Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека
226
Агамемнон — володар Мікен, проводир греків у троянському поході.
227
Сенека наводить у вільному викладі останній лист Епікура до Ідоменея.
228
Регул, Марк Атилій (III ст. до н. е.) — римський полководець. Під час поразки в Першій Пунічній війні потрапив у полон (255 р. до н. е.). Посланий на чесне слово карфагенянами в Рим для переговорів про мир, сам же переконав сенат відхилити умови миру і добровільно повернувся в Карфаген, де був закатований: його спустили з гори у скрині з повбиваними в неї цвяхами.
229
Вергілій. «Енеїда», І, 93-94.
230
Публій Децій Мус — консул 340 р. до н. е. У боротьбі з латинянами пожертвував своє життя богам, кинувшись у гущу ворогів, що принесло римлянам перемогу. У 295 р. до н. е. такий самий подвиг здійснив у битві з галлами його син.
231
Натяк на засаду епікурейців «Проживи у сховку» (Lathe biosas).
232
Пор. у Горація (Послання, І, 16, 24):
Сором — не лікар: болячку приховує він, а не гоїть.
233
Вергілій. «Енеїда», III, 72.
234
Йдеться про Телесфора з Родосу, якого в такий спосіб покарав сицилійський тиран Лісімах. Розповідь про це — у трактаті «Про гнів» (ІІІ, 17).
235
Скрибонія — друга дружина імператора Августа.
236
Лібон Друз, Марк Скрибоній в 16 р. н. е. був звинувачений у підготовці державного перевороту (див.: Тацит, «Аннали», II, 27–32).
237
У 54 р. до н. е. Марк Порцій Катон (Утіцький) зазнав невдачі під час преторських виборів: переміг, вдавшись до підкупу, відомий своїми зловживаннями і нечесністю прихильник цезаріанців Публій Ватиній.
238
У 48 р. до н. е. в битві коло міста Фарсали (Північна Греція) Юлій Цезар переміг Секста Помпея; останній втік до Єгипту, де був підступно вбитий за наказом Птолемея XIII. Прихильникам Помпея, згуртованим у Північній Африці, допомагав нумідійський володар Юба. У 46 р. їх розгромили війська Цезаря коло міста Талса. Катон, Сципіон і Юба покінчили самогубством. Роком пізніше в Іспанії зазнали поразки останні з помпеянців.
239
Сенека використовує тут формулу сенатської ухвали: «Хай подбають консули, аби республіка не зазнала жодної шкоди».
240
Тобто філософської школи Платова (від місцевості в Атенах з гаєм, присвяченим героєві Академу).
241
Під час тріумфу перед повозом переможця гнали полонених вождів. Пор. у Горація («Поетичне мистецтво», 191):
Тягнуть вождів-полонеників, руки назад їм зв’язавши.
242
Даги — скіфські племена, що селились на території сучасного Дагестану, на Північному Кавказі та в Середній Азії (див.: Тацит, «Аннали», II, 3; XI, 8, 10).
243
Тобто серед вільних, повноправних громадян; тога також — символ миру.
244
Вергілій. «Буколіки», І, 6–7; 9-10.
245
Вергілій. «Енеїда», IX, 641.
246
В оригіналі: in divitiis inopes. Горацій (Оди, ІІІ, 16, 28) цю ж саму думку акцентує ще й грою слів: magnas inter opes inops.
247
За частими у Сенеки роздумами про страх і підозріння — реалії тогочасного життя (доноси, страти, вигнання).
248
Див. лист LXXI, 4.
249
Метронакт — невідомий нам з інших джерел філософ-стоїк; згадка про нього далі — лист ХСІІІ, 1, де мовиться також про його смерть.
250
Пітавлет — флейтист, який супроводжував спів актора у театрі.
251
Сенека знову повертається до морально-етичної проблеми «бути — видаватися». Не був щасливим і зодягнений у багряницю верховний вождь ахейців Агамемнон (пор. в Еврипіда: «Іфігенія в Авліді», 16–20).
252
Пор. у Вергілія («Енеїда», IX, 349):
Душу багряну тут виблював він…
253
Вергілій. «Енеїда», VI, 103–105.
254
Варто зауважити, що для римлян слово novus означало не лише «новий», але й «лихий», «поганий»: novissima exspectare — очікувати чогось найгіршого.
255
Єгипетські судна доставляли для Риму збіжжя. Путеоли — порт в Неаполітанській затоці; при вході до нього — мис Мінерви (Паллади) з присвяченим їй храмом. Джерело наведеної цитати невідоме.
256
Вергілій. «Енеїда», VI, 376.
257
Тобто до Калігули.
258
Одна з важливих римських доріг; відгалужуючись від Аппієвої дороги, вона провадила до Кампанії.
259
Нестор — володар Пілосу (Пелопоннес); згідно з Гомером, найстарший з-поміж грецьких вождів під Троєю.
260
Можливо, йдеться про Статилію — римлянку, що про неї згадує Пліній Старший («Природничі історії», VII, 48).
261
Вергілій. «Енеїда», І, 203.
262
З Лукрінського озера в Кампанії, славного багатством риби.
263
Тавроменій (нині Таорміна) — місто на східному узбережжі Сицилії, на північний схід від Етни.
264
Лікія — область у Малій Азії. Йдеться, вочевидь, про родовища нафти (пор. також у Плінія Старшого: «Природничі історії», II, 106; V, 27).
265
Овідій. «Метаморфози», XV, 340 і наст.
266
Вергілій. «Енеїда», III, 570 і наст.
267
Корнелій Север — поет часів імператора Августа, приятель Овідія, автор поеми (не збереглась) про сицилійську війну.
268
