Українська література 17 століття - Автор невідомий
— І споминаєте Флоренського собору ніякую згоду, ко-торую сам бог праведний, судом своїм не допустивши, розметав і волів панство земноє земному чоловіку, поганому бесурменові видати, анижли одщепенство папіжа римського до церкви своєї припустити, хотяй много христіанських великих станов на тоє позволили. І патріарх царгородський Іосиф 60, стрвожившися і зафрасувавшися, наглою смертю умер у Флоренції, яко нікоторії геретиці [гісториці] мовять альбо рачей повідають, же і тестамент, на згоду учинений, при нем по смерті застано, рукою власного його написаний. І тут неправду явне познати: єсли би нагле умер, яко би тестамент писати мів і могл? Альбо єсли юж конечної на себе споді-вавсє смерті, аза не слушній би послав до папи альбо навіть до своїх, ознаймуючи, же жив бути не может? Мній було до того ж листу до тої унії только руку подписати, аніжли цілий тестамент, а єще при наглом сконанню писати. Не мній теж [був винен] і сам Іоанн Палеолокг61, которий, на том соборі будучи, тую згоду для земного панства ствер-жав і, не доїхавши до своєї столиці, на дорозі умер. І всі розбіглися. І папєж Євгеній 62 ні з чим додому приїхав. А турці заразом Константинополь взяли. Юж тому полтораста літ минуло 03. А Сидор, митрополит київський, вихованець і уче-ник римський, приїхавши з того собору, хотів тую згоду в Руськой землі становити і привиліями кролевськими ствердити. Которого, повідають, утоплено. І так тая незгодная згода внівощо ся розсипала і в жадном панстві нікгди не держана аж до нині.
— Що ж ви, таковими непотребними церкві будучи,
0 згоді церковной справи зачинати хочете і визнаваєте, іж були єсте в послушенстві соборної кафоличеської церкви под порядком вселенського патріарха, од которого вся Руськая земля од всходу сонця аж до повночі, з Словяни, з Болгари і з Сербами, крестилася і чудами освітилася по одпаден-ню римських заходних народов 64, яко одпав старший небесний ангел Сатана, з многими ангели, уподобляючися богу вишнєму, і та тоє місце вступив земний грубий чоловік, на которого одступник Сатана завжди воюєт і многих на погибель приводить і смертю забиваєт? Що ж ви мислите?
— Юж митрополит ваш Михайло 65 з покаянієм своїм умер, а Григорка, слугу і зрайцю його, злий дух замордував, і інших попов негодних бісове з церкви виметали. І гром з неба на ваші справи стріляєт, огнем палить, і знаки на церквах страшливії показуються, яко ж ся стало в Рогатині
1 в Галичу, о чом свідоцства і записи урядовії свідчать. І в Берестю Великом, в соборной церкві вашой, где єсте в той згоді вашой первую літургію, з папежниками змішавшися, служили, сталося вам вино в келиху вашом водою, аж єсте, іншого вина в другий келих наллявши, служби вашої дослужили. І в Грубешові, в місті, где єсте ся були зобрали, посполу [з папежниками] служачи свою службу в церкві, заволала на вас христіанськая жона з нареканням великим, которую єсте в пов служби казали бити во уста аж до крові, і повтікали єсте з церкви по переносі, оставивши келих среб-рний з вином вашим на престолі. Которий келих, розсівшися, вино на олтарі од себе випустив на ваше обличеніє. І свє-щеник тоєї церкви од олтаря заволав, показуючи людєм таковоє чудо. І збігся великий народ, хотячи вас загубити, аж вас великая сторона ваша і уряд замковий оборонили. І поймали єсте того попа і вивели єсте його вон із міста і дали єсте його всадити во іншом місті, в Городку, на колько міся-цей, аби о вас перед людьми не [мог] говорити.
— А ви єще в костеліх папежських і на олтарях їх служби ваші служите без всякого встиду, мішаючи святості божії з противними набоженстви чужими, яко би Ваганініте во Язоті з Дагоном 66, скриню завіта господня поставляючи, кгди старший архієрей Ієлій 67, як Дагон, спадши з престола, шию зламав, і Офній і Фіни 68, законопреступники, його синове, єдного дня побиті [були]. Нехай [же] відають неприя-телі, іж не для слабості божої, але для законопреступленія служащих йому звитяжство ся стало і скриня взята була і занесена до чужої землі, [іно і там] свою кріпость показала, з которою боввана оного на землю звергла і скрутила. «Не мішай, чого не Гтреба 1 мішати» — мовить святий Злато-устии .
— А що подрукували много книжок, утаївши своє ім’я, як інший нікоторий о [од] вас пишет, лаючи кождому і грозячи, мовить: кто против вас пишет, і не смієт жаден імені свойого в книжках своїх написати, аби його не поткал [а біда], як Стефана-попа, которого в луцькой ріці утоплено,-іж против вас стояти обіцявся, оповідався.
— І міщаном львовським і віденським, церковному братству, і теж берестейським міщаном дали-сьте ся знати. Відаєт то їх хребет і мішок. І попа їх Павла в Берестю єсте в темниці смородливой мордували, а іншим побожним священиком голови і бороди єсте пообголевали. І самого отця Никифора, которий вас судив, того великого протосинкгела, в заточення одпровадивши, уморили, которий писаннями і книжками своїми вас обволав. І Стефана Зизанєго 70, дида-скала школьного і казнодію, которий на вас волав і книжки свої явне друкував, обезчестили-сьте і на його здоров’я так єсте важили, аж, през комин витиснувшися, утік з Вільни.
— Дивно єст всім, для чого Іпатій-єпископ, пишучи, кри-єт своє ім’я у своїх книжках, повних всякої прелесті, і под покриття [м] світить, а чому на свіщниці не стоїть, аби всі виділи світлость його. Інших у воді утепляєте, повинні будучи самі, ув’язавши собі камень до шиї, утопитися, яко і Христос казав. І видали єсте остатнюю книжку свою против книжки ніякого Філалета 71, грозячи йому києм. І пишет Потій в тих же остатніх книжках своїх нинішніх о новом календару, которий єсте, в Римі по-руську видруковавши, принесли з Риму, хвалячи той богопротивний календар, як єст добрий і вельми потребний, і ніякого Лятоса 72, которий против нового календаря мінуції видаєт, одповідаєте і до Риму на науку йому радите їхати, аби ся тут [з] клопоту рихлі [й] сього світа визволив.
— Такова єст єдность вашого флоренського собору роз-бойничеського, на котром не єдин живота свойого благо-словенієм папізьким доконав, а іншим з ласки своєї [папеж] маєтності і віку продовжив
