Українська література 17 століття - Автор невідомий
— А Петр, убоявшися, потрикроть запрівся Христа, пана свойого, а одошор преч, плачучи. Однак каявся того. І по воскресенії своєм Христос прилучив його до своїх апостолов. І потрикроть присєгав Петр апостольського лика не одлуча-тися, але єще, як братію свою, потвержати їх аж до смерті.
— Маєт папіж добрий приклад — Петрово і Павлово покаяніє і обращеніє.
— А претож розсуди собі кожднй, од початку світа, яко той старий всігди і нині душ наших гонитель діавол єднаким способом своїм през найстарших, сильнійших і мудрійших станов против всесильному і премудрому богу воюєт, нашой доброй славі завидячи, которую он стратив, і нас наслідни-ками слави на тоє місце бог учинив. Того діля Сатана і сього остатнього віку, кончачи власть свою, през старших, найвищих, можнійших і мудрійших преложоних церков пустошить внутрнім неприятелем — архієрейом церковним римським, а другим — поганським цесарем нинішнім турецьким.
— Папеж, всіх ведучи до послушенства свойого, прокли-наєт, мучить, забиваєт, войска насилаєт, панства і церкви забиваєт, вольності всякії одимуєт, грозить, кричить, трубить, уставичне войну точить, малих і великих соблазняючи, церков соборную кафоличеськую у своєм дворі у себе в Римі бути повідаєт, новини по світу розсилаєт, проповідников нових законов своїх, єзуїтов, по всьому світу розсилаєт, времена і літа ізміняєт і лічбу од створення світа змішав і окоротив, і антихриста утаїв, і, яко би єще месії з жидами чекаючи, отвергши Христову кров, опрісноки, ведле порядку Аароно-вого , із жидами уживаєт, Христа-царя, ієрея свойогб, офіру, ведлуг порядку Мелхіседекового ' , одмітуєт.
— Аз другої сторони цесар поганський 80 церков з причини папезької опанував, до свойого панства всіх притягаючи, также, як папеж, церкви пустошить і на свої мечеті їх оборо-чаєт. Син чоловічеський 81 видан єст архієрейом і поганом на поруганіє, і, розпинаючи [його], насміваються, мовячи: «Єсли єси син божий, Снійди со креста, будемо у тебе вірити; іних єси спасл, спаси себе і своїх нині».
— Таков єст промисл божий з початку світа о чолові-чеськом роді нашом. Завжди справедливих людей напротивко несправедливих виставляєт. Авеля, молодшого, протпв Каїна, старшого брата, і з ліпшими офірами виставив і на смерть видав 82, котрого сам Христос усти своїми спом’янув. Єноха83, первого пророка, о скончанню світа пророкувати послав. І Ноя84 против всього світа єдиного виставив. І Авраама 85-патріарха против старшого, отця свойого, і против всіх одступников з вірою правдивою виставив. Ісаака86, сина його, во образ Христов приняв. І Лота 87, бра-танича Авраамова, до содомлян 88 єдного послав: ліпший богу єдин спасаємий, ніжели множество погибаємих. І Якова 89, молодшого, против старшого Ісаава 90 благословенством патріаршим почтив, а Ісава, старшого, возненавидів. І Іоси-фа , молодшого, против всіх братій його умилував, і всі поклонитися йому мусіли. І Мойсея 92, єдиного, против фараона і против всіх єгиптян послав. І єгиптян в морі погубив, а по том і всіх жидов на пущі погубив, тілько два з оних зоставив, а Мойсею самому не припустив. І Ісуса Навіна 93, єдиного слугу Мойсейова, против тридцяти королев виставив: ліпше єдин творяй волю господню, иежели много беззаконников. Также против Навходоносора 94 і против всіх вавілончиков єдного Даниїла і трьох отроков 95 виставив, і, змішавшися з вавілончики, віру свою правдивую об’яснив.
— І так бог всегда чинити звикл, аби вірних своїх неволь-ством караючи, утвержав, а невірних напоминав.
— І пророки всі тим же способом посилані були. І сам безгрішний Христос тим же бозьким промислом своїм на сей світ приходив, і невольним ся став, і дань цесарю поганському давав, і убозство великоє терпів, смерть ганебную подняв, і де» пекла вступував, аби нас всіх, яко син человічеський освобо-див вічними часи по сконченню марного сього світа. І апосто-лов, убогих учеников своїх, в неволю по всьому світу послав і зо всіма людьми невірними змішав.
, — По том у триста і шесть літ для поган невірних царство християном в Константинополю на тисячу і на двісті літ. дав був бог, аби тим жидов і поган собі привернув і всі зловірнії єретики осудив, аби не мовили противниці, іж бог сили не маєт. І предся нині жидове і папежниці з єретиками і погани мовять, іж для того не віримо, же царства христіанського свойого в Константинополю не маєте. А през тії всі великії літа, христианськоє царство видячи, чому всі не кристи-листеся? Але єще папіж і іншії одщепенці з єретиками од єдності церковної поутікали до Риму, як жидове до Самарії пред остатнею погибеллю своєю. А ледве только полтораста літ минуло, як турці-обрізанці, пособителі ваші, в Константинополю панують. І змішали-сьте-ся з ними всі в купу, аби-сьмо вас упоминали, ніжли остатняя погибель всьому світу прийдет. І не речете, аби вас не упоминано.
— Так возлюбив бог мир,— [мовить апостол],— же сина свойого єдинородного послав, аби кождий віруючий в нього не погинув, але аби мів живот вічний. І єще Єноха і Ілію і Іоанна Богослова 96 пошлет, которих єще живо заховав свідками бути о трьох законах: Єнох о прирожоном законі учити будет, а Ілія о писаном людськом законі і о пророцєх і о Христі учити будет, а Іоанн Богослов о новом законі благодаті Христової вірних і невірних учити будет, аби не пришов і не поразив землю напрасно.
— Таков єст божий промисл о чоловічеськом роді нашом, которий з високості престола [царства] свойого промишляєт і о нашом російськом. Послав к нам двох патріархов од великих столиць, од великія Антіохія Іоакима і од Константинополя Ієремію, і великого протосингела Никифора, през которих нас карав, учив і письмом напоминав сього остатнього віку.
По которой розмові розішлися, нічого больш не чинячи.
