Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко

Що вражає найбільше, так це те, що індійський епос справді чудово знає сіндів. У «Махабгараті» вони беруть участь у 18-денній битві на Курукшетрі — події, що склала основний сюжет пам’ятки. Степан Наливайко звертає увагу на одну надзвичайно характерну обставину — в індійському епосі сінди постійно діють поряд із сувірами: обидва племені завжди згадуються разом, у них спільна територія, єдине управління, схожі характеристики. Навіть більше: індійська традиція ототожнює сіндів і сувірів, називає їх одним етнонімом — сіндгу або саувіра, іноді — сіндгу-саувіра. І їхня країна називається Сіндгу, Саувіра або Сіндгу-Саувіра. Отже, індійський <5> епос стверджує близьку етнічну спорідненість обох племен.

Втім, якщо прийняти тезу про етнічну спорідненість епічних та причорноморських сіндів, від античних авторів варто було б чекати і знайомства з сувірами. Але цього немає. Щоправда, впадає у вічі фонетична близькість індійського етноніму сувіри до українського етноніму сівери. Степан Наливайко лінгвістично аргументує невеличку відмінність між двома назвами: кореневе санскр. u відповідає українському и (санскр. tu — укр. ти, musha — миша, shula — шило, chatura — чотири тощо). Отже, сувіри й сівери — одна й та сама назва, передана двома спорідненими мовами.

Проте античні автори не називають сіндів ні сувірами, ні сіверами, вони взагалі не фіксують таких етнонімів на берегах Боспору. Самі ж сівери вперше з’являються на сторінках історії набагато пізніше — перша літописна згадка датується 859-м роком. Степан Наливайко робить ще один лінгвістичний хід — він звертає увагу на те, що античні автори передавали негрецькі назви засобами своєї мови, а вона не всі звуки могла передавати адекватно. Приклавши ці особливості давньогрецької мови до етноніму сівери, він робить висновок, що той мав передатися давньогрецькою як кімери. Іншими словами, кімери й сівери — два різновиди одного етноніму в давньогрецькій і слов’янській передачі. Це ототожнення важливе не лише з мовного боку. Стародавня етнічна історія Надчорномор’я в такому разі постає в зовсім іншому світлі: сама «кімерійська проблема», здається, отримує шанс на розв’язання. Адже замість напівміфічних кімерів маємо цілком реальних сувірів-сіверів, які, до того ж, етногенетично пов’язані із сіндами — народом, досить добре відомим нам із античних джерел та боспорської епіграфіки. Гіпотеза справді надзвичайно цікава своєю сміливістю, але, здавалося б, практично неймовірна. Втім, не будемо поспішати.

Дослідники намагалися по-різному пояснити назву «кімерійці». Одні виводили її з давньогрецької — «зимові» (інакше — «холодні», «жорстокі»), як їх начебто називали греки. Однак доступно пояснити, чим саме викликана така назва, дослідники так і не змогли. Інші пробували розв’язати етимологічну проблему кімерійців з фракійського kir(s)-mar-io — «чорноморські», де kir(s)- «чорний», а mar//mor — «море». Так нібито фракійці називали кімерійців, що жили поблизу Чорного моря. Проте щонайменше дивним видається те, що фракійці чомусь назвали «чорноморськими» <6> саме кімерів, хоча в басейні Чорного моря жило багато народів, та й самі фракійці. Ще інші, спираючись на іранський матеріал, взагалі вважали кімерійців не народом, а передовим загоном кінноти, що належав якомусь народу, справжня назва якого нібито залишиться невідомою.

Що характерно: практично всі спроби пояснити значення етноніма кімерійці виявлялися у намаганнях витлумачити його як іншоназву. Щоправда, в такому разі лишається незрозумілим: а як же називали себе самі кімерійці? Адже вони себе якось-таки називали. До речі, саме непереконливість існуючих тлумачень залишає надію на те, що все ж вдасться пояснити етнонім кімерійці саме як самоназву. Що до можливих етимологій, які існують в історичній науці, вкажемо на осет. goumiry//gumeri, груз. gmiri, вірм. gmir, асір. gimirrai — «велетень», «герой», «богатир».

До цього долучається і те, що, незважаючи на численні спроби, досі переконливо не пояснено й етнонім сівери. Традиційне тлумачення сівери < север (у значенні жителі півночі) незадовільне з кількох причин. По-перше, таке тлумачення невмотивоване, бо сівери не жили північніше від інших літописних племен. Навпаки, серед східних слов’ян вони розташовувалися чи не найпівденніше. Літописна традиція ніде не протиставляє їм якихось південців. По-друге, північ означалася словом полуночь, а не север. По-третє, слов’янській етнонімній системі не властиво називати племена за сторонами світу. Та й літопис подає форму север, в однині, отже, у множині буде сівери, не сіверяни.

Скажемо кілька слів про індоєвропейські діалекти, які, хоч і сходять до однієї основи, але через власний історичний розвиток мають певні фонетичні особливості. Спорідненість санскриту, латини, давньогрецької, словянських та іранських мов незаперечна — це відзначали ще наприкінці ХVIII — на початку ХІХ ст. родоначальники класичної індоєвропеїстики У.Джонс та Ф.Бопп. Дослідники поділили індоєвропейські мови на дві умовні групи: сатем (східну, зі словянами) й кентум (західну, з греками). Сатем — це сто іранською, а кентум — латиною. Відмінність між цими групами суто лінгвістична: звук с групи сатем відповідає звукові к групи кентум. Тож замість, скажімо, індоарійського, іранського чи слов’янського с у латині й грецькій маємо к: укр. серце, рос. сердце, латис. сірдіс, вірм. сірт і грец. кардіа, лат. кор(діс), нім. herz, англ. heart (у германських мовах західне к стало придиховим х(h)); укр. десять, санскр. даса, грец. дека тощо. <7>

У мовознавстві врахування цієї особливості при з’ясуванні варіантів одного слова називають перерахунком звуковідповідників з мови на мову. Тобто є певні формули, підтверджувані прикладами, що дають можливість визначити, як те чи інше слово могло звучати іншою мовою. Певно ж, про стовідсотковий результат тут не може йтися, але враховувати це вкрай важливо. І хоч у ряді мов перехід k в s непослідовний або частковий, та й іноді важко пояснити причину його, врахування цього переходу в індоєвропеїстиці істотне й донині.

Отже, греки передавали іншомовний етнонім засобами своєї мови. А вона не всі звуки могла передати адекватно. Не полемізуючи тут щодо походження кімерійців, зауважимо тільки: незалежно від того, хто етнічно кімерійці — іранці, слов’яни чи індоарії, безперечно одне: вони належать до східної мовної групи — сатем. Греки ж, які зафіксували кімерів на берегах Боспору, відносяться до західної мовної групи — кентум. Тому є всі підстави вважати, що цей етнонім у греків зазнав певних змін, трансформувався.

Зауважимо, що еламські, ассірійські та аккадські факти засвідчують регулярну передачу в через м. Ім’я перського царя Дарія, в оригіналі Дарая-вахуш, еламські написи передають