Українська література 17 століття - Автор невідомий

війн XVII і XVIII ст.» (с. 49); і далі: «Польщу зображено тут у вигляді матері, яку терзають, ображають її діти. Порівняймо той же прийом у славетному «Триногі» Мелетія Смотрицького... Але звичайно «плям* православної церкви-матері з приводу свого занепаду й обідніння та вчинків колишніх її чад — значно поетичніший і багатший па образи, аніж «плач Польщі» в наших віршах» (с. 52).

1 Скіфські язики і,і гари.

2 Юний брат — русь; тут: українці і білоруси.

О гордих і г ні в л и в и.х л я х ах, како гордості ю х от і ш а Росією обладати і православіє в єресь низложити. Подається за публікацією: Перетц В. Н. Исторические пирши по рукописи начала XVIII в.— «Киевская старина», 1899, август. Документи, известия и заметки, с. 49—56.

Текст твору зберігається у рукописному збірнику Державної публічної бібліотеки РРФСР ім. М. Є. Салтикова-Щсдріна (Ленінград), шифр Q XIV, № 25, арк. 73 зв.— 74.

0 в е л и ц і й Росії і о сопротивії с ляхи і о граді Києві.— Подається за пб нкацією: Перетц В. Н. Исторические вирши по рукописи начала XVIII в. «Киевская старина», 1899, август. Документи, известия и заметки, с. 49—56.

Текст твору зберігається у рукописному збірнику Державної публічної бібліотеки РРФСР ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (Ленінград), шифр Q XIV, № 25, арк. 148 зв.— 149.

1 Росія — тут: уся Русь, усі східні слов’яни.

2 Украйна Російська — українські землі, возз’єднані з Росією

3 Володимир Володимир Святославич.

4 Ярослав — Ярослав Мудрий.

5 Софія — Софійський собор у Києві.

6 Скіфи — тут: татаро-монголи.

[Плач Малої Росії] («О боже мой милостивий!») — Подається за публікацією: Петров Н. Школьньш стихотворньїй опьіт в Киевской Акаде-мии времен 1719—20 гг.— «Киевские епархиальнме ведомости», 1865, № 18, отдел 2, с. 704—711. Рукопис зберігається у ЦНБ, шифр: Петров (Сем) № 252 (VIII. І. 96), арк. 246—249.

Щодо датування й атрибуції твору переконливо висловився М. О. Максимович: «Пан Петров, знайшовши ці вірші в зшитку, писанім протягом 1719—20 pp. учнем піїтики Андрієм Герасимовичем, сприйняв їх за «його шкільну вправу». Але з цим погодитися не можна. Таких віршів не створити

б в Києві ані учневі, ані вчителеві піїтики близько 1720 року. Герасимович тільки переписав їх у свій зшиток із помилками супроти віршування, чого вже аж ніяк не сталося б, якби він був їх автором. Не знаю, який там латинський переклад цих віршів; якщо учнівський, то можна з певністю сказати, що вони списані у Герасимовича як «тема» для вправи в перекладі на латинську мову». І далі: наприкінці 10-х і на початку 20-х років XVIII ст., «під кінець гетьманства Скоропадського», «ляхолюбців не примітно в Малоросії... Цей віршований «Плач» стосується того сумного стану суспільного малоросійського життя, який був за часів «виговщини», що настала по смерті Богдана Хмельницького... Іван Виговський і однодумні з ним старшини — Гуляницький, Лісницький, Тетеря, Груша та інші потягли в бік Польщі... До цих-то ляхолюбців і звертається сучасний їм поет ». На підставі таких міркувань М. О. Максимович робить висновок: «Отож цей «Плач Малої Росії» слід віднести до 1658 року. В невеликому ряду віршів, писаних в XVII столітті народною мовою Малоросії, він займе почесне місце» (Максимович М. О двух стихотворениях: «Плач Малой России» и «Милость Божія». - «Киевские епархиальнме ведомости», 1865, № 22, отд. 2, с. 837—842).

Л я м е н т людей побожних, що- с я стало в Л ит о в-ськой землі...— Подається за текстом у кн.: Южноруєские летописи,

открьітьіе и язданньїе Н. Белозерским. К-, 1856, т. 1, с. 159—162. М. М. Біло зерський узяв його із рукописного «Черниговского наместничества типогра-фического описання» О. Ф. Шафонського, працю якого «Черниговского наместничества типографическое описание с кратким географическим и исто-рическим описанием Малой России, из частей которой зто наместничество состоит» видано у Києві 1851 р. (Апанович О. М. Значення праці

О. Ф. Шафонського «Черниговского наместничества описание...» — «Український історичний журнал», 1960, № 5).

«Ах, У краї ноньк о, бідна годинонька тепер твоя...». Подається за текстом у праці: Возняк М. Із співаника Домініка Рудни-цького.-— «Записки Наукового товариства ім. Шевченка», 1926, т. 150, с. 248.

Лазар БАРАНОВИЧ

Лазар Баранович (1620—1693) — поет, проповідник, полеміст, епістолограф, організатор літературного життя, церковний і політичний діяч. Учився в Києво-Могилянській колегії та єзуїтських школах Вільно і Каліша. Викладав, зокрема, поетику і риторику в Києво-Могилян-ській колегії. З 1650 р.— її ректор та ігумен київського братського Богояв-ленського монастиря. З 1657 р. став чернігівським архієпископом і тривалий час виконував обов’язки місцеблюстителя київської митрополичої кафедри. Був душею києво-чернігівського гуртка вчених та письменників (Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський, Варлаам Ясин-ський, Димитрій Туптало, Іван Величковський та ін.). Заснував і утримував друкарню (з 1674 р. у Новгород-Сіверському, з 1679 р. у Чернігові), в якій за його життя було видано близько п’ятдесяти книг. Протидіяв католицькій та уніатській пропаганді, відстоював союз України з Росією Писав церковнослов’янською, українською і польською мовами.

Читачу ласкавий, пильно.з важ сі справи.— Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом із збірки польськомовних віршів Лазаря Барановича «Lutnia Apollinowa...». К., 1671, с. 549.

Про те ж.— Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», с. 549. ’

Русин до поляка щось по-польську балака.— Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», с. 549—550.

Автор жалкує і апелює,— Подається у перекладі О. В. Кре-котень за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», с. 189.

Простаку мудрець не в лад, Мудрецю простак не р а д.— Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки" «Lutnia Apollinowa...», с. 339.

Лисому мудрецеві.— Подається у перекладі О. В Крекотень за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», с. 340.

Веселка ясніє — кожен радіє. — Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», с. 325.

1 Товманта донька.— Йдеться, мабуть, про Тоанта (Фоанта, Фоаса), персонажа грецької міфології, сина Борисфена (Дніпра), царя Тавріди, убитого Орестом і Хрісом при викраденні статуї Артеміди в Тавріді. Таким чином, донькою Товманта, а отже, онукою Борисфена-Дніпра Лазар Баранович називає веселку, (пор. у Т. Г. Шевченка в «Княжні»: «...Як у Дніпра веселочка воду позичає»).

Один — багатий. На іншому — лат и.— Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», с. 346.

1 Лазар (Лазар Убогий) —