Українська література » Інше » Українська література 17 століття - Автор невідомий

Українська література 17 століття - Автор невідомий

Читаємо онлайн Українська література 17 століття - Автор невідомий
і честьми великими обдарував: і Віссаріона 73, нікейського митрополита, кардинальством почтив, і Сидора, митрополита київського, вельми похвалив, і вас почтити обіцяв. А Марко74, ефеський митрополит, премудрій ший диспутач, з того собора тісними ся стежками витиснув. І руських немало попов тими ж стежками на свой гостинець приблудилося, хотячи; аби папезькая рука благословенством не досягнула їх, як о том Клірик Острозький 75 у книжках своїх ширей написав. І показуєте потвер;

жіііпя папезького правила вашого, як єсте упросилися держати віру гречеського православія до його ласки, доколя ся йому в чом противного що од вас у вірі грецькой не покажет. А що ж не єст противного в церкві йому од мала аж і до велика? Ні в чом ся папеж з вірою соборнія, то єст, кафолическія, церкви не згажаєт. Як он, будучи одщепенцьом, маєт утвер-жати православную віру, в которой сам жити не ізволяєт? Каяфа 6 — законосторожець, а Христа в законі крижуєт. Турчин — гроба Христова сторожець, а віри Христової не прійму-єт: як пес сукно стережет, а сам в нем не ходить. Пса всякого незноснійший єст той, которий преступаєт божественнія заповіді, хотяй би тисячми корун [и] на голові носив. І хто ся заста [но]вляєт за божий закон, над всякого царя зацнійший єст, хотяй би хто і посліднійший був. Бо мовить святий Злато-устий: «Докол-Ь храмлете на об-k бедра ваша? Если ж хри-стіанство — добро, яко ж єст, пребивайте ж в онем, а если не добро, ид^Ьте ж вон».

— Чому затрудняєте церков? «Епископ, или правильная закони храни, или от м"Ьста отступи»,— мовить святий Златоустий. Очі сліпії і члонки гнилії — здоровим завада.

— Бував папеж архієреєм первим в порядку церковном межи патріархами, держачи свой преділ западнія сторони, як на небесєх межи ангелами Сатана оддільную часть держав. Которий, не заховавши стану свойого, із своїми послушники од порядку одлучився і на всходнюю світлую церков райськую воює'т, всіх до свойого послушенства ведучи, споминаючи собі первую зверхность, которую з другими посполу чиноначальники в порядку церковном мівав. Од которого сам гордостю своєю одщепився і всіх одщепеицями називаєт і винуватими чинить, кождого, хто би його не слухав, яко би Каяфа. Як ангели всі Сатані-противнику і апостоли Каяфі не остали винні, у своїм порядку богу служачи, так і патріарсі і всі, в порядку церковном пребиваючи, невинні папежові зостали, поневаж і Сатана не всіма чинами ангельськими рядив, только свой чин одділений держав так, як теж іншії чиноначальниці, архангели, ангели, престоли і господства, [начала, власті], сили і херувими і шестокрильная серафими свой чин держали

— Положив тиж бог преділи язиком по числу ангел божіїх. Не опустіло небо без Сатани, ані церков опустіла без Каяфи і без папежа. Суть архієрейства, начала, престоли, господствія і сили, і вся совершенная, ангельському чину подобная, служба од архієрейов всегда богу в церкві, опроч папежа-, приносяться. Только папеж-архієрей у своїм чину і у .своїй службі зо всіми противним и офірами його од єдності церковної, як противник, єст отвержен.

— Поневаж і тайни без єдності церковної нічого суть, і проклято їх благословенство, которим тайни совершаються, і вторим ідолослуженієм офіри їх іменуються, і син божий второє од них разпинається, і второє жидовство в них показалося, і все Христово і апостольськоє і святих отець преданіє зварювали, одвергши всю службу божію і віру виницувавши, первих святих папежов своїх і всі порядки з церкви ви-вергли, як іншії первії одщепенці і єретиці учинили, за що з церкви всі вивержені суть і жадної святині не мають.

— Єдина церковная єдность, а не дві, о которой сам Хрис-тос молився отцю, і єдин рай, і єдино послушенство в церкві, яко Адамові в раю заповідано. Предвигнув Адам послушаніє, предвигнув і бог йому честь, і вся твар одбігла преступника, не хотячи йому покоритися, поневаж он богу в гордості своїй не покорився, богом себе розуміючи, яко Сатана, слугою божіїм будучи. Єсли слуга поревнуєт по добродітелі, почитаи будет, і любить його пан; а єсли панству ровнатися похочет, изгнан будет вон. Оні суть панськії слуги, а не голова. Смотри ряду панського, а не [думай сам] панувати, ровняючися пану своєму. Кто в самоє сонце очима своїма посмотріти хочет, стратить і тую, що мів в своїх очах, світлость. Сатана од світлості потемнів, а од висоти небесного престола в пропасть земную вступив і для большої честі большую муку терпіти будет. Также і жидове, в великой славі будучи, в безчестіє незносноє со архієрейством своїм пришли. Як би дівиця, доколе своє дівство чесно ховаєт, дівиця єст, а єсли почти-вость свою стратить, не єст дівиця, але по істинні блудниця, хотяй як дівиця убирається. Яко ж і Сатана преобразується во ангела світла, так же і слуги його яко би служителі істинні. Невеликоє чудо, яко мовить апостол: Іюда іскаріотський, апостол був, чуда чинив; ставшися здрадцею, не єст юж апостол. І Петр, верховний апостол, одщепенець був і з гор-ким плачем і з покаянієм своїм до апостольського лика принят єст. І паче же мнимий намісник його, яко єретиці повідають папежа бути намісником Петровим, єсли до соборної апостольської церкве, ко своїй братії, навернеться, приият будет, поневаж брат єст, члонок, а не голова, согрішив яко чоловік: всяк бо чоловік лож, только єдин Христос глава церковная, без гріха, яко мовить пророк: «Гр-Ьха не сотворил; ниже обрЬтеся лесть во ycrkx его». І церков його, яко дівиця, чиста єст. Яко на небесах і в раю, так і в церкві гріх міста не маєт. Кождий своє брем’я понесет. І ангелов, і апостолов, і святих злих бог не щадить, і коронованих вельможних станов змітуєт под ноги.

— Смотри як спочатку діавольськая хитрость през старших против богу незвитяжному воюєт і о самого Христа, сина божого, куситься, мовячи: «Поклони ми ся, все ти дам»,— а кгди одповідь Христову услишав: «Іди за мною, Сатана, господу богу твоєму поклонитися і тому єдиному послужити, служити [бо], а не пановати єси сотворен», тогди диявол, одскочивши, подвигнув на Христа власті набольшії дві: єдину — архієрейськую церковную власть, а другую — світськую, цесаря римського, власть, а до тих ще апостольськую здраду Іюди Іскаріотського приложив, і всіх лакомством посліпив, і Петра, верховного апостола, на одщепенство привів. Слишав його, пред всіми хвалячогося: «Єсли і всі соблазняться, але я, господи, не соблазнюся» — «Плоть єси, не хвалися». А кгди Петр обачив зверхность і можность і потужность суду

Відгуки про книгу Українська література 17 століття - Автор невідомий (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: