 479–480, 540.].
Останнім епізодом діяльності Романа був його похід на Польщу 1205 р. Роман жив у дружбі з головною лінією польської династії — краківським князем Казимиром Справедливим та його синами Лешком і Конрадом[124], і обидві сторони надавали взаємну допомогу. 1190 р. Роман разом з братом Всеволодом допоміг Казимиру здобути Краків [Іпат., с. 536.]. 1195 р. він узяв участь у боротьбі, яку Лешко і Конрад вели проти свого дядька Мєшка Старого, і в бою під Мозгавою був поранений[125] [Іпат., с. 461–462; МПГ, т. 2, с. 433, 542–543.]. Лешко ж дав Романові допомогу, коли він займав Галичину 1190 р.
Нез’ясованим залишається питання про те, з яких причин ці дружні відносини зіпсувалися. Галицько–Волинський літопис подає звістку, що між Романом та Лешком інтригу повів галицький боярин Володислав Кормильчич [Іпат., с. 481.] — але в чому суть непорозуміння, невідомо[126].
За оповіданням Суздальського літопису 1205 р. Роман пішов походом на Польщу і здобув два польських міста. Коли ж він з невеликою дружиною від’їхав від табору, поляки несподівано оточили його і вбили у бою [Лавр., с. 405–406.]. Польські хроніки вказують місце і день битви — під Завихостом 19 червня 1205 р. Романа поховано у Володимирі[127] [МПГ, т. 2, с. 440, 553, 800, 836, 876, 923; Длугош, т. 11, с. 172–176.].
БОРОТЬБА ЗА ГАЛИЦЬКУ ЗЕМЛЮ
Після смерті Романа на західних землях почалася внутрішня боротьба, яка тривала більш як сорок років. Протистояли основні тенденції: прагнення до збереження
