Українська література » Інше » Комедії - Арістофан

Комедії - Арістофан

Читаємо онлайн Комедії - Арістофан
сонце думаю.

Стрепсіад

Ти й про богів міркуєш там у кошику?

Хіба з землі не краще?

Сократ

(поважно й урочисто)

Не здолає ум

Збагнути речі понадземні правильно,

Не знявшись вгору витонченим розумом,

230 В таке ж тонке повітря не полинувши,

З низин угору дивлячись, нічого я

Не бачив би. Землі бо сила спраглої

До себе вільгу думання притягує.

Те саме відбувається й з квасолею.

Стрепсіад

Невже?

То думка тягне вільгу і квасолю теж?

Зійди ж тепер до мене, мій Сократоньку,

Навчи того, для чого я прийшов сюди.

Сократ

Чого ж прийшов ти?

Стрепсіад

Вчитись красномовності.

240 Через борги з відсотками нестерпними

Я пропадаю, гину, весь описаний.

Сократ

Ти ж як в борги так необачно вплутався?

Стрепсіад

Ох, їсть мене зараза кінська поїдом.

Отож такої мови научи мене,

Щоб не платити лихварям. А я тобі

Віддячу щедро, от богами свідчуся.

Сократ

Яких богів ти мислиш? Тут боги твої

Й гроша не варті.

Стрепсіад

Як же присягатися?

Чи не грошем залізним, як у Візантії?

Сократ

250 Чи хочеш справжню божественну істину

Ти знати?

Стрепсіад

Хочу, свідок Зевс, якщо він є.

Сократ

Бажаєш ти розмову мати з хмарами,

Що за богів у нас?

Стрепсіад

Ще й як бажав би я!

Сократ

Ну, то сідай же на священне ложе це.

Стрепсіад

(сідає)

Сідаю.

Сократ

А тепер візьми вінок оцей.

Стрепсіад

Вінок? Ой-ой, Сократе! То ви хочете,

Як Адаманта, в жертву принести мене?

Сократ

Та ні. Ми всім, кого ми втаємничуєм,

Так робимо.

Стрепсіад

А що я з того матиму?

Сократ

260 В розмові тертим, як мука, розсипчастим

Ти станеш. Не тремти лиш.

(Посипає Стрепсіада борошном).

Стрепсіад

Зевс! Чи правда ж це?

Обсипаний, я стану й сам, мов борошно.

Сократ

Заспокойся, старий чоловіче, й помовч

та послухай молитви побожно.

(Молиться).

О владико й державче! Повітря ясне,

що землі широчінь обіймаєш,

Світлосяйний Ефіре і Хмари легкі,

громовинновогнисті богині!

Злиньте вгору, всевладні, свій образ явіть

мудролюбному неба дізнавцю.

Стрепсіад

Постривай, постривай, хоч закутаюсь я,

а то зовсім, до рубчика змокну.

От нещастя! Чому шкіряного бриля

не вдягнув я, виходячи з дому!

(Закутується).

Сократ

О всечасно шановані Хмари, прийдіть,

звідусіль перед нами постаньте!

270 Чи Олімпа священне верхів'я гуртом

сніжносяйливим ви обступили,

Чи в підводних садах Океана-отця

Ведете нероїд хороводи,

Чи із Нільського устя ви зливи-дощу

в золоті набираєте відра,

В Меотійськім болоті туманом лягли,

чи на скелях Міманта льодистих, —

Звідусіль нас почуйте і жертву прийміть,

і цій нашій молитві радійте.

ПАРОД

Здалека лунають співи Хмар.

ОДА

Перша половина хору

Хмари одвічно живі!

Встаньмо, явімося, росяномлисті, легкі, швидкоплинні!

З лона отця Океана бурхливого

Злиньмо на гори високі та бескиди,

280 Лісом одягнені,

З далекоглядних верхів неозористих

Гляньмо на ниви родючі, зволожені,

Й ріки, що світлими плетуться хвилями,

І на моря, бурунами запінені.

Сяйвом невтомним виблискує око Ефіру,

Даль у сліпучім промінні.

Скиньмо ж тумани, дощами насичені,

З тіл невмирущих і оком всевидячим

290 Землю огляньмо священну.

Гримить грім.

Сократ

О великоповажні Хмари ясні, ви почули мій заклик побожний!

(До Стрепсіада).

А до тебе долинули їх голоси в божественному гуркоті грому?

Стрепсіад

Та звичайно, й шаную, всечесні, я вас

І на ваше готов гуркотіння

Відповісти своїм: так сполохався я, так увесь я тремчу з переляку.

Вже пробачте — пристойно це буде чи ні, а до вітру повинен я бігти.

Сократ

А ти кинь свої дотепи й жарти дурні й не вдавай балаганного блазня.

Стань побожно й послухай: з піснями сюди наближається рій божественний.

АНТОДА

Друга половина хору

Діви, дощами рясні!

300 Злиньмо на землю розкішну Паллади,

Ми славне мужами

Прагнем Кекронове місто побачити.

Там невимовні, священні містерії, —

Всім втаємниченим

Двері святилища там розкриваються;

В дар наднебесним богам побудовані

Храми там висяться, пишно оздоблені.

Там найсвятіших блаженні процесії,

Жертви, вінками уквітчані й пишні бенкети, —

310 Там цілий рік святкування.

Прийде весна, і на ігрищах Бромія —

Співів змагання і танців загонистих,

Музика флейт гучномовних.

Стрепсіад

Зевсом-батьком благаю, Сократе, скажи, хто ці діви, що так милозвучно,

Так врочисто й велично співають? Скажи,

чи не вславлені то героїні?

Сократ

Зовсім ні, піднебесні то Хмари, людей бистроумних богині великі,

Що дарують нам розуму й мислення міць, і уміння словесно змагатись,

Балакучість, плести небувальщину хист, переконувать, зваблювать словом.

Стрепсіад

От чому, як почув я їх співи лункі, то душа моя злинула вгору

320 і дотепних про дим зажадала розмов, і тонких міркувань про тумани,

Щоб думками чиїсь побивати думки, позмагавшись у гострому слові.

Якщо можна, то дуже хотів би тепер я на них подивитися зблизька.

Сократ

Ну, то глянь же сюди, на горбистий Парнет!

Бачу, як вони тихо й спокійно

Звідти сходять додолу.

Стрепсіад

Де, де? Покажи.

Сократ

Он густими надходять рядами

Де по схилах лісних, де й по диких ярах,

стороною.

Стрепсіад

Оце дивовижа!

Я не бачу нічого!

Сократ

Уже під дверми.

Стрепсіад

От тепер я ледь-ледь розбираю.

Сократ

Аж тепер ти побачив їх! Замість очей в тебе, видно, гнилі кабачини.

Стрепсіад

Свідок Зевс, я вже бачу! Шановні мої! Все навколо вони заслонили.

Сократ

А раніш ти не знав, що богині вони, й не складав їм належної шани?

Стрепсіад

330 Зевсом свідчусь, не знав я, вважав їх за дим, за туман або росяний випар.

Сократ

Помилився ти, Зевсом клянусь! Отже, знай: це вони мудріїв поживляють,

Лікарів, ворожбитів, у перснях нероб кучерявих, що нігті фарбують,

Танцюристів у хорі й невдах-піснярів та дурисвітів-зорелічильців,

Дармоїдів годують усяких, а ті їх у віршах своїх прославляють.

Стрепсіад

От чому вони хмари вславляють швидкі, що «громницями згубними» мечуть,

«Стоголового смерча чуприну страшну», «буревійного вітру буяння»,

«Криводзьобих, метких, хижооких птахів, що в небесних ширяють просторах»,

Та ще «зливи потоками з росяних хмар», а зате на обід вони мають

І «форелі грайливої» ласий шматок, і з «дроздів співомовних» смаженю.

Сократ

340 А хіба це було незаслужено?

Стрепсіад

Ні, ти скажи, я прошу тебе щиро,

Коли

Відгуки про книгу Комедії - Арістофан (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: